Медикиня Анжеліка Волоніц з Маріуполя поділилася пережитим у російському полоні, з якого повернулася цьогоріч у березні.

Про це пише Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими у Telegram.

Анжеліка Волоніц служила за контрактом у Маріупольському військовому госпіталі. У полон до росіян потрапила 12 квітня 2022 року.

Читайте також: росія не хоче віддавати з полону поранених і жінок: подробиці

«Десятого квітня ми намагалися прорватися на завод «Азовсталь». У двох вантажівках зібрали поранених і жінок. У першій машині були важкопоранені, медсестри та жінки-військові. У другій — хлопці з легшими пораненнями. Наша машина виїхала вперед. У дорозі почалися обстріли, усе навколо палало. Водій вискочив і сказав, щоб усі, хто може хоч якось ходити, прямували в укриття. Я залишилася з важкопораненим. Водій завіз нас в ангар поруч, який був уже досить пошкоджений. Хлопці всю ніч пролежали в машині, бо я не могла їх спустити. Добре, що у мене була сумка з медикаментами, сильними знеболювальними. Майже дві доби там просиділи. Прибігли ще троє хлопців: один з пораненням голови, у другого — руки, третій з пробитою легенею», — згадує Анжеліка.

Читайте також: Катували та принижували: захисниці України розповіли про пережите у російському полоні

За її словами, полоненим постійно казали, що вони нікому не потрібні. Що «України вже нема. Половина пішла до Польщі».

«Коли розвиднілося, побачила, що в машині ще є одна медсестра Оля. Їй, щоб вилізти, треба було всіх розштовхати, тому вона залишалася на місці. Почали з нею надавати допомогу прибулим хлопцям. Вони сказали, що поруч є бункер. Зрештою спустили з машини поранених. Я на підлозі зробила для них щось типу лежанок з того, що було під рукою. Знайшла в ангарі кинуті кимось сумки зі шпротами, сухпайками, кавою, цукром, медом, навіть воду й пальне: зробили чай, бо було дуже холодно. 12 квітня вранці ми з водієм таки знайшли підвал з нашими. У той же день ми й потрапили в полон», — розповідає медикиня.

Читайте також: У ЗСУ підтримали ініціативу створення окремого жіночого підрозділу

Найважчим у полоні для Анжеліки стало те, що вона не знала становище своєї країни. Не знала, де хлопці з її частини, де її рідні, чи живі вони взагалі. Також жінка розповіла, що у ворожому полоні її часто етапували з місця на місце:

«У Таганрозі мені поталанило: посадили в камеру-«малолітку», з гарячою водою і туалетом. Найважче було у Валуйках. Мене обвинувачували, що я розвідниця, бо в мене на руці татуювання сови. А я всього-на-всього медик. Під час обміну я бачила російських полонених, на яких нас обміняли – відгодовані, свіжі. А ми замучені та вдвічі менші, ніж були».

Читайте також: Ув’язнена росією українська журналістка Ірина Данилович оголосила сухе голодування: реакція МЗС України

Захисниця розповіла, що їй допомогло пережити всі ті знущання:

«Я терпляча, ні з ким не конфліктувала. Просто мовчала, — розповідає вона. — Бо дівчата на нервах у полоні, бувало, й зривалися. Нам постійно казали, що ми нікому не потрібні. Що України вже нема. Половина пішла до Польщі. А ледве не всю іншу нашу територію вони захопили. Щодня нам це товкмачили. Ми розуміли, що ніяк вплинути на це не можемо. Просто сиділи й чекали». 

Читайте також: Скільки українців вірять у перемогу України у війні проти росії — дослідження

За словами медикині, перед обміном її та ще двох дівчат підняли, не погодували та надягнули мішки на голову:

«Ми розуміли, що це або додому, або знову переїжджаємо. Я вже думала: ще один етап не витримаю. Нам накинули мішки на голову і сказали, що це подарунок на 8 березня. Довго чекали в автозаках, поки з інших місць позвозять наших хлопців. Коли нарешті на місці обміну в автобус зайшов наш представник і сказав: «Вітаємо вдома!», усередині такі бульки понеслися, що не передати словами. Я не могла повірити своїм очам!

Читайте також: Біженки з України дедалі частіше стикаються із сексуальною експлуатацією в Європі — дослідження

Також Анжеліка додала, що їй досі сняться жахіття про полон. Вона досі не може повірити, що повернулася з нього.