Татьяна Гордиенко
Іноді це починається ні з того, ні з сього, а іноді триває від самого початку: деякі діти дуже важко розлучаються з мамою, якій треба йти на роботу, їхати у відрядження. У хід йдуть сльози, благання, навіть погрози. Які причини такої дитячої поведінки і чим цьому можна зарадити, пояснює Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт, завідувач кафедри клінічної психології Українського католицького університету, автор книги «Виховання без травмування».
Власне, справа у прив’язаності; в актуальній життєвій ситуації; в особах, з якими лишається дитина; а також інформаційному полі, в якому вона знаходиться.
Безпечна прив’язаність
Якщо прив’язаність між мамою та дитиною є безпечною («Я певен, що мама любить мене, що ніколи не покине, що завжди поверненься і вибачить, якщо я помиляюсь»), то тривоги, яку називають сепараційною (тривога, через розлучення на певний час), немає. Діти певні, що попри все і завжди мама повернеться. А тому не відчувають страху, не панікують, не «прилипають», а цілують-обіймають на прощання, бажають гарної подорожі і чекають на зустріч. Звісно, діти можуть засумувати чи навіть сплакнути, але ж нам усім знайоме переживання суму при розставанні. Якщо ж сформувалась небезпечна прив’язаність — дитині повсякчас вказували, що вона не така, як треба, погрожували завести іншу, віддати у дитбудинок (я знаю батьків, які навіть показово речі збирали до дидбудинку, щоб настрашити малюка і зробити слухнянішим), порівнювали з друзями, які чемніші, розумніші, — тривога є високою. Тому кожен раз, як мама їде, є відчуття, що вона може не повернутись до такого неідеального мене.
Стресові події
Важливо, у якій саме життєвій ситуації перебуває дитина. І саме тут може мати значення вік, а точніше події в дитячому житті до цього віку прив’язані. Так, початок школи — це нові люди, нові вимоги, новий режим, нові завдання — все це потребує від дітей шалених зусиль з адаптації (можна згадати себе на новій роботі чи після переїзду). Звісно, що якщо на цю ситуацію ще й накладаються мамині відрядження, а мама є однією з найстабільніших речей в дитячому житті (і тут вона кудись їде) — тривога росте. Це стосується і інших подій, які потребують від дітлахів адаптації.
З ким лишається дитина
Також важливе питання, з ким лишається дитина, як ці люди будують з нею стосунки, як реагують на її поведінку, і наскільки це відрізняється від звичної взаємодії з мамою. Якщо контраст значний, і того, що подобається, мінімум або нема зовсім, дитина протестуватиме, істеритиме, «прилипатиме», благатиме. [traqli_related]
Інформаційне поле дитини
Має значення і дискурс, в якому живе дитина. Якщо це тривоги, які ллються з телеекранів, з вуст бабусь, шкільної вчительки чи ще звідкісь (літаки падають, людей викрадають, земля втрапить в повну темряву на 15 днів…), діти просто бояться лишатися без мами, без її присутності, без нагляду, без пітримки; бояться того, що може статися з нею та ними.
Не думаю, що треба багато писати якихось порад, адже вони прості і очевидні — розвивати безпечну прив’язаність, допомагати адаптуватись до нових подій, створювати безпечне місце перебування «без мами» та плекати оптимістичний погляд на світ.