Бізнес в умовах війни: як бути далі? Історія Катерини Андрєєвої

В умовах війни, коли конфлікт торкається не лише економіки та бізнесу, а й людських життів, здається, що усе стоїть на межі розпаду. Але саме в такі складні часи народжуються нові можливості та історії успіху. Одна з таких історій — історія Катерини Андреєвої, яка спромоглась знайти своє місце в умовах війни, продовжити справу життя та допомогти іншим.

Розкажіть, будь ласка,  про початок війни та вашу першу реакцію

Потрібно розпочати з того, що вже далеко не перший рік лютий — це єдиний, такий традиційний, місяць моєї повної відпустки, й зазвичай саме цей місяць я проводила за кордоном. І той рік не був виключенням. 

Я поїхала з сім’єю відпочивати на початку місяця — це завжди допомагало мені перемикнутися від якихось справ, побачити ситуацію зовні, насититися, отримувати нові емоції та повертатися з новими силами. Тому я була на той момент з сім’єю в Іспанії — це важко було назвати відпусткою, адже стан був дуже тривожний. Чесно кажучи, як і у багатьох інших людей, думки про те, чим усе може обернутися, з’являлися ще до початку повномасштабного вторгнення. 

Я людина, яка завжди думає про якийсь план Б, але ніхто нас не готував саме до таких подій. З усім тим, ту ніч і перший тиждень я дуже добре пам’ятаю, тому що я прокинулася за декілька годин до початку масштабного вторгнення і спостерігала за всім онлайн. Коли все починалось я завмерла, чесно кажучи на годину напевно і навіть нікого не будила вдома, я просто намагалися зібрати свої думки до купи, а потім почався загальний розпач, тому що, знаходячись закордоном з однієї сторони я розуміла, що я не там і не маю права чогось рекомендувати людям і створювати ще більш паніку, з іншої сторони — дуже хвилювалися за всіх знайомих мені людей. 

Тоді я зрозуміла, що моя певна суперсила в контактах і я почала координувати всіх людей, хто до мене звертався. Усі повідомлення, що я бачила, я сортувала по теках з контактами, і як тільки бачила, що хтось шукає допомогу, одразу намагалася давати конкретні, перевірені контакти або інформацію. 

Оскільки мої батьки знаходяться в Вінниці й вони категорично відмовилися виїжджати (за що я їм потім дуже сильно подякувала) вони просто приймали людей, які їхали з Києва та інших міст. Їх будинок став таким перевальним пунктом, бо всіх кому потрібна була допомога, я відправляла до своїх батьків, просила їх приймати. Допомагали чим могли. 

Чи думали ви про закриття власного бізнесу? Що вплинуло на ваше рішення? 

В перший тиждень не було ніяких думок про бізнес, бо мої цінності – це життя і безпека, тому для мене було найважливіше, щоб всі члени команди залишалися в безпеці. Не було мови про те, щоб вони виходили працювати, як і про те, щоб продавати чи доставляти наш продукт. Я зупинила все, що було в наших ресурсах, тобто наша кухня, наше приміщення, всі продукти, які були на кухні  — все це ми роздавали волонтерам. Спочатку в хід пішли продукти, які швидко псувалися. Я дала доступи людям, які були на місці, та сказала роздавати все тим, кому це необхідно. Не було зрозуміло, що буде завтра і чи будуть продукти, чи ні. Тож ми намагалися робити це свідомо — step by step віддавали все. В себе ми зробили невеличкий штаб, в мене є друзі, що привозили туди речі, які необхідно було передавати в лікарні, допомагати мамам з дітьми. В нас був просто склад і абсолютно всі продукти, коробки, пакування ми роздавали.  

Чи допомагали ви своїм співробітникам, яким чином? Які відкриття у спілкуванні та співпраці за нових обставин ви для себе побачили?
Як я вже сказала, головна була задача — це, щоб всі залишалися в безпеці, щоб всі залишалися зі своєю сім’єю. Навіть ті, хто міг добратися або хто був сам в Києві, періодично бували в офісі. Вони брали, що їм необхідно — якась техніка, павербанки, обігрівачі, стільці —  я все дозволила взяти у своє розпорядження. Думок про бізнес у перший місяць не було взагалі. Я для всіх співробітників зробила call і повідомила, що головне — залишатися у безпеці, думати зараз про своє життя, про життя своїх близьких людей, а потім будемо вигрібати вже з бізнесом. 

Підтримували чим могли — фінансово, когось морально, ми були на зв’язку завжди. Були в нас члени команди, що знаходились у дійсно дуже небезпечних зонах, під Києвом, і ми просто всією командою чекали від них повідомлення і просили виходити на зв’язок, коли це буде можливо, щоб ми зрозуміли, що з ними все нормально і вони живі, здорові.

В критичній ситуації я намагаюсь завжди думати тверезо і ставити себе на місце людей, які в мене в команді. Так само було під час ковіду. Я не приймаю рішення одноособово, я завжди, не те що хочу розділити відповідальність, а намагаюся дати можливість людям обрати. Часто це важко донести людям, тому я їх запрошую до відкритого діалогу і кажу як є.

Тому що в перший місць війни я точно не знала взагалі, чи відновимо ми роботу. І я про це чесно казала, що я зроблю для цього все, але я не можу пообіцяти, що наш продукт взагалі буде релевантний ринку, який прийде. Я дозволила виїхати всім, хто збирався, і сказала обирати зараз те, що являється для них безпечним, що відповідає їхнім бажанням та відчуттям, а далі вже розберемося. Були люди, які виїхали, й одразу сказали, що не будуть залишатися й очікувати на щось. 

Відкритий діалог — це для мене певна опора прийнятті рішень під час роботи з тією командою, якою я управляю. І мені здається, що команда за це мене і цінить, бо в нас з ним завжди все прозоро.

Яким для вас був головний виклик у розвитку вашого бізнесу у нових умовах?

Головним викликом, на мою думку, стало прийняття рішення в умовах повної невизначеності. Не знаєш, чи будеш працювати завтра, чи буде можливість утримувати команду, чи буде потреба у твоєму продукті на ринку. Можливо ні, й доведеться придумати новий продукт, а можливо, твої партнери-постачальники завтра не привезуть те, що вони обіцяли, бо просто не зможуть доїхати, оскільки немає бензину. 

Звичайно, викликів було багато, вони продовжуються і зараз. Важко говорити про розвиток бізнесу насправді, мені здається, що цей час кинув основний виклик — це вижити, як людям, так і бізнесу. 

Взагалі якесь стратегічне планування відійшло не дальній план. Планування в мене і наразі немає. Я планую максимум на декілька місяців, при цьому розуміючи, що ці обставини можуть змінитися і завтрашній день може принести нові умови. Важко говорити про розвиток для людини, яка звикла планувати й створювати якісь глобальні ідеї, які мають реалізуватися через пів року або через якийсь тривалий термін…

 Для мене це стало особливо важким періодом саме через те, що для мене дуже важливо бачити всю картинку, до якої ми всі йдемо, якусь стратегію і розуміння того,  що ми будемо робити через якийсь час, щоб готувати до цього продукт, команду, концепцію та рекламу. Зараз, на жаль, я продовжую це робити, тому що мені, як керівнику, по-іншому дуже важко рухатися, але я роблю це на дуже короткі терміни й навчаю себе цій новій стратегії діяти в умовах сьогодні, тримаючи в голові декілька варіантів розвитку подій завтра. Це дається дуже не просто. 

Які сили було залучено, чим поступилися, чим пишаєтесь?
Головні сили, які були залучено — це відносини з командою, з людьми, з якими я працюю. Вони стали для мене якоюсь ключовою платформою, плацдармом. Я вкотре зрозуміла, що це те, що неможливо було б напрацювати за короткий час. 

Я дуже вдячна людям, які трималися разом, не дивлячись на те, що я була не поруч і я не могла бути тотально в процесі й допомагати. Люди, які були в команді, залишаються зі мною, працюють для нашого продукту та для того, щоб ідея жила.  Дуже цінно те, що коли летять ракети, по всій країні тривога, а мені менеджери пишуть: 

“У нас затримка замовлення, тому що тривога і ми не можемо віддати вчасно клієнту, тому будьте в курсі, якщо станеться, що до вас ця інформація дійде.”

Для мене це просто якась неймовірна сила людей, жага і запал ідеєю, яку ми просували й над якою ми працювали так довго часу, не дивлячись ні на що. 

Не забивати на це все, щодня робити свою роботу та отримувати після відгуки вдячності. І це все в умовах повномасштабної війни! Для мене це просто якась космічна сила. Це дуже цінно і ця трансформація привела нас на якийсь новий рівень.

Відкриття бізнесу закордоном: на що українцю обов’язково звернути увагу?
Важко говорити про відкриття бізнесу за кордоном. Наразі, я, так би мовити, в процесі. Я провела рік в Іспанії, намагаючись зробити бізнес там. Це були такі якісь поштовхи в цю сторону, я б сказала. Я побувала в Європі, я пожила там, побачила, як люди там створюють бізнес. Я в душі ще підприємець, тому моя підприємницька наснага весь рік, який я провела в Європі, не згасала. Була тисяча ідей, які обмірковувала та пробувала. З основних висновків для будь-якої людини, яка, виїжджаючи з України, хоче робити бізнес в іншій країні: вам потрібно там пожити. 

Як на мене, основна помилка багатьох підприємців – ми, як туристи, їздимо, дивимося і думаємо: «О, цього немає в цій країні» або «Цей продукт класно тут би продавався». Однак ми ніколи не були в шкурі людей, які там живуть. Часто ми не розуміємо їхнього менталітету і взагалі погляду на життя. Тому, наприклад, в Іспанії, коли я поставила собі питання, щоб відкрити там Dip food і зробити доставку, мені здавалося, що там є певний ринок, де цей продукт був би актуальним. Виявилося, що вони просто по-іншому сприймають їжу. 

В Іспанії культура їжі настільки розвинута, що вони до неї відносяться досить просто. Наш формат закусок на свято для них абсолютно не релевантний. Вони не розуміють “навіщо так красиво”, “а нащо  заморочуватись”, “можна просто взяти хамон і сир, і це вже клас”. Тобто немає сенсу там запускати наш продукт.

Багато моїх знайомих з різних країн, коли побачили, що я намагаюся щось робити закордоном, казали: «О, клас, а давай я запишу цей продукт у Франції?” “А можна нам франшизи?” або “Можна нам допомогти запустити щось подібне в Нідерландах?» І так, я проаналізувала дуже багато ринків, спілкувалася з людьми, які там живуть. Виявлялося, що в багатьох країнах або це питання вже закрито якоюсь альтернативою, або люди взагалі до цього зовсім по-іншому ставляться. 

Тому мій основний висновок: не потрібно так сильно бігти вперед, поки ти не зрозумієш чим живе та чи інша країна. Елементарно, якийсь салон краси може не бути актуальним в якомусь місці, тому що там висока вологість або часто йдуть дощі. Коли ти приїжджаєш, як турист, цього не завжди помічаєш. Тому треба відштовхуватися лише певного досвіду проживання в країні. Тобто, не всі класні продукти потрібні у всіх країнах. В деяких країнах вони просто не будуть мати такого попиту, як в інших.

Чи буває у вас відсутність наснаги? Поділиться власними лайфхаками як зібрати себе вкупу?  

Відсутність наснаги, мені здається, це певна хвороба нашого часу, тому що поруч зі всіма мотиваційними інструментами, є і зворотна сторона медалі — відсутність мотивації. Так, на жаль, працює наш мозок, коли ми бачимо для себе якісь виклики, які нам здаються занадто важкими. Ще й в соцмережах нам транслюють красиву картинку, де в людей все виходить. Так у нас створюється відчуття, що ми нікчеми й не можемо ні з чим справитися. Але для себе я виділила пару лайфхаків, як справлятися з таким станом. 

Перше — це починати з бази. коли ти не можеш себе зібрати, слід в першу чергу звернути увагу на фізичний стан. Здоровий сон, харчування, водний режим — це must-have, до яких потрібно повертатися будь-якій людині, в будь-якій ситуації. Якщо я відчуваю, що мені зовсім погано — такі моменти були під час війни, двічі, напевно, коли я розуміла, що я сама не вигрібаю — я не чекаю, поки воно пройде саме собою. Я йду до спеціаліста і завжди кажу всім своїм рідним і близьким. 

А також важливо: слідкувати за кількістю новин, які ти споживаєш. І це найважче. Ми всі зараз дуже багато енергії витрачаємо онлайн. І тут потрібна дисципліна. Виключати повідомлення, контролювати кількість часу, яку ти проводиш в мережі, а далі шукати свою точку опору, глибокий, довгий процес самопізнання.

Тому, що в кожної людини це буде по-різному. Для когось це буде жорстка дисципліна, для когось це можливість просто нічого не робити якийсь час, і це також важливо. Іноді потрібно відштовхнутися від дна, і я це завжди також використовую у своєму житті. Якщо я розумію, що я не хочу нічого робити, я даю собі таку можливість.

Це потрібно робити свідомо і просто іноді собі дати можливість виключитися, побути з якимись простими життєвими радостями: кіно, книга, сім’я, діти, кохання, люди, або просто самотність і набратися цього ресурсу.

Стан вашого бізнесу зараз та плани на майбутнє?

Стан нашого бізнесу наразі я називаю задовільним. Ми працюємо, і наші клієнти повертаються вдячні нам за те, що ми продовжуємо створювати наш продукт. Це дає велику кількість сил рухатись далі. 

В мене є плани, які ми вже почали реалізовувати. Проте поки не буду про них розповідати, щоб не смішити Бога, а там буде видно. Якщо вдасться реалізувати, буде класно, значить буде новий етап і нова гілка нашого бізнесу. А якщо щось піде не по плану, ми будемо продовжувати робити свою роботу якісно. 

Я бачу перед собою зобов’язання втримувати бізнес за будь-яку ціну, безпечною для людей. Це все для того, щоб створювати робочі місця, щоб тримати команду, давати сили, можливість людям працювати і мати точку опори. 

За цей час люди з моєї команди втримувались за рахунок роботи дуже часто,  вона допомагала їм не впадати в цю “емоційну яму”. Вони казали мені, що особливо коли був період блекауту,  їх рятувала робота. І, на щастя, в нас не було великих проблем світлом. Вони завжди могли прийти на роботу, навіть коли не було замовлення, та поспілкуватися, пробити поточні задачі, підзарядити телефон, або бути просто всім разом. Адже набагато важче, коли ти просто сам вдома.

Тобто ця стабільність — це такий острівець безпеки, який я можу подарувати іншим. 

Що ж до планів, то наразі я не ставлю великі цілі перед бізнесом. У мене зараз основні задачі — це втримувати бізнес на плаву, розвивати наш продукт та бренд і вірити у світле майбутнє. 

Зараз ми працюємо, і я вважаю, що це вже дуже класно.

Який ваш секрет незламності?

Незламність — це, мені здається, якийсь набір суперсил, який прописаний в ДНК українців. Дуже приємно відчувати свою приналежність до цього народу, розуміти, як багато робимо ми, як нація, щоб відстояти свою самобутність. 

Я думаю, що основний секрет — це не зупинятися, не опускати руки й щодня продовжувати робити те, що ти вмієш і що ти хочеш. Як би це важко не було.

Можливо, хтось збирає мільйони на нові дрони, хтось організовує якийсь маленький збір, хтось додає по 10-20 грн, хтось продовжує створювати робочі місця, а хтось просто піклується про свою сім’ю і цим самим забезпечується життєдіяльність маленької частинки суспільства. Проте головне — продовжувати це робити! В цьому і є секрет незламності. Не зупинятися, робити те, що ти вмієш і робити те, що ти можеш в даних умовах.

Я вірю, що все тимчасово і війна, на щастя, теж. 

Щодня є вибір діяти чи не діяти. І я вважаю, що бездіяльність часом гірша ніж війна. Кожен з нас має робити, що він може сьогодні, розуміти себе і свої можливості. Я обрала для себе сьогодні бути за кордоном, керувати бізнесом з іншого часового поясу. Це дається нелегко, проте я також розумію, чому я тут. Я дуже хочу повернутися в Україну вже з досвідом і далі створювати проєкти вдома, з можливістю розвивати нашу країну і робити її кращою. Зараз в мене є можливість отримати новий досвід, навчитися, взяти найкраще з місця, в якому я перебуваю, і провезти це додому. Тому я вірю в те, що ми переможемо і ця віра дає мені можливість рухатись далі.