RIZNA: Світлана Метльова-Загуменна про те, як знайти свій шлях у добу непевності

Світлана Метльова-Загуменна – учасниця соціального проекту RIZNA, про який ви ще неодмінно почитаєте на WoMo. Він допомагає ветеранкам російсько-української війни, дружинам АТОвців, переселенкам та волонтеркам у самореалізації. Світлана прийшла на проект у пошуках професійної реалізації. Про топ-5 якостей сучасної жінки, власне поняття щастя і методи боротьби з гендерною дискримінацією – у нашому інтерв’ю.

Раніше ви працювали журналісткою на телеканалі, зараз – волонтерка. Чому так сталося?

Волонтерити я стала ще з часів Майдану. Зараз я у пошуках роботи. Тоді для мене це був поклик серця, бо наш Майдан ще не закінчився. Він переріс у війну і зараз ми допомагаємо нашим військовослужбовцям. На Майдані я могла бути учасницею, а тут лишень допомагаю, група підтримки, так би мовити. Зараз я маю підробіток у дитячій кімнаті.

Що для вас означає бути різною?

Всі жінки різні, кожна зі своїми мріями і поглядами на життя. На цьому проекті відчувається оця вся «різність», але тим не менш, усі ми прекрасні.

Назвіть п’ять якостей сучасної української жінки.

Вона впевнена у собі, самореалізована, щаслива. Для мене ще є материнство, але я розумію, що воно не конче мусить бути пріоритетом у  кожної жінки. І ще людяність, незалежно від того, чоловік це чи жінка.

Які, на вашу думку, є прояви ґендерної дискримінації в українському  повсякденні?

Роботодавці не надто охоче беруть дівчат на роботу, бо дівчата можуть завагітніти. Як я вже казала, зараз я працюю в дитячій кімнаті. Мене дратує, коли мами говорять своїм синам щось на кшталт «що ти ревеш, ти що, дівчинка?» чи «ляльками граються тільки дівчатка». Дітей намагаються з дитинства привчати, що є щось винятково хлопчаче чи дівчаче. Мені здається, це має бути вибір дитини – взяти візочок покатати чи молотком постукати.

Як із цим можна боротися?

Треба з батьками говорити, пояснювати їм. А ще краще – починати з пологового будинку, якісь лекції для батьків проводити. Та ж соціальна реклама, вчителів та вихователів залучати. Моя донечка ходить у садочок і часом може сказати, що ось це дівчаче чи хлопчаче і я цим не гратимусь. Я намагаюся їй пояснити, що іграшки однакові і для дівчаток і для хлопчиків. Так само з кольорами – не варто їх прив’язувати до статі, це справа особистого смаку кожного і кожної.

Яким був ваш останній шалений вчинок?

Звільнилася з каналу і вирушила в подорож до Ісландії. Мої друзі запропонували місяць там попрацювати, я попросила у керівництва відпустку, а мені відмовили, бо «не було кому працювати». Тому я звільнилася. Це був мій свідомий вибір.

Коли в Ісландії проходив Прайд, майже на кожному магазині висіли різнокольорові прапори. Це не означає, що вся країна повна геїв та лесбіянок, але вони дуже толерантні щодо цього. Жінки не мусять перетворюватися в «нафарбованих красунь» на догоду комусь. Ісландки взагалі не «паряться» над своїм виглядом, для них важливий внутрішній світ. Це мені вельми сподобалося.

Що для вас означає бути щасливою?

Коли моя донечка здорова і поряд. Жінка щаслива, коли вона реалізована як особистість, має якусь улюблену справу: чи це робота, чи хобі. Для кожного щастя виглядає по-різному. Мені дуже хочеться знайти роботу, яка б приносила задоволення. Для мене також «компонентом» щастя є мандри.

Проект допоміг мені визначитися, в якому напрямку я маю рухатися далі. Допомога комусь – ось мій шлях. Якщо журналістика – то не політичний проект, а соціальний, громадська організація. Не хочу нікого піарити, хочу допомагати людям. Я раніше працювала на «П’ятому телеканалі». Тепер розумію, що кожен канал є під кимось і є якась маленька, але все ж цензура. Перед виборами реалізувати свій творчий потенціал неможливо, бо тебе засунуть у рамки, хочеш ти цього чи ні. Тому я шукаю себе десь далі, аніж журналістика.

Опишіть себе до/після проекту

До проекту в мене в житті був заплутаний клубочок: не знала, куди йти і в який бік рухатися. Проект мені допоміг в різних напрямках потрошечки цей клубок розплутати.

Тут я відшукала шлях до себе, отримала неймовірну підтримку, познайомилась з чудовими дівчатами, переконана, що ми продовжимо спілкуватися і після проекту. Я навчилася говорити іншим «ні», а собі «так!». Вибудовувати кордони з людьми, які їх не відчувають. Для мене цей проект ще не закінчується. Бо я тільки стала на цей шлях – дорога до себе. Пізнавати себе – це дуже захопливо, я думаю, що попереду ще багато відкриттів. І я дуже вдячна організаторам проекту RIZNA за ідею його створення.

Я навчилася відкладати гроші, зрозуміла, ким я хочу працювати, підняла свою самооцінку. Різниця відчутна. Це крутий проект і круті тренери. Воно однозначно того варте. Це час, який ми інвестуємо в себе. Бо ж про себе часто забуваємо.  А якщо врахувати, що участь у проекті безкоштовна, то ця інвестиція просто безцінна.

Спілкувалася Вікторія Дяченко

— Читайте також: Вопреки: Как я разработала и получила патент на математическую модель