Є сенс будувати життя там, де ви опинилися: інфлюенсерка Анна Носок про буття за програмою Uniting for Ukraine з трьома дітьми на руках

Героїня проєкту «Як ти ТАМ?» Анна Носок зламала усі стереотипи жінки, яка виїхала за кордон з трьома дітьми. Інфлюенсерка, маркетологиня, бізнес-консультантка, а також співвласниця диджитал-агенції A.A. хоч і переїхала до Сполучених Штатів Америки за програмою Uniting for Ukraine, але скористалася лише одною пільгою — для швидкого отримання дозволу на роботу. Анна вирішила не бігати по співбесідах, а релокувала свій бізнес до Каліфорнії, де почала шлях американської підприємиці.

На кордоні з Румунією були бійки, а автівки врізались одна в одну

Коли та як вирішили виїжджати з України?

Ми вирішили виїжджати 24 лютого о шостій ранку, коли почалися перші вибухи. Чоловік працював на американську компанію, і вже з листопада вони пропонували виїхати, але ми не планували цього робити до останнього. Ми виїжджали після перших вибухів із повною впевненістю, що вже через декілька тижнів повернемося додому, але, як бачимо, сталося зовсім не так.

Коли ми під’їхали до кордону з Румунією, нам сказали, що все закрито і нікого після 21:00 не випускають. Були бійки, машини врізались одна в одну, тому ми розвернулись і поселились у готелі на трасі. Коли стало зрозуміло, що війна швидко не закінчиться, спробували поїхати до кордону вдруге і застрягли там на два дні. Ми могли виїхати, оскільки у нас два інваліди на утриманні — мій тато і тато чоловіка.

Ви дорогою змінювали плани щодо переїзду — летіти до США чи залишатись у Європі?

Спочатку ми не обирали країну. Я просто хотіла виїхати до сестри у Вроцлав та бути поруч із нею у Польщі. Сестра виїхала за кілька років до війни, тому спершу ми поїхали туди. Коли орендували житло, я одразу почала працювати та знаходити клієнтів. Але ще сидячи в машині на трасі, думали про США, дивилися якісь відео, в яких розповідалось про можливість виїзду до цієї країни. Уже в Польщі думали поїхати за туристичною візою, а на місці розібратись, але дітям у візі відмовили. Потім ми змогли в’їхати за програмою U4U (Uniting for Ukraine), яку створили спеціально для українців. Були думки і про Канаду. Ми вже чекали на візи й думали, що будемо жити там, але вчасно дізналися про програму U4U.

Весь переліт з Варшави до Лос-Анджелесу я проплакала

Чи важкою була дорога до Штатів?

Якщо до Польщі ми добиралися дві доби, то з Варшави до Лос-Анджелесу все було набагато швидше — 12 годин прямим рейсом. Це був зовсім інший стан: ти не тікаєш ні від чого страшного, від вибухів та війни, але водночас їдеш дуже далеко й надовго у невідомість. Весь переліт я плакала. Адже у нас в Каліфорнії, на відміну від Польщі, нікого немає: нас ніхто не зустрічав і не допомагав. Після прильоту ми зняли номер у готелі й тиждень жили без розуміння, що і як робити далі.

В Америці ми ніхто — без кредитної історії, без прибутку в цій країні та без поручителів

Як тривав процес оформлення документів? Які пільги та допомогу отримали?

Дітей потрібно було оформити у школу, поки не почалося навчання, тому ми шукали інформацію в чатах, намагалися зробити документи. Чоловік їде в одне місце, а йому кажуть, що потрібно в інше. Ми пояснювали, що не хочемо допомоги від держави та пільги, які дають учасникам програми U4U. Адже ми заробляємо та планували працювати у США. Усе це тривало приблизно тиждень. Поки чоловік займався документами, я з молодшим сином на таксі, яке на перше враження коштувало космічних грошей — по 2 тисячі гривень, шукала житло та дивилася варіанти.

Зіткнувшись із труднощами винаймання житла в оренду без посередників, ми почали шукати компанії, які самі забудовують невеликі містечка. Так, це виявилось дорожче, але процес був легшим. Оглянувши декілька варіантів, ми зупинилися на тому, що нам найбільше сподобався. Обравши його, ми пішли у лізинг-офіс, де провели досить багато часу, адже в Америці ми ніхто — без кредитної історії, без прибутку в цій країні, за нас ніхто не може поручитись. Нам довелось давати дуже великий завдаток — Security Deposit. Після цього питання з житлом нарешті закрили.

Насправді цей процес був дуже стресовим. Після того як із чоловіком вкладала дітей спати, усмішка з обличчя зникала, і я сама засинала у сльозах. Перші пів року я постійно плакала. Поруч океан, ми у мирній країні, життю дітей нічого не загрожує, погода тепла, але було надзвичайно важко.

Якщо ми напишемо листа, що Денис прийшов зі школи засмученим через те, що не розуміє, як грати в американський футбол, у школі почнуть навчати його правилам

Чи вдалося влаштувати дітей в освітні заклади?

Так, але спочатку було дуже страшно. Дітей шокував той факт, що почалась війна, що нам потрібно переїхати. Спочатку вони були дуже тихими та слухняними, але їм не зовсім властива така поведінка. Зараз вони вже почуваються набагато спокійнішими та напряму виражають власну думку.

Звичайно, коли настав час навчання, діти нервували. Менший пішов у садок перед першим класом, а старший — одразу до школи, де було англомовне середовище. Мій молодший син одразу знайшов собі друга — хлопчика з Луганська, з яким вони почали спілкуватись, що зробило його процес адаптації легшим. Коли у перший же день обидва сини вийшли дуже радісними, ми зітхнули з полегшенням.

Старший син Денис дуже хвилювався, плакав, тому що він повинен був зануритись у коло, де дітки спілкувались лише англійською, що його лякало. Він навчається у шостому класі в приватній школі. Одразу можу сказати, що вона академічно складніша за державну. Вчителі та адміністрація постійно з нами у контакті. Ми листуємось, вони запрошують нас обговорити успіхи дитини та дуже сильно мотивують кожного учня віддаватись повністю та прагнути вищих результатів, навіть коли вони 95/100.

Мені дуже подобається ця система і ще той факт, що вони дуже обачливо ставляться до кожної дитини. Наприклад, якщо ми напишемо листа, що Денис прийшов зі школи засмученим через те, що не розуміє, як грати в американський футбол, вони одразу візьмуть це до уваги, почнуть навчати його правилам та надавати велику підтримку.

Є дві крайності: або американці не знають про війну, або думають, що в Україні всі живуть, як у Маріуполі

Які міфи щодо українців довелося долати, спілкуючись з місцевими мешканцями?

Американці дуже дивуються, що ми, люди, які приїхали з країни, де йде війна, здатні працювати та бути активними. Як би жахливо не звучало, але дивуються, що українські міста продовжують жити. Тут є дві крайнощі: або місцеві навіть не знають про війну, або думають, що в Україні всі живуть, як у Маріуполі. Це міфи, які склалися довкола війни.

Люди тут не дуже розуміють, з якої країни ми приїхали. Бо основний кістяк діаспори до Каліфорнії приїхав після розпаду СРСР. Вони були з одними поглядами та бекграундом, а ми прибули сюди вже з зовсім іншим баченням. Вони думають, що ми вражаємося найпростішим речам, але коли показуєш їм наші міста, готелі, заклади, дивуються. Вони не транслюють цього дуже явно, але це відчувається. У мене є місцеві клієнти, які ніколи не подорожували, тому вражені, коли я показую свої подорожі з минулого. Доводиться долати ці стереотипи та пояснювати все.

Що викликало подив у ставленні іноземців до українців?

Мені надзвичайно подобається їхня привітність. Хоча є стереотип, що ці усмішки нещирі, я з цим не погоджусь. Тут йдеш вулицею і можеш дивитися людям в очі, посміхатися, це дуже комфортно. У перші місяці ми, напевно, виглядали дуже розгубленими, тому до нас часто підходили люди, коли чули іншу мову. Нам усі пропонували допомогу, це дуже здивувало.

Я вирішила релокувати до США свою агенцію

Чи вдалося вам зберегти свою роботу в Україні?

Роботу зберегти вдалося, агенція A.A, співвласницею якої я є, працює в Україні, але ми також зробили релокейт у США та зареєстрували її як Limited Liability Company (ТОВ). Наразі компанія займається тим же, чим і в Україні — розвитком брендів через соціальні мережі. Наша команда — це українці. Єдиний, хто у нас працює на фрилансі, — це локальний копірайтер. Проєктно ми також можемо співпрацювати з місцевими фотографами.

Серед викликів тут — малий та середній бізнеси не вірять в силу соцмереж. Ми поступово заходимо на цей ринок, демонструючи, що розвиток блогу та персонального бренду в блозі є дієвими інструментами. Говорячи про наші перемоги, вже маємо клієнтів, що нас рекомендують, та які з нами досить довго. Також ми зайшли у сферу стартапів, чого я дуже прагнула, та зараз поступово її освоюємо.

Я не маю досвіду співбесід в Америці, але моя подруга шукала тут роботу. В резюме дуже важливо вказувати ключові слова, які є у вакансії, бо спершу його дивиться штучний інтелект. Які б ви не були професійні, можете просто не пройти машинну перевірку і ваше резюме ніхто не побачить. Тут популярні кар‘єрні консультанти, які можуть допомогти побудувати кар‘єрний шлях та знайти роботу.

В США неможливо почати працювати без офіційного дозволу на роботу, іноді люди, які приїздять сюди за політичним прихистком, чекають його по пів року.  Але U4U одразу дає дозвіл на роботу, тому українцям в цьому плані в рази простіше.

Які особливості реєстрації бізнесу, пошуку клієнтів та звітності привернули вашу увагу?

Насамперед у США потрібно зареєструвати власну торговельну марку, а потім вибрати для себе організаційно-правову форму бізнесу. Вони бувають різні та підходять для різних видів і розмірів бізнесу: Sole proprietorship — аналог нашому ФОПу, Partnership чи Corporation.

Офіційно реєстрація бізнесу займає до 25 робочих днів, але так швидко це не відбувається. Після реєстрації компанії кожен отримує федеральний податковий номер, а потім має відкрити рахунок у банку. Якщо особливість бізнесу в наданні послуг — косметичний салон, будівництво, ремонти — потрібно отримати ліцензію на кожного співробітника. Тому вигідніше та швидше наймати людей, у яких вона вже є. Підприємці дуже бояться порушити в США закон і підходять до всього серйозно та офіційно.

Перші іноземні клієнти були в агенції ще до релокейту в США, але, якщо говорити про пошук локальних клієнтів, то в цьому дуже допомагає сарафанне радіо. Тут дуже допомагають знайомства та різні івенти, де можна класно зайнятись нетворкінгом.

Пересічний американець може дозволити собі закордонну подорож ледве не раз за життя

Як ви оцінюєте рівень життя вашої родини зараз?

Зараз рівень життя нашої родини є пристойним для Каліфорнії, але це не йде у жодне порівняння з Україною. Там у нас була власна квартира, будинок, машина, діти навчались у приватній школі, ми могли подорожувати. Тут усе в рази дорожче, тому навіть пересічний американець може дозволити собі закордонну мандрівку ледве не раз за життя. Подорож до Парижа — це велика подія, яка коштує чималих коштів.

Які соціальні активності українці влаштовують у Каліфорнії?

Після переїзду до Каліфорнії я сама відчула бажання щось організовувати. Так почалася серія благодійних заходів на підтримку України. Ми вже робили вечір гончарства, на День незалежності України я зібрала частинку діаспори, щоб разом прочитати улюблені уривки з української поезії. Нещодавно ми святкували День подяки й також зробили благодійний івент. Українців тут багато, і вони постійно організовують виставки, благодійні збори, концерти. Усі намагаються збиратися разом, підтримувати одне одного і, в першу чергу, допомагати фінансово.

Коли я побачила перший чек у супермаркеті на $400, ридала, бо думала, що ми помремо від голоду

Чи були песимістичні думки чи відчуття вигоряння? З яких причин вони виникали?

Звичайно, були. Вони і досі присутні – навіть через рік. Коли я побачила перший чек в супермаркеті на $400, ридала, бо думала, що з такими цінами ми помремо тут від голоду. Песимістичні думки виникають класично через мовний бар‘єр, роботу, відсутність досвіду, почуття, що ти чужий в іншій країні. Але США — країна іммігрантів, тому тут лояльно та з розумінням до всіх ставляться.

У моєму житті ще в Україні був період, коли я на два місяці закрилася від усіх, гуляла в полі та вдавала, що не маю бізнесів і купи робочих чатів. Агенція в Україні працювала, я була популярною блогеркою, але в той період відчула вигоряння. Тоді мені допомогла терапія та банальний відпочинок. Важливо було зізнатися собі, що навіть від улюбленої справи можна втомитися. Зараз я знаю, як до такого стану себе більше ніколи не доводити. Тому, перебуваючи в США, як такого вигоряння вже не відчувала.

Чи є сенс будувати українкам за кордоном майбутнє?

Мільйони людей опинилися далеко від дому вимушено, через війну. У багатьох не було вибору і доводилося підлаштовуватися під обставини. Тому так, звичайно є сенс будувати життя там, де ви опинилися, якщо сподобалася країна та умови. Завмирати та чекати — не вихід. У цей час можна розвиватися, допомагати своїм близьким, донатити. Ми працездатні, швидко розвиваємося, тому точно не потрібно сидіти без діла.

Чи маєте плани повертатись в Україну?

Звичайно, але не зараз. У мене троє дітей, з якими я поки не можу повернутися в Україну, бо боюся за їхнє життя. Я продовжую працювати в Україні, у мене там багато контактів і клієнтів, тому страшно втратити весь цей зв‘язок, яким я дуже дорожу. Навіть свої івенти я почала робити, щоб бути зі своєю країною, щоб повернутися і не будувати все з нуля, як це відбулось в США.  Горизонт планування в моєму житті зараз — це тижні, навіть не місяці, тому не знаю, як буде далі. Але точно я вірю в Україну та у всіх, хто опинився далеко від рідного дому.

Тетяна Марінова