На початку XX століття у сім’ї лікаря Томаса Генрі МакКлінтока та його дружини Сари народилася четверта дитина. Дівчинку назвали Елеонорою, але в її чотири місяці змінили ім’я. Батькам здавалося, що Барбара більше підходить їй за характером. Невідомо які риси вони вбачали у немовляті. Проте в майбутньому дівчинка ввійшла в історію як одна з найвидатніших генетиків століття й Нобелівська лауреатка. Запорукою наукових досягнень став саме її характер та принципи, які вона наслідувала все своє довге життя.
Замість любовних романів
Молодша МакКлінток росла незвичайною дитиною. Замість будь-яких ігор вона обирала читання або роботу в саду. Батько всіляко підтримував доньку й заохочував до навчання, тоді як консервативна мати вважала, що найголовніше – вийти заміж. Тож з часом Барбара все більше прислуховувалася до порад Томаса і все частіше уникала спілкування з Сарою.
Батько загалом мав великий вплив на молодшу доньку. Завдяки йому дівчинка засвоїла урок, який багато в чому визначив її подальшу життєву тактику. Люди можуть мати свою точку зору, яка з твоєю не збігається. Вони можуть говорити все, що завгодно. Який сенс боротися з ними? Потрібно просто робити свою справу.
З початком Першої світової війни батько вирушив на фронт військовим хірургом. А мрії Барбари про університет зруйнувалися через сімейні фінансові труднощі. Вона влаштувалася на роботу, а весь вільний час читала книжки про рослини, дивуючи всіх бібліотекарів. 1919 року Барбара вступила до Корнелльського університету. Саме там вона зрозуміла, що хоче й надалі займатися наукою і рослинами.
Читайте також: Перші: Кетрін Хепберн, яка випередила епоху й 60 років царювала на вершині Голівуду
Один телефонний дзвінок
У ті часи навіть науковці вважали, що розумові здібності жінки обмежені, оскільки природа визначила їм головну справу — народжувати дітей. Та думки Барбари були далекими від романтики та сімейного життя. Невдовзі студентка зрозуміла, що головний об’єкт її життя — кукурудза. А головне захоплення — нова наука генетика, у яку вона поринула з головою. Тоді ж з’ясувалося, що студентка має неабиякі здібності до генетичних досліджень До того ж вона помітно виділялася своїм інтелектом. І тут виникла головна перепона – кафедра генетики не приймала жінок.
Випускниця університету
Одного разу їй зателефонував селекціонер і професор генетики Хатчинс. Він був вражений здібностями й наполегливістю Барбари, тому одразу запропонував зайнятися перспективним напрямом на післядипломному курсі.
«Вочевидь, цей телефонний дзвінок визначив моє майбутнє. Після нього я залишилася в генетиці», — згадувала пізніше Барбара.
У Корнелльському університеті жінки тоді ще не могли офіційно спеціалізуватися з генетики. Тому Барбара блискуче закінчила навчання й отримала магістерський і докторський ступінь з ботаніки. Проте це був лише початок її нелегкого наукового шляху.
Читайте також: Перші: Лі Міллер, дівчина з обкладинки Vogue, яка документувала війну
Помічниця професора
Якийсь час Барбара працювала в університеті. Створювала наукові групи, досліджувала цитогенетику кукурудзи й разом з колегами зробила декілька відкрить у цьому розділі науки.
Пізніше деякий час вона працювала в Європі, а потім переїхала до досить прогресивного університету в Міссурі. Проте й там у неї не було можливості повноцінно працювати. Колектив, що складався переважно з чоловіків, не завжди сприймав її як колегу. Жінку ігнорували й не запрошували на засідання наукового комітету. Від неї приховували наявність посад і давали зрозуміти, що її попередні досягнення нічого не варті.
Фото: Вікіпедія
«Я повинна шукати іншу роботу. Наскільки я розумію, тут мені більше нічого робити. Я асистент професора, що отримує 3 тисячі доларів, і вважаю, що для мене це межа», — писала Барбара одному з колишніх колег.
Вона ніколи не вступала з оточенням у конфлікт. А просто шукала нове місце. Так за кілька років їй вдалося влаштуватися до приватної комерційної організації Колд-Спрінг-Харбор. Лише там вона нарешті змогла повністю поринути в улюблену справу
Читайте також: Перші: Айседора Дункан, перша леді танцю модерн
Найголовніше відкриття
В 1944 Барбару обрали членом Національної академії наук, а через рік вона стала першою жінкою на посаді президента Генетичного товариства США. Проте до її відкриттів, як і раніше, не ставалися досить серйозно. Хоча саме в той період вона зробила своє головне відкриття — виявила транспозони — елементи, здатні стрибати по геному.
Тут варто зазначити, що насправді транспозони відкрили лише у 1970-х. Але Барбара зробила найголовнішу річ — вона припустила їхнє існування теоретично, ґрунтуючись на емпіричних даних.
Фото: Вікіпедія
Тоді її ідеї здавалися блюзнірством. Коли вона прочитала доповідь про так звані «стрибаючі гени», колеги-чоловіки й зовсім почали крутити пальцем біля скроні. Адже в них на очах валилася, здавалося б, стала наукова картина про те, що гени завжди непорушні. А ця тендітна жінка стверджувала, що вони можуть переміщатися до інших генів у спіралі ДНК без її ушкодження. Одні не реагували на сміливі заяви, інші відкрито оголосили Барбару божевільною. Але для неї слова колег нічого не означали. Вона добре вміла концентруватися лише на тому, що було в її голові та прагнула лише працювати далі.
Читайте також: Перші: як Рита Леві-Монтальчині стала «імператоркою клітин», довгожителькою та довічним сенатором Італії
Найвище визнання
Барбара не намагалася довести кожному свою наукову точку зору. У неї був власний сад біля будинку, величезна бібліотека і, найголовніше — можливість працювати із своєю улюбленою кукурудзою.
1971 року МакКлінток отримала від президента США Річарда Ніксона національну наукову медаль. Згодом її ім’ям назвали один із корпусів лабораторії в Колд Спрінг Харбор. А в 1981 році вона стала першим володарем стипендії фонду Мак-Артуров розміром $60 000 щорічно на п’ять років поспіль та ще кількох наукових премій.
Їй йшов уже 82-й рік, коли слухаючи за сніданком радіо, вона почула своє прізвище. 10 жовтня 1983 року їй присудили Нобелівську премію «За відкриття мобільних генетичних елементів», яке вона зробила понад 30 років тому. МакКлінток була першою жінкою, що стала одиночним лауреатом Нобелівскої премії з фізіології та медицини. Та ця надзвичайна жінка знову шокувала колег своєю промовою:
«Дякую за премію, але… Ви знаєте, вона мені не дуже й потрібна. Раніше ви не вірили, зараз — вірите. І це добре.»
«Складно, якщо неможливо, донести до свідомості іншу людину сутність припущень, тоді як прийшла до них досвідченим шляхом. Це стало мені болісно очевидно у 1950-х роках, коли я намагалася переконати генетиків у тому, що робота генів може і має контролюватись», — писала Барбара через багато років.
Загалом Барбара МакКлінток була удостоєна 14 почесних докторських ступенів і увійшла до Національної жіночої галереї слави.
Читайте також: Перші: Єлизавета Боуз-Лайон, або її Величність королева-мати
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram
