Як спілкуватися з психами: Найкращі думки з книжки Марка Гоулстона

Поради для "домашніх психіатрів"

Гоулстон — не тільки автор бестселерів з психології та спілкування, він — найкращий психотерапевт США за різними поважними рейтингами, бізнес-консультант, коуч, тренер пеговорників ФБР. І він застерігає нас від спроб «включати режим психіатра» під час спілкування із психічно хворими людьми або з тими, хто має розлад особистості. Розмови із ними — компетенція фахівців і, якщо це ваші близькі, ви можете подбати про те, аби вони прийняли фахову допомогу. Однак, у нашому повсякденні ми регулярно стикаємося з «побутовими психами»: людьми, які поводяться ірраціонально і можуть завдавати нам болю, ускладнювати стосунки або заважати роботі компанії. Для нейтралізації їхнього негативного впливу автор знайомить нас із низкою ефективних прийомів.

Назвемо людей, які поводяться ірраціонально, психами. Ірраціональність може бути їхньою звичкою, способом дії, що сформувалися внаслідок якихось попередніх досвідів. Що ми зазвичай робимо, стикаючись з ірраціональністю? Або піддаємося обуренню, гніву, образі, або намагаємося довести нелогічність і несправедливість слів/дій психів, але змушені капітулювати перед їхнім беззаперечно більшим досвідом у божевіллі. І потім нам гірко, соромно, ми спустошені. А вони тріумфують. Якщо ми з психами у робочих чи особистих стосунках, божевілля (їхнє і те, до якого вони нас доводять) може бути безперервним циклом. І тоді ми теж стаємо психами, — які відповідають на «подразник» увесь час в один і той самий спосіб, очікуючи іншого результату. Як малюк, що пхає кубик у круглу дірку і лютує через те, що він не пролазить. Спробуємо зробити дещо інше, користуючись порадами мудрого психіатра.

Розлади особистості

Перед тим, як заглибитися у вивчення  практики спілкування з побутовими психами, слід серйозно поставитись до застережень Гоулстона. По-перше, є люди, з «тарганами» яких ви не впораєтеся і, вступаючи з ними у взаємодію, ви або нічого не отримаєте, або навіть втратите забагато. Гоулстон попереджає: «Навіть професіоналам важко знайти спільну мову з тими, в кого діагностували розлад особистості. А якщо ви дилетант, такі люди вас просто розчавлять.»

Як відрізнити розлади особистості від звичайної ірраціональності:

  • «люди із розладами особистості беруть усе надто близько до серця;
  • забагато очікують від вас і від життя загалом;
  • здебільшого звинувачують інших, замість того щоб узяти на себе відповідальність за власні проблеми;
  • рідко вчаться на своїх помилках;
  • майже ніколи не прислухаються до логічних доводів;
  • вважають, що завжди мають рацію, а всі інші помиляються;
  • переконані, що вони жертви;
  • вони замкнуті, байдужі, підозріливі або дуже емоційні.»

Автор виділяє і коротко характеризує кілька основних розладів особистості: істеричний, нарцисичний, залежний, параноїдний, межовий, а соціопатичному розладу присвячує цілий розділ, оскільки «соціопати не переймаються тим, що можуть завдати вам шкоди… вони так і зроблять, якщо це буде їм вигідно.» Якщо в якомусь з описів ви впізнаєте знайому чи близьку вам людину — не намагайтеся допомогти їй самостійно: тільки фахівець може сказати, чи справді вона хвора. Якщо «діагноз підтвердився», усвідомте три факти: «Перший: ви не винні у її захворюванні. Другий: не вам розв’язувати цю проблему. Третій: цій людині потрібна допомога. Не намагайтеся допомогти самостійно, інакше емоційно вигорите дощенту.»

Ваше безумство

Другий важливий момент: ви ніколи не станете «домашнім психіатром», якщо не навчитеся зберігати самовладання. Іншими словами: якщо самі не навчитеся не бути психом. Вам знадобляться спеціальні техніки для того, щоб тренувати себе не піддаватися емоціям, а натомість бути «над ситуацією», скеровуючи реакції психа у потрібному напрямку. Як це робити? Гоулстон пропонує декілька ефективних вправ, але, на мою думку, однією з цікавих порад є: уявити у момент, коли ви намагаєтесь витримати атаку психа, своїх наставників, учителів, соратників. «Поміркуйте, за що ви їм вдячні. Постарайтеся відчути їхню любов до вас. Тоді уявіть, що вони радять вам, як поводитися в цій ситуації. Подумки подякуйте вашим наставникам. Відновіть розмову з ірраціональною людиною. Цей підхід працює зокрема і тому, що неможливо відчувати вдячність і злість водночас.»

Чому сперечатися немає сенсу

Будь ласка, пам’ятайте: якщо ви не розумієте почуттів, емоцій, реакцій людини, ви не в змозі діяти раціонально, не дивлячись на логіку. А в ірраціональному світі, який є «рідною домівкою» для психа, він обов’язково переможе вас. Тому зрозумійте, що якщо ви маєте справу з побутовим психом, ви не переконаєте його фактами, не переможете у змаганні доводів. Змініть хід гри, щоб покращити стосунки або погасити конфлікт, який завдає вам болю. Марк Гоулстон пропонує 14 тактик спілкування з безумцями всіх видів і вісім способів спілкування з психами в особистому житті — це коли близькі вам люди поводяться божевільно, а ви не хочете їх втрачати.

Як допомогти людині подолати страх

Якщо псих — дорога вам людина, яка панікує, то найгірше, що ви можете зробити, це: а) говорити їй: «Заспокойся, все буде добре» і б) перейнятися її страхом. Застосуйте «метод трьох «П»:

Прийняти страх

«У складній ситуації страх — цілком закономірна реакція. Тільки цей страх, який здається неконтрольованим, дає їй змогу відчувати, що все під контролем. Адже коли мигдалина (відділ мозку — прим. ред.) стає за штурвал, людина вважає, що єдино правильне рішення — «битися, втікати, або завмерти».

Проаналізувати реальність

«На цьому етапі найкраще, що ви можете зробити, — сказати зі співчуттям у голосі: «З’ясуймо, що насправді відбувається». Обговоріть ситуацію, розглянувши всі сценарії, за якими вона може розвиватися, і їхні наслідки. Пам’ятайте, не варто запевняти: «Усе буде добре». Натомість підведіть людину до думки, що все може скінчитися добре.» Гоулстон радить під час цього етапу зосередитись на трьох питаннях: чи справді жахливі наслідки, яких боїться людина, найбільш імовірні? Чи позитивний сценарій розвитку подій так само ймовірний? Хто ще переживав подібну ситуацію, чи можна скористатися досвідом цієї людини?

Показати співрозмовникові майбутнє

Дійшовши до цього етапу, ваш співрозмовник вже повинен мислити ясніше. Час запитати: «Що ми можемо зробити у цій ситуації?» Разом можна скласти план дій. На цьому етапі також доречно було б «відволікти» людину від страху. Зробити так, щоб вона ясніше думала (запитати поради щодо вашого проекту), чи відчула інші емоції (запитати в неї про дітей, наприклад).

Відмова

Доктор Гоулстон радить декілька типів відмови, проте є  універсальна, яка діє майже безвідмовно з дрібними маніпуляторами. Отже, коли маніпулятор про щось вас просить, кажіть: «З радістю. А ось, що ви можете зробити для мене?» Звісно, ми можемо дуже любити наших маніпуляторів — дітей, друзів, батьків, — але коли ми постійно робимо щось за них, ми лише збільшуємо їхню залежність від нас у тих випадках, коли певні рішення людина повинна ухвалювати самостійно. «Якщо людина хоче почути від вас «так», але заради її блага треба казати «ні», то кажіть «ні».

Око смерчу

Гоулстон, який бачив чимало дійсно божевільних людей, вважає, що ніхто не втрачає здоровий глузд повністю. «Всередині кожного смерчу є просвіт — так зване око. Якщо ви розмовляєте з емоційно нестабільною людиною, одна з найефективніших стратегій — цілитися в це око. (…) Щоб допомогти співрозмовникові відкритися, скажіть: «Бачу, що ти дуже роздратувався. Я не хочу, щоб ця ситуація повторилась, тому допоможи мені зрозуміти тебе. Що я повинен зробити зараз? Що — у найближчому майбутньому? А що — в далекому? (…) Щиро вірте в те, що ваш співрозмовник на якомусь рівні нормальний. Інакше ви не досягнете успіху.»

Логічна людина

«Зазвичай, коли мої клієнти починають сперечатися, використовуючи емоції проти логіки, в якийсь момент логічна людина свідомо чи несвідомо глибоко ранить свого емоційного співрозмовника, поводячись холодно, поблажливо, зневажливо чи глузливо (бо саме така поведінка притаманна логікам). А це означає, що обидві сторони винні й обидві повинні попросити пробачення.»

Розщеплення

Розщеплення — вид маніпуляції, коли одна людина намагається посварити двох інших людей. «Якщо хтось розповідає вам про те, що людина, якій ви вірите, підвела його, перевірте факти. Якщо ви запідозрите, що співрозмовник вдається до розщеплення, не дайте себе обманути. Відтак поговоріть з ним про те, як пережити невдачу, не розкисаючи і не поливаючи брудом інших.»

Сарказм

Чому люди вдаються до сарказму? Зазвичай вони хочуть змусити вас почуватися нічого не вартими, некомпетентними, тоді ніхто не сумніватиметься у їхній компетентності. «Сарказм — це замаскована агресія. Тому інколи треба дати відсіч співрозмовникові. (…) Під час розмови дочекайтеся уїдливого чи саркастичного коментаря. Витримайте паузу. Поводьтеся щиро, злегка усміхайтеся. Тоді використайте проти людини її зброю, завдавши контрудару. Наприклад: «Зараз ви скажете, що я цього ніколи не зрозумію» або «Я бачу, до чого ти хилиш. Зараз ти скажеш, щоб я забирався з твого життя». Коли людина заперечить (хоч це й неправда), їй знадобиться трохи часу, щоб налаштуватися на іншу модель поведінки (зазвичай значно кращу). Не поспішайте, дайте їй змогу виговоритися. Відтак спрямуйте розмову у правильне русло».

Відповідальність батьків

Доктор Гоулстон написав і один розділ про проблему підлітків і молодих людей, які скоюють тяжкі злочини типу стрілянини в школі. «Батьки проблемної дитини, схильної до насильства, уже в небезпеці. Дуже часто підлітки, які влаштовували стрілянину в школах, спершу нападали на своїх маму і тата. Але навіть якщо цього не траплялося, життя батьків все одно було зруйновано. Не має значення, зважитеся ви, батьки, на цю розмову чи ні, — вам загрожує небезпека. (…) Немає нічого гіршого, ніж думка: «Мені треба було щось зробити». Моя порада батькам проста: «Зробіть щось.»

  • Ціна: 290 грн
  • Де придбати: bizz.monolith.in.ua

Ілюстрація: Aykut Aydogdu

— Читайте також: Сповідь прокрастинатора: Чому ви досі там, де ви є?

Мы в Facebook