Іноді це починається ні з того, ні з сього, а іноді триває від самого початку: деякі діти дуже важко розлучаються з мамою, якій треба йти на роботу, їхати у відрядження. У хід йдуть сльози, благання, навіть погрози. Які причини такої дитячої поведінки і чим цьому можна зарадити, пояснює Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт, завідувач кафедри клінічної психології Українського католицького університету, автор книги «Виховання без травмування».
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Власне, справа у прив’язаності; в актуальній життєвій ситуації; в особах, з якими лишається дитина; а також інформаційному полі, в якому вона знаходиться.
Безпечна прив’язаність
Якщо прив’язаність між мамою та дитиною є безпечною («Я певен, що мама любить мене, що ніколи не покине, що завжди поверненься і вибачить, якщо я помиляюсь»), то тривоги, яку називають сепараційною (тривога, через розлучення на певний час), немає. Діти певні, що попри все і завжди мама повернеться. А тому не відчувають страху, не панікують, не «прилипають», а цілують-обіймають на прощання, бажають гарної подорожі і чекають на зустріч. Звісно, діти можуть засумувати чи навіть сплакнути, але ж нам усім знайоме переживання суму при розставанні. Якщо ж сформувалась небезпечна прив’язаність — дитині повсякчас вказували, що вона не така, як треба, погрожували завести іншу, віддати у дитбудинок (я знаю батьків, які навіть показово речі збирали до дидбудинку, щоб настрашити малюка і зробити слухнянішим), порівнювали з друзями, які чемніші, розумніші, — тривога є високою. Тому кожен раз, як мама їде, є відчуття, що вона може не повернутись до такого неідеального мене.
Стресові події
Важливо, у якій саме життєвій ситуації перебуває дитина. І саме тут може мати значення вік, а точніше події в дитячому житті до цього віку прив’язані. Так, початок школи — це нові люди, нові вимоги, новий режим, нові завдання — все це потребує від дітей шалених зусиль з адаптації (можна згадати себе на новій роботі чи після переїзду). Звісно, що якщо на цю ситуацію ще й накладаються мамині відрядження, а мама є однією з найстабільніших речей в дитячому житті (і тут вона кудись їде) — тривога росте. Це стосується і інших подій, які потребують від дітлахів адаптації.
З ким лишається дитина
Також важливе питання, з ким лишається дитина, як ці люди будують з нею стосунки, як реагують на її поведінку, і наскільки це відрізняється від звичної взаємодії з мамою. Якщо контраст значний, і того, що подобається, мінімум або нема зовсім, дитина протестуватиме, істеритиме, «прилипатиме», благатиме.
Останні новини
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 1-7 квітня
- Слова допомагають: як дорослі можуть підтримати дітей під час війни?
- Моторошні та захопливі: 6 трилерів від #книголав
- Світовий рекорд і 29 медалей. Вражаючі досягнення українців на етапі Кубка світу з плавання у ластах
- Групи підтримки – що це таке і чому вони корисні? Новости на главной
Інформаційне поле дитини
Має значення і дискурс, в якому живе дитина. Якщо це тривоги, які ллються з телеекранів, з вуст бабусь, шкільної вчительки чи ще звідкісь (літаки падають, людей викрадають, земля втрапить в повну темряву на 15 днів…), діти просто бояться лишатися без мами, без її присутності, без нагляду, без пітримки; бояться того, що може статися з нею та ними.
Не думаю, що треба багато писати якихось порад, адже вони прості і очевидні — розвивати безпечну прив’язаність, допомагати адаптуватись до нових подій, створювати безпечне місце перебування «без мами» та плекати оптимістичний погляд на світ.