Єлизавета Птиця, клінічна психологиня, сертифікована психоаналітикиня Європейської конфедерації психоаналітичних психотерапій
Людина сучасного світу так чи інакше живе за принципом «зупинка на вимогу», тобто ми тиснемо на гальма у своєму темпі «жити це життя» лише тоді, коли вже наше тіло або психіка не витримує навантаження і буквально валить нас з ніг. Майже у всіх нас є ті чи інші обставини, які тримають у постійній напрузі й певному марафоні, тобто не дають нам помічати сигнали нашого тіла та емоційного стану. Ігнорування своїх потреб, симптомів, змін у тілі, коливань в емоційній сфері, порушень режиму сну та відпочинку, а також подолання постійного спротиву до тих чи інших складових свого життя призводить до хронічного стресу, який своєю чергою призводить до тих причин, які нас примусово спиняють. А спиняють вони не завжди лагідно.
Що таке стрес
Коли ми вже заговорили про марафон назва якому Життя, то уявіть собі професійного бігуна, який біжить довгу дистанцію по чудовій і різноманітній за своїм ландшафтом дорозі. Його тіло у напрузі, всі системи функціонують у мобілізаційному стані, організм виробляє різноманітні нейромедіатори та гормони, які допоможуть йому подолати велику дистанцію, витримати психічне та фізичне навантаження. Умовно кажучи, його організм та всі системи знаходяться в позитивному, короткочасному стресі. Саме він допомагає йому досягти цілі, шукати ліпший ритм бігу, обходити важкі частини дороги, пристосуватись до температури зовнішнього середовища, оцінювати техніку бігу суперника, та регулювати навантаження таким чином, щоб змогло відкритись друге дихання.
У нашого бігуна є мета — прийти першим. Він знає, скільки кілометрів має пробігти, скільки це займе часу, яка буде погода, скільки має суперників, задля чого біжить і який головний приз у цьому забігу. Тобто він має головний чинник — визначеність.
У нашого бігуна є мета — прийти першим
Короткий стрес — це той стан, який допомагає нам шукати вихід, вирішувати проблеми, моделювати варіанти рішень, стимулює діяти, тимчасово покращує пам’ять, підвищує імунітет, стійкість нервової системи, загоює рани, врешті головний чинник, який допомагає рятувати своє життя, коли ми опиняємось у небезпеці.
А тепер уявіть того самого бігуна, але який не знає, скільки йому треба бігти, не знає час дороги, її дистанцію, хто біжить із ним, яка кінцева мета і, головне, навіщо він біжить. Його психіка не до кінця розуміє, навіщо воно йому треба. Напередодні він не виспався, нормальним чином не харчувався, вживав купу фастфуду, має невирішені проблеми вдома, закохався в іншу дівчину або хлопця, маючи постійні відносини, складного та пихатого керівника на роботі, якого хочеться послати під три чорти, образу на близьку людину, яка наговорила у сварці такого, що й згадати боляче, фінансові борги або мрії, які потребують багато інвестицій та подолання великої конкуренції.
А тепер давайте ще ускладнимо «дорогу» нашому марафонцю. Льє як з відра дощ, дує холодний вітер, виє сирена ракетної небезпеки, на його smart-годинник постійно приходять повідомлення про важкі події на фронті, інформація про втрати, зруйновані життя, економічний регрес. На дорозі, де він біжить, замість шанувальників з усмішками й збадьорливими оплесками стоять сумні та виснажені люди, які не те що не усміхаються, а можуть ще й виштовхати тебе з дороги, бо самі ледь стоять.
Що відчуває бігун? Перші три години він тримається, бадьориться, знаходить мотивацію, стимулює себе придуманою метою та завдяки тій самій мобілізації всіх ресурсів організму продовжує бігти.
Поєднання зовнішнього та внутрішнього стресу призводить до руйнування психіки
Минають години, дні, організм та психіка переходять у стан дезадаптації. Але бігти треба. Наш бігун вже трошки звик, змінив темп, знайшов плюси в цьому забігу, тимчасових друзів, а головне — придумав мету, нафантазував заради чого він біжить, заховав від себе самого всі внутрішні конфлікти у шафку «саме відвалиться», звик до інформаційного негативу, до розбитих вікон будинків, але, замість того, щоб спинитись і зрозуміти, що ніхто його в цей забіг не виганяв, розібратись зі своїми внутрішніми конфліктами, він ще більш набирає темп. Наш бігун має надзвичайно руйнуюче комбо — поєднання зовнішнього та внутрішнього стресу.
Пізнали себе?
Стан хронічного стресу, який складається з підвищення тривоги, бо кінця і краю тому не видно, спротиву всьому що відбувається, бо немає головного фактора — визначеності, та повного виснаження організму, який умовно можна розподілити на три фази, завдяки яким можливо прослідкувати звідки почався забіг, коли ми почали ігнорувати зміни свого стану і коли вже довели себе до хвороби психічної або соматичної.
Перша фаза
Це реакція системи «тривога», коли всі сили акумулюються на великі чи постійні малі подразники. Довжина фази у проміжку часу від 8-48 годин. У зовнішньому факторі стресу, ця фаза може розтягнутись до 3-5 місяців. В цій фазі ми, умовно, показуємо все на що здатні.
Гарний приклад — це перші три місяці після повномасштабного вторгнення, коли весь народ України дихав у одному ритмі повної мобілізації взаємодопомоги
Друга фаза
Це коли ми несвідомо виробляємо адаптаційний алгоритм, звикаємо, стаємо наче стресостійкими, виробляємо новий ритм, починаємо обманювати себе ігноруючи зміну графіка, втому, мотивуємо себе придуманою винагородою, заради якої ми так стараємось, на наших поличках з’являється все більше літератури про стійкість, мотивацію, ми починаємо слухати надихаючі відео від супер успішних людей, вести щоденники цілей та досягнень, порівнюємо все частіше себе з іншими, не даємо волю емоціям, починаємо терпіти, більше мовчати, або навпаки, стаємо над комунікативними, починаємо більше часу проводити на самоті, сепарувати контакти, ігнорувати тілесні симптоми, але бігти не спиняємось.
Багато людей в цій фазі навіть включають у своє життя невід’ємні «імпланти» успішного буття: спорт, дієту, коцик для йоги, біо-добавки, чек-апи організму, курси саморозвитку, ретріти, разом з намаганням хакнути себе, задля ще більшого успіху.
Чому саме «імпланти»? Тому що не приживуться як помічні, «бо не важливо у що ти взутий, як що дорога не твоя».
Ви можете досить резонно запитати: а що ж тут не так?
А не так тут може бути одне єдине і найголовніше: відсутність розуміння того, чи є твоїм те що ти вибрав, чи це твій вибір, наприклад, а не батьків чи друга якому заздриш, чи цей успішний успіх, не є компромісом, між тим питанням, на вирішення якого не вистачає сил чи сміливості, чи чуєш ти себе, чи залишився ти чутливим до себе? Чи ти дійсно ростеш, а не доводиш комусь протилежне до себе ставлення? Чи цінуєш ти те що робиш, а не сприймаєш все як належне? Чи не надлишковий це перфекціонізм та надмірна відповідальність? Чи не компенсація це минулих поразок та невдач? Чому ж тоді так не добре на душі, чому спорт та мотиваційні ролики не допомагають, чому від курсів лідерства так бадьорить, але в ночі так хочеться плакати?
І одним єдиним показником буде чесна відповідь собі на два запитання: як ти, рідна моя людино? Чи добре тобі?
Третя фаза хронічного стресу
Це коли всі ресурси організму вже вичерпані. Все. Прибігли. Кінцева зупинка. Мотивація від постійної напруги та виснаження замінюється на тривожний або депресивний стан, стійкість на емоційні зриви, радість на агресію, цілі та мрії на спустошення та постійне бажання спати, людина починає часто хворіти, перестає справлятись з емоціями, найменшими навантаженнями.
Отже, основні червоні прапорці хронічного стресу, які потребують зупинки у ритмі і перегляду свого стану:
- Безсоння
- Дратівливість
- Відсутність апетиту
- Постійне відчуття тривоги
- Втрата цікавості до улюблених речей
- Часті конфлікти у відносинах
- Часті застуди
- Хронічна втома
- Головний біль або будь-який біль у тілі, особливо в області серця, шлунково-кишкового тракту чи у попереку
- Песимізм, погіршення уваги, концентрації
- Постійне бажання спати
- Підвищена чутливість до слухових або зорових подразників
- Перегляд одних і тих самих фільмів, у стані підвищеної тривоги
- Чутливість до емоційних вражень
- Зміна харчової поведінки
На цьому етапі вже потрібен психотерапевт, психолог та гарний сімейний лікар.
Так. Не все у нашому житті залежить від нас, не всі обставини ми можемо змінити, не всі війни зупинити, не всю відповідальність скинути. На превеликий жаль, не всі мають можливість відмовитись від важкого гарування, кинути все, що дратує та виснажує, кинути всіх, за кого відповідаєш, або піти з поля бою, тому що більше не можеш. Тому давайте будемо чуйними одне до одного, більше приділяти уваги собі, вчитися радіти тому, що є, переставати бути максималістом, навчитись говорити ні, відбудовувати власні кордони, де будуть безпечні хвилини або хвилини безпеки, ділитись тим, що маєш доброго із ближнім, прощати та вдихати надію, зупиняти та допомагати тим, хто сам більше не може.
Читайте також: Творчість vs Продуктивність: чому розвиток креативного мислення сприяє успіху на роботі
Project Catch The Sun: новий застосунок допоможе оперативно знайти психолога та отримати допомогу
