Світ сучасного спорту сповнений скандалів. І допінг далеко не єдиний привід для звернень до Спортивного арбітражного суду. Одна з актуальних проблем — поділ спорту на чоловічий та жіночий, який стає дедалі більш складним і заплутаним. Це підтвердила й остання Олімпіада у Парижі, яка викликала багато суперечок. Чи не найгучнішими були щодо жіночих боксерських поєдинків. І хоча гендерні питання у спорті постали багато років тому, більшість із них досі не вирішується. Пригадаємо деякі скандальні випадки і спробуємо розібратися, чому вони виникають і зараз.
Легкоатлетка Кастер Семеня
Дівчина з південноафриканської провінції Лімпопо росла з чотирма сестрами. Вона не носила суконь і не грала у ляльки, проте залюбки ганяла футбольний м’яч із хлопцями. Перший фурор викликала на шкільному стадіоні, коли на біговій доріжці обігнала всіх на коло. Однокласники здивувалися, а Кастер зрозуміла, що їй подобається бігати. Відтоді почалися її регулярні та довгі пробіжки.
У 18 років вона досить легко перемогла на чемпіонаті світу в Берліні. Але реакцією на її перемогу було мовчання трибун та здивовані погляди суперниць. І якщо раніше вона була самотня у власному селі, то тепер проти неї був налаштований весь світ. Ні глядачі, ні суперниці не розуміли, як ставитися до цієї перемоги і до самої чемпіонки.
Читайте також: Перші: як Гертруда Едерле стала символом жіночої сили й перемогла Ла-Манш
Деякі нюанси
Особливість організму Семеня називається гіперандрогенізмом. Тобто надлишок чоловічих гормонів. Підвищене вироблення тестостерону в жінок призводить до низки змін, як візуальних, так і функціональних. Воно ж дає їм певні переваги у фізичному плані, іноді досить суттєві, що доводить досвід Семеня. І тут постають кілька запитань, відповісти на які однозначно і швидко не вийшло ні в кого, навіть у міжнародних спортивних організацій, які активно почали вивчати гендерну ідентичність у спорті високих досягнень.
Річ у тому, що у двох статей — жіночої (46 ХХ) та чоловічої (46 ХУ) — існують генетичні варіації, які визначають як відхилення від класичного статевого розвитку. Так, 46 ХУ DSD (differences with sexual development) означає класичний чоловічий набір хромосом з відмінностями статевого розвитку. Саме ця варіація викликає сумніви у різних видах жіночого спорту.
Читайте також: Як українські альпіністки долають найнебезпечніші вершини світу
Природний допінг
Після перемоги на чемпіонаті світу міжнародна легкоатлетична федерація (IAAF) спробувала розібратися зі статевою приналежністю Семеня. За документами вона жінка. Тож потрібно було з’ясувати, що робити у таких випадках. Згодом ухвалили рішення: Семеня може виступати у жіночих змаганнях, але лише після курсу медикаментозної терапії. Особливого вибору Кастер не мала: або повертатися до свого села, або підпорядкуватися рішенню федерації. Вона обрала друге й за допомогою гормонів знизила рівень тестостерону. При цьому IAAF встановила найвищу межу, яка утричі перевищувала середній показник у 99% жінок. Семеня в зазначені межі не вклалася. А після проведеної терапії опустилася до рівня середніх легкоатлеток.
Найкращим її досягненням було срібло на Олімпійських іграх у Лондоні. Згодом, щоправда, їй дісталося золото після дискваліфікації спортсменки з першим результатом. Так вона вперше стала олімпійською чемпіонкою.
Читайте також: Перші: як чемпіонка з шахів Людмила Руденко врятувала сотні дітей
Суд проти Федерації
У 2015-му Спортивний арбітражний суд (CAS) вирішив, що примусово лікувати гіперандрогенізм у жіночому спорті незаконно і такі спортсменки можуть виступати разом з іншими без терапії. Від 2016-го кар’єра Семеня стрімко пішла вгору. Тоді прецедент створила нікому не відома індійська спринтерка Дьюті Чанд. У неї теж був надто високий рівень тестостерону, й Федерація безстроково дискваліфікувала спортсменку. Вона могла поправити медичні показники за допомогою препаратів та повернутися на бігову доріжку. Але Чанд пішла до суду і перемогла. CAS скасував дискваліфікацію. А Федерації дав два роки на те, щоб довести, що спортсменки з підвищеним тестостероном справді мають перевагу перед звичайними суперницями.
Після численних досліджень IAAF озвучила результати. Згідно з ними у низці видів бігової програми спортсменки з вищим рівнем чоловічих гормонів справді мають перевагу. На цій підставі й вийшла постанова з вимогами до учасниць жіночих змагань.
Читайте також: Перші: неймовірні історії трьох американок, що виграли змагання з часом
Кастер Семеня проти
Бігунка з ПАР не єдина спортсменка з підвищеним рівнем тестостерону, але найвідоміша і найпомітніша. Квінсі Малекані із Замбії так само мало схожа на жінку й легко перемагає на біговій доріжці. Зрозуміло, що рішення IAAF завдало таким спортсменкам відчутного удару. Відповідно до висновків федерації, якщо тестостерон перевищує і так завищені норми, легкоатлетка зобов’язана вживати спеціальні препарати. Так вона зрівнює свої шанси з шансами суперниць, які мають нижчий рівень гормону в організмі з природних причин. Але цей метод провальний, як свідчить практика.
Питання про тестостерон складне. По суті, IAAF своїм рішенням обмежила природні можливості дівчат, які такими народилися. Деякі правозахисні організації назвали це рішення дискримінаційним. Втім, і позицію Федерації можна зрозуміти. Таких спортсменок поки що абсолютна меншість.
Розподіл змагань на чоловічу та жіночу категорію існує лише для того, щоб дати спортсменкам шанс перемагати. Так казав Стефан Бермон, голова департаменту здоров’я та науки. І щодо фізичних можливостей рівень тестостерону відіграє вирішальну роль. Тут все просто і зрозуміло: у кого його аномально більше, той, ймовірно, переможе.
Читайте також: Радість та горе однієї перемоги. Як особиста трагедія футболіста згуртувала збірну Данії
Подальше протистояння
Кастер вважає рішення організації необґрунтованим та дискримінуючим. Її адвокати наполягають: юридично Семеня — жінка. Тож будь-які спеціальні правила для неї та таких, як вона, утискують її права як людини та спортсменки.
«Ви зневажаєте не мене, а бога, адже це він мене створив», — каже Кастер у документальному фільмі про неї. Вона справді ні в чому не винна. Вона просто використовує свою природну, хоч і до певної міри аномальну перевагу над іншими представницями слабкої статі. Але її суперниці теж не винні в тому, що їхні спортивні зусилля заздалегідь приречені в суперечці з чоловічою силою.
Парадоксально, що при цьому тестостерон входить до забороненого списку Всесвітньої антидопінгової агенції, за його ін’єкції було дискваліфіковано не одну сотню спортсменів. Але CAS вважав той факт, що він дає у спорті перевагу, не доведеним.
Читайте також: Перші: як Жасмін Періс, єдина з жінок, подолала загадковий і найвиснажливіший ультрамарафон світу
Боксерки Іман Хеліф та Лінь Ю Тін
Ще один скандал спалахнув нещодавно на Олімпійських іграх у Парижі.
В 1/8 фіналу жіночого боксу у ваговій категорії до 66 кг після потужного удару алжирки Іман Хеліф від подальшого бою відмовилася італійка Анджела Каріні. Через 46 секунд від початку першого раунду вона розплакалася на рингу та, за словами журналістів, сказала тренеру: «Це несправедливо».
Після цього у світових ЗМІ почали масово обговорювати правомірність виступу алжирської боксерки. А згодом і участь Лінь Ю Тін з Тайваню, що також надто легко виграла бій у суперниці.
За заявою Міжнародної федерації боксу, торік під час тестування у спортсменок виявили чоловічий набір хромосом. Через це їх дискваліфікували й заборонили брати участь у жіночих змаганнях.
«МБА ніколи не підтримуватиме жодних боксерських поєдинків між статями, оскільки організація ставить на перше місце безпеку та благополуччя наших спортсменів. Ми захищаємо наших жінок та їхні права змагатися на рингу проти рівних суперниць, і будемо захищати та підтримувати їх у всіх випадках», — заявили в організації.
Обидві боксерки могли оскаржити це рішення у спортивному арбітражному суді. Лінь Ю Тін відмовилася від цього, а Хеліф подала апеляцію, проте відкликала її до винесення вердикту. Тож рішення IBA стало для них “юридично обов’язковим”. Тоді як і чому обидві боксерки опинилися на Олімпійський іграх серед жінок?
Читайте також: Перші: як Джеральдіна Мок першою облетіла навколо світу наодинці
Спорт і політика
Тут варто повернутися до правил участі спортсменок у кожному виді спорту. Річ у тім, що політика МОК і Міжнародних федерацій часто не збігається. Олімпійський комітет дозволив федераціям самим регулювати ці правила. І більшість із них ухвалила рішення про усунення спортсменок з DSD у жіночому спорті.
При цьому МОК дотримується інших поглядів щодо участі таких спортсменів та просуває власну політику повної інклюзивності. Вона полягає в тому, що головне для участі спортсменки — визначення «жінка» за документами та їхня жіноча самоідентифікація без огляду на гендерні відмінності.
Міжнародну асоціацію боксу (IBA), очолювану російським олігархом Умаром Кремльовим, дискваліфікували від участі в Олімпіаді. Тож участь спортсменок IBA у Парижі регулював Міжнародний олімпійський комітет. Генетичні тести, зроблені IBA, він визнав недійсними через дискваліфікацію Федерації. Але й власні тести, які б допомогли уникнути багатьох проблем, не запровадив. Зате напередодні Ігор олімпійські функціонери випустили спеціальний посібник з мови. Ним забороняли використання лексики, заснованої на статевій приналежності. Тобто до спортсменів XY з гендерними відмінностями, які ідентифікують себе жінками, ставлення має бути лише як до жінок.
Поки профільні федерації намагаються повернути змаганням принципи чесної боротьби й справедливості, МОК всіляко усувається від проблем, прикриваючись гаслом повної інклюзивності й рівноправності. Але чомусь олімпійська рівноправність працює лише в один бік і стає головнішою навіть за безпеку та здоров’я спортсменок.
Читайте також: Перші: як Нелі Блай понад 100 років тому довела, що жінки можуть все
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій:Facebook, Telegram, Instagram