Ірена Карпа про те, навіщо виходити заміж і чи треба щось терпіти у шлюбі

Шлюб все ще часто сприймається як мірило жіночого успіху. Ніби та, що ще незаміжня, або вже розлучена, при всіх своїх досягненнях все ж «недопрацювала». Якщо ви щиро вірите у цінність подружнього життя, але не збираєтесь за першого-ліпшого тільки тому що на вас тисне суспіьство, почитайте нову книжку Ірени Карпи «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете«. Ми поговорили з Іреною про те, чому не треба боятися повторно укласти шлюб і про те, чого ніколи не варто терпіти.

Навіщо виходити заміж і що незрозуміло після першого разу?

Заміж варто виходити вже через те, що одружені люди за статистикою живуть довше і щасливіше. І якщо ви живете в країні, де сплачуєте податки, то одруженим офіційно людям, відповідно, треба платити менше податків. Але якщо серйозно і, відповідаючи на питання, що не зрозуміло після першого разу: у 50% випадків перший шлюб закінчується розлученням, бо люди не готові до шлюбу, бо зробили це під тиском мами-тата, якихось своїх уявлень чи просто напилися, або зробили це під впливом гормонів, а потім зрозуміли: ну, типу, вже рік прілічно ми вже потерпіли, можна і розлучатися. Але, звичайно, є інші 50%, серед яких є щасливі шлюби на все життя. Це тільки браво! Я знаю сама чимало таких пар, які разом з останнього класу школи, і все в них окей. Але небезпека, звичайно, якщо хтось один буде розвиватися швидше за іншого, чи комусь стрільне в голову, що “ой, життя проходить, а я ще нічо не спробував, і ти в мене був/була перша й остання”, то теж можуть бути якісь варіанти. Їм хочеться пізнавати світ і не завжди залишатися в тій точці, з якої вони вийшли. Тобто тут можливе щасливе життя, тільки коли є якийсь синхронний рух в обох.

І потім, скажімо, є люди, які вирішили, що перший шлюб їх не влаштовує. Вони можуть спробувати другий, а можуть і третій, і четвертий. Я бачила на пострадянських теренах чимало жінок, які казали: “Я все поняла только после четвертого брака, и такой он у меня получился счастливый!” І реально ці тьотічки пояснювали щось про взаємний респект, про те, як треба поводитися з чоловіком, і це було дуже цікаво, бо ти від таких скормних тьотічок взагалі такого не чекаєш. Умовно називаєш її “генеральша”, а вона виявляється колодязем життєвого досвіду і всяких лайфхаків. Це взагалі класно, мене надихають жінки, які після 40-50-60 нарешті мають повноцінний, нормальний шлюб і чоловіків, які їх обожнюють і поважають, і, власне, вона має за що його поважати. Мене це надихає більше, ніж усі ці романтичні шлюби в стилі “принц покохав принцесу, і юниє умчалісь вдаль”.

Чи варто на побаченнях самопіаритись або удавати «загадкову»?

Я ставлюся до себе зі сміхом і, можливо, інколи занадто самоіронічно. Я не вмію наганяти і вдавати пафос, і вважаю, що це щось таке зовсім дурне, бо людина є тою, ким вона є. Якщо дійсно спілкуєтеся вперше з “женихом”, то не треба включати зайву скромність. Це взагалі у багатьох українців є: якщо ми не вискочки, а інтелігентні люди, то ми сидимо й чекаємо, коли буде доречно щось вставити. А є люди, які готові на першій-ліпшій вечірці вискочити на стіл і розказувати, які вони класні.

З “женихом” варто одразу потенційно натякати про свою цінність. Розказати хто ти, що ти любиш, що ти робиш. Якщо ви йому здастеся занадто крутою (тут, власне, треба правду казати, прибріхувати не треба, якщо це довгострокові стосунки, бо все розкриється), він побачить, що обламає об вас зуби й не буде з вами зв’язуватися.

У мене мало таких стратегій, як когось там обманути, замилити очі. Я завжди за те, щоб люди бачили якісь ключові моменти одразу і не втрачали час, якщо це буде їм не по зубах. Я прихильниця того, щоб жінка робила нормальну презентацію самої себе. Я навіть сама, коли писала перший мейл своєму чоловікові, то ледь не лінки до ютуба причепила, щоб він не думав, що я якась просто “дєвушка в поіскє”, мені не треба просто піти й безплатно поїсти, а щоб він бачив, що мені і самій дуже добре. Жінці потрібно робити цей меседж: мені дуже добре і самій, але ти такий цікавий, що я готова провести з тобою певний час, може, два-три рази побачитися. Щоб чоловік відчував — це йому повезло, а не ви його капєц добиваєтеся.

Які є плюси й мінуси у шлюбах з іноземцями?

Мені важко собі уявити, як би могло бути по-іншому, бо іноземці — це зовсім інший рівень. Я говорю про більшість, не кажу зараз про виняткових крутих українських чоловіків, які теж існують і поважають жінку, є достатньо мужніми і продвинутими в питаннях фемінізму. Є такі. Їх, на жаль, менше, ніж цих пузатих, наглих і афігєвших, які вважають, що кожна жінка (яка б вона розумна і красива не була) має перед ним падати, бо це мужчина-члєноносєц. Але круті українські чоловіки є.

Крутих чоловіків на Заході чомусь більше. Вони, вочевидь, виховані вже в правильних принципах поваги до жінок. Тут чоловіки не бояться бути чутливими, плакати в кіно і разом із тим керувати човном чи майструвати щось за допомогою інструментів. Мені дуже подобається, що тут є дозвіл бути людині такою, як вона є. І в принципі чоловіки тут краще назагал харчуються, вони займаються спортом, нормально пахнуть — усе це пов’язане зі здоров’ям.

Іноземці, як і наші чоловіки, теж обожнюють українок, які і працюють, і готують вдома їсти, і ще й люблять свого чоловіка. Але в жодному разу з боку західного чоловіка, якщо він нормальний і не психопат, не буде фраз: “Так, пішла закрути мені огірки. Давай іди, там не прибрано” Абсолютно немає цього домострою в нормальних сім’ях, хіба лише ви вийдете заміж за якогось релігійного фанатика, і він буде вам розказувати, “шо по чьом”. Всі мої знайомі, які вийшли заміж за іноземців і які мають своє соціальне коло і професію, живуть нормально, курсуючи між Україною та іншою країною.

Можу радити тільки те, що я пережила на власному досвіді. Якщо в когось дуже класний чоловік-українець — то це тільки вау і браво, і вам просто нереально пощастило, бо ви знайшли якийсь скарб. Є такі українські чоловіки, на щастя, які будь-якого іноземця засунуть за пояс, і з ними ще й легше буде говорити, бо вони виросли в тій самій культурі, що й ви.

Чого точно не треба терпіти у відносинах?

Терпіти точно не треба того, що тобі нав’язали суспільство, мама, бабця: “Терпи, це твій хрест, у дітей повинен бути батько, як ти подивишся в очі своїм дітям, ти живеш для дітей”, — увесь цей брєд не треба терпіти. Ці речі йдуть від патріархального суспільства, яке мало на меті лише тримати жінку під тиском, щоб вона була зручною. І не дай бог вона переживатиме за власне життя. Тому терпіти токсичного чоловіка, чоловіка-алкоголіка, психопата, який тебе знищує, чоловіка, який тебе знецінює, який каже, що твоя цінність — у роках і красі.

Терпіти треба тільки ту людину, поруч з якою ти спокійна, наповнена, тобі не хочеться від неї тікати, ти не йдеш на якісь безкінечні компроміси зі своєю совістю, тобто терпіти треба ту людину, яку не треба терпіти! З якою тобі просто добре. Все, що треба терпіти, — на свалку.

Ціна книги: 220 грн.

Де придбати: yakaboo.ua

Матеріал підготувала Тетяна Гордієнко.

• Читайте також: Глазами адвоката: Существует ли жизнь после развода?