Тут немає людей, покинутих напризволяще: Катерина Бруснікіна про життя в Ірландії

2022 рік в особистому житті та кар’єрі Катерини Бруснікіної був сповнений кардинальних змін. Після майже 9 років роботи у кримінальному проєкті «Служба порятунку» і «Служба порятунку. ДІТИ» для телеканалу «Київ» телеведуча змінила місце роботи. Вона готувалася до запису на  «Інтері», але війна внесла свої корективи. Карколомність подальших подій призвела до того, що вже понад рік Катерина живе в Ірландії. Womo.ua запросив її стати героїнею проєкту «Як ти там?», адже гострий погляд телеведучої підмічає багато цікавих нюансів щодо підтримки українок у цій державі. Розповідь Катерини вражає, бо вона і про справжніх нас в очах європейців.

Тобі спершу говорять: «Складайте заповіт», а потім: «Ви здорові»

Де вас застало 24 лютого 2022 року?

Я народилася 2 лютого, тому, святкуючи прийдешній 2022-й, була впевнена це мій рік — рік і час змін. Змін в особистому житті та кар’єрі. Після майже 9 років роботи (без лікарняних і часто-густо вихідних) для кримінального проєкту «Служба порятунку» і «Служба порятунку. ДІТИ» для телеканалу «Київ» я написала заяву про звільнення, за два тижні до війни. Звільнилась й одразу почала готувати свій перший випуск про орфанних (невиліковно хворих) дітей в Україні для проєкту «Стосується  кожного», який виходив на  «Інтері».

Ранком 25 лютого моя група мала б зустріти героїв в одному з павільйонів кіностудії Довженка. Робота у жанрі розслідувань і запис історій у павільйоні є роботою на виснаження — як фізичне, так і моральне.

Я ніколи не забуду, як у ніч проти 24 лютого, приблизно о 3-й ночі, я поставила на паузу, сподіваюся, не останнє, інтерв’ю з молодим чоловіком з Маріуполя. Його хвороба «зʼїла» йому обличчя. Я пам’ятаю його слова, після яких вирішила поставити інтерв’ю на паузу. Вони лунали у мене в голові щоразу, як я день за днем намагалася зв’язатися з ним: « Я знайшов в собі сили жити та хочу сказати кожному з таких, як я: «Шукайте мотивацію та однодумців! Світ — злий, але у ньому є ті, для кого ти можеш сяяти ліпше за сонце». Відтоді його номер не обслуговується…

25 лютого я повернулася до колективу телеканалу «Київ». Ми довго шукали бронежилети і каски, аби отримати дозвіл та виїхати на зйомки. Найстрашнішим емоційно був Центральний залізничний вокзал. Сльози душили. Я не включалась в ефір, бо просто не могла змусити себе не ридати. Собаки, яких залишали. Діти, які падали на землю, та перебували в істериці, бо не хотіли їхати без батьків. Суцільний жах. Не має пігулки, яка б допомогла стерти ці спогади з пам’яті. Наступним був Володимирський собор, в якому збиралися кияни на молитву за мир. Далі — Майдан Незалежності. Такої тиші я ніколи не чула на головній площі країни. Далі — Суцільна Чорна Темрява. Ми з оператором опинились поруч з вирвою від ракети, що влучила у житловий будинок в Дарниці.

Це було перше влучання у житловий фонд столиці. День за днем життя, як у калейдоскопі, перетворилось на один нескінчений день війни.  До кінця березня 2022 року я спала  рівно 1,45-1,47 хвилини. Ми жили у приміщенні каналу. І, мабуть, ніколи не були так близькі один одному, як тоді.

Коли та як вирішили виїжджати з Києва?

Я виїхала з Києва до Ужгорода 26 березня через стан здоров’я. 1 квітня провели термінову операцію. Перед тим лікар сказав: «Результатів лабораторних досліджень доведеться чекати місяць, але у вас виявили 6 великих пухлин. Може так статися, що вам варто приділити час спілкуванню з рідними, а не думкам про повернення на роботу». У травні я повернулася до Києва. Мені не вдалося опанувати себе та здолати той моральний стан, коли тобі спершу говорять: «Складайте заповіт», — а потім: «Ви – здорова. Лікарняний закрили, тому ідіть та працюйте далі».

Київщина оговтувалася від окупації. Наступні три місяці  тривали записи інтервʼю з рідними вбитих, зґвалтованих і зниклих… Жаху натерпілась, коли просто на моїх очах у будинок поруч влучила ракета, а за 15 секунд —  друга. Я зрозуміла, що більше НЕ витримаю. Я просто не можу опанувати ані своє тіло, ані  нерви.

Як обирали країну?

Місяць пішов на те, аби обрати країну. Я не планувала їхати, як шукачка прихистку, бо сподівалася працевлаштуватися будь-ким та не залежати від виплат і правил. Збиралася до Німеччини, але квиток придбала до Дубліна, щодо якого ніякого плану не було. Але було інше — усвідомлення, що  на острові я буду не одна, бо з квітня 2022 року моя колега з сином отримали там тимчасовий захист.

Коли наш борт здійснив посадку в Німеччині, мій стикувальний літак на Дублін вже давно був на острові

Як дістались до обраної країни: скільки часу, яким транспортом?

Не знаю, чому, але я не могла зупинити сльози впродовж усього шляху, поки їхала з Ужгорода до Будапешту. Чекала рейс, який вилетів до Франкфурта, з запізненням у 5 годин. Тож, коли наш борт здійснив посадку в Німеччині, мій стикувальний рейс на Дублін… вже давно був на острові.

До 5 ранку наступного дня я провела в Німеччині, кожні 10 хвилин ставлячи собі запитання: «Можливо, це знак, і мені варто повернутися додому?» Але настав ранок та на мій «новий» рейс до Дубліна оголосили реєстрацію. Я дивилася в ілюмінатор на смарагдовий острів, і моє серце розривалося від болю та сумнівів: в Україні у мене залишилася не лише батьки, але і двоє хвостатих дітей — Веня і Моцарт.

Я пам’ятаю перший ковток ірландського повітря і його солодко-солоний смак. Усі пасажири літака пройшли митний контроль і рушили у своє звичне життя. А  я сиділа з валізою і думала про те, що у мене такого життя тут немає. Я не знаю мови та не маю тут підтримки. Зрештою я просто не знаю, що мене чекає у цьому новому житті.

Ірландці пережили окупацію, близько мільйона з них загинула від голоду, саме тому наші сльози для них не вода

Як та хто зустрів вас, де запропонували розташуватись?

Ірландія і ірландці є моїм найбільшим відкриттям. Ірландія є неймовірною країною. Дивовижно чуйні і у будь-якій ситуації усміхнені люди. Рік тому моя англійська була на рівні «зеро».

Але ірландці є ірландці. З першої миті вони захищають тебе своєю усмішкою, заспокоюють обіймами і дарують надію словами підтримки, які вони промовляють теж зі сльозами на очах. У них є своя історія боротьби за країну. І кожен з них її добре пам’ятає.

Вони, як і ми, пережили окупацію англійців і близько мільйона ірландців загинули від голоду. У них є свої Голокост та Голодомор. Саме тому наші сльози для них не вода.

Вранці 20 вересня 2022 року після з’ясування мого громадянства я та декілька інших українок потрапили до центру розміщення біженців в Дубліні. Ми пройшли співбесіду з міграційним офіцером. Я підтвердила той факт, що станом на 24 лютого проживала в Україні і платила податки в наш бюджет.

Пізніше з’ясувалося, що ця процедура мала вибірковий характер. Забігаючи трохи вперед, скажу, що через кілька місяців життя в одній квартирі, я дізналась про те, що моя сусідка, нібито втікачка від війни, має російський паспорт і громадянство, щомісяця переказує отримані в Європі кошти в російський банк в Криму на сплату за іпотечним договором  бізнес-приміщення в Євпаторії. Перебування поруч з нею для мене стало неабияким випробуванням. Зараз за рік потому, я можу сказати, що далеко не усі співвітчизники надали правдиві дані про себе та свій майновий стан. Цим вони принизили не лише себе, а і решту громадян України, які знайшли прихисток на острові.

Що ще цікавило міграційного офіцера під час спілкування?

Документальні та візуальні докази — довідки про зарплату і відеоматеріали моєї журналістської роботи. Тоді вже міграційний офіцер видала мені жовтий аркуш — документ, за яким Ірландія надала мені  тимчасовий захист і безкоштовний доступ до: медичного обслуговування, фінансової та соціальної допомоги на рівні із своїми громадянами.

Більшість моїх сусідів не мали в Україні таких чудових умов життя, — і це стало проблемою для ірландців, коли вони зіштовхнулися з жадібністю і шахрайством з боку наших співвітчизників

Які ще пільги отримують українці та чи передбачена грошова допомога?

Уряд погодив для нас, українців, одночасну можливість щодо працевлаштування та навчання. За цей час змінювалася лише фінансова складова. Із затвердженої у 22-му — 208 євро на тиждень для дорослого  на стипендію студента ( в середньому менша на 80-110 євро). Таким чином, у місяць доросла людина, яка не працює, але шукає роботу, отримувала 840 євро. А якщо виявляла бажання навчатися, то студентська стипендія складала десь 700 — 760 євро. Фінансова допомога в Ірландії для українців є однією з найвищих в Європі. У 2023 -му дорослий українець щотижня отримує 220 євро. Дитина – 53. Для малечі призначені додаткові виплати перед Різдвом і влітку, аби батьки могли зібрати дитину до школи. Я знаю, що на двійнят передбачена подвійна виплата плюс 50 %, загалом сума складає близько 500 євро.

Я отримала допомогу у розселенні. До безкоштовного житла діставалась впродовж кількох годин. Того ж дня з центру для біженців Сітівест у Дубліні нашу групу українців (40-55 осіб) розділили. Наш автобус з п’ятьма родинами — я та інша одинока жінка (за нашою згодою)  у документах на оформлення безкоштовного житла була вписана, як родина поїхали у графство Мейо, до маленького містечка Claremorris. Тут є уся інфраструктура: пошта, сервісний центр для українців Intreo (аналог нашої служби соціального захисту населення), школи і садочки, три великі маркети, спортивний клуб, тенісний корт, футбольне поле. Загалом все необхідне для життя у пішій доступності на 15 хвилин. У нашому розумінні, це є селищем з ознаками гарного розвиненого міста.

Кожну з шести родин розселили в окремі апартаменти. Більшість моїх сусідів не мали в Україні таких умов життя і житла, які отримали безкоштовно від уряду Ірландії. На нашу групу у кімнатах чекали нові  меблі, техніка, посуд, напис українською «щиро вітаємо», гостинці у вигляді печива, кави та чаю.

Пізніше ми дізналися, що ранком того дня, коли ми проходили співбесіду в Сітівест, власник будинку завершував останні приготування до зустрічі з нами — він з помічниками застелили постіль для кожного з нас, а не просто поклали нову білизну. Не знаю чому, але мене це дуже розчулило.

Надалі  (вже тепер) створені гідні умови життя стали проблемою для ірландців. Вони виходили із думки про допомогу постраждалим від війни, а зіштовхнулися з жадібністю і шахрайством з боку наших співвітчизників.

Інша група українців з Сітівесту поїхала у протилежну  частину острова. Їх оселили на фермі, де навкруги у 5 кілометрах були лише поля і неймовірні вівці і корівки.  Дістатися до пошти за щотижневою грошовою допомогою, купити харчі чи ліки без особистого транспорту складно.

В Ірландії вкрай складно жити без авто чи мото — через віддаленість ферми чи іншого виду розселення українців від сіл чи містечок.  Автобусного сполучення між такими селами, звичного для наших сільських мешканців, фактично немає, хоча загалом транспортна комунікація розвинена і комфортна. Громадський транспорт в Ірландії, то ода комфорту і якості. Автобуси тут від шведського автомобільного гіганта VOLVO, і проїзд коштує дорого. Квиток відстанню у 60-80 кілометрів вартує від 18 євро в один бік.

Українці, яких в Ірландії оселили у готелях, рік не платили за харчування

Що викликало подив під час оформлення?

Наш перший тиждень життя — це стоси паперів, листування через поштову скриньку (в Україні ми вже забули про таке) задля оформлення документів тимчасового ідентифікаційного коду, посвідки особи. Нами опікувалися, як за рідними. Українці, які отримали в Ірландії житло у вигляді номера у готелі, рік не платили за харчування. Плюс щотижнева  допомога у 208 євро на дорослого у 2022-му.

Ми отримували не лише допомогу з житлом. Нам, нашій комуні, видали гроші картки на харчування в мережі крамниць на 20 євро для обміну на їжу. І тут,  як кажуть, Остапа понесло. Почалися чвари, чому їм більше, а нам менше. Чому хтось отримає безкоштовних харчів більше а хтось менше. Іспанський сором!

Для нас організували курси англійської. Але дочекатися черги на їх відвідування непросто. Англійські класи тут для мігрантів з усіх куточків світу, а не лише для українських біженців.

Які активності українців в Ірландії?

За місяць-другий вдалося знайти спільну мову з місцевим радіо, яке утримується на кошти громади. І його керівник погодився надати безкоштовний час для етеру українською.

Посольство України в Ірландії робить величезну «просвітницьку» роботу. Окрім, того, майже кожен з українців в Ірландії вважає себе правдивим джерелом інформації, викладаючи власні дописи у соцмережах. Але паралельно, створюючи,  тим самим, великі проблеми для уряду та організацій, які покликані допомагати і захищати нас та інших осіб зі статусом тимчасового або міжнародного захисту. Ірландці організовують для українців клуби для спілкування та обміну інформацією про культури та звичаї.

Як можна оцінити рівень життя українок в Ірландії зараз?

В  Ірландії високі податки — до 47% від прибутку.  Вартість харчування залежить від вподобань. В цілому,  йдеться про 15-25 євро на день. Вартість електроенергії (для найменш соціально захищених верств населення) — 60 євро на тиждень. Сміття, обслуговування інтернет / телебачення — близько 150 євро. Бак пального коштує 180 євро. Вартість візиту до сімейного лікаря 50 євро.  Стільки ж орієнтовно коштує лабораторне дослідження — один забір крові для аналізу.  Високою є вартість оренди житла. Квартира 50-60 кв. м, розташована, як у наших приміських селах, коштує 600 — 800 євро на місяць.  Житлова криза тут проблема номер один. Варто додати, що вартість оренди не залежить від відстані до столиці. Черга на перегляд житла в містах інколи сягає 59-70 осіб.

Ціна на придбання нерухомості є захмарною: стартує від 90-100 тисяч євро за невеличку квартиру або будинок без сучасного оздоблення.  Будинки поблизу узбережжя, у туристичній частині, — і від 500 тисяч євро.

Система сплати податків побудована на довірі до громадян, і результатом є профіцит держбюджету

Чи довелось шукати роботу в Ірландії?

Моя англійська рівня початківець. Я кілька місяців відправляла своє резюме у будинки для літніх людей, магазини одягу і канцелярії. Відповіді були негативними. Окрім знання мови, потрібно мати документи, підтверджуючи твій рівень фаховості або дозвіл на роботу. Навіть для того, аби бути компаньйоном у спілкуванні з людьми похилого віку (читати їм книжки та газети чи говорити з ними про природу). Відповідальне ставлення до усього навколо тут винесено за дужки. Без нього  і гарних рекомендацій (часто, у тому числі і від власника житла, яке ти орендуєш) вкрай складно знайти гарну роботу.

Якось мені прийшло запрошення з магазину… крафтової їжі. Я погодилася, хоча не вмію готувати. Я не мала кухні вдома, бо для мене то зайве. І ось, я в ірландському колективі на кухні ріжу салати і виконую накази старшого шефа. Все крізь усмішку і 15-хвилинні перерви  кожні дві години. Мене, точніше клієнтів, вистачило на 4 дні, бо важливіше для них не якість чи смак страви, а спілкування – привітне з сяючою усмішкою.

Які перспективи у фахівців знайти роботу та започаткувати власну справу?

Роботу знайти легко. Навіть попри незнання англійської мови. Особливо раді тут лікарям, вчителям,  психологам, медичному персоналу для притулків, хоспісів, сантехнікам, фахівцям з усіх будівельних професій, різноробам. Без знання мови найвища погодинна оплата у 2023 році складає 11,70 євро на годину. У 2024 вже буде 12,70.

Охочих започаткувати приватну справу  підтримують. Їм допомагають у складанні бізнес-плану. На розвиток дають близько 2,5 тисяч євро. На підприємців-початківців розповсюджується спрощена система оподаткування. Немає ніяких податкових перевірок. Взагалі вся система оплати послуг та сплати податків тут побудована на довірі до громадян. Діти з малечку усвідомлюють, що податки є основою їхнього розвитку. І результат — ПРОФІЦИТ держбюджету на 2024 рік складає близько 6 мільярдів євро. Так, нам це важко усвідомити! Невеличкий острів, який не має ані газу, ані інших вартісних корисних копалин, має профіцит державного бюджету. Здавалось би, в них є лише дощі, хмари та риба в океані. Але сільське господарство є. Клімат змушує будувати кілометри теплиць, імпортувати овочі і фрукти. Ірландія має квоти на вилов риби.  Вирощує крабів і молюсків.

Зараз на острові українців понад 100 тисяч. Але менше як 2% українців знайшли роботу чи відкрили свою справу. І це переважно жінки — хтось готує українські вареники, хтось пече хачапурі, хтось торти, хтось пропонує послуги у бʼюті-сфері.

Чи мають попит вареники?

Так, бо їх щоденна кухня доволі бідна — картопля фрі, картопляне рагу, м’ясо. Дуже смачні молочні продукти. Смак вершкового масла взагалі неймовірний. Майже кожен ірландець хотів би мати на старість ферму — це їхня національна особливість.

Нещодавно уся країна обговорювала суперечку між урядовцями. Представник одного департаменту говорить, що Ірландія отримала нагороди та визнання за якість м’яса. «Наші корови перемогли там, там і там.. І взагалі ми — ірландці — найкращі та все ірландське, то найкраще». Інший йому відповідає: «Так, ми — ірландці, все ірландське найкраще у світі, і я теж люблю м’ясо з того сорту корови, і моя мама любить молоко від такого то фермера. І ми купуємо лише ірландське, і я теж пишаюся нашими коровами. Але їх кількість треба зменшити. Нам треба пишатися не лише коровами, але і тим, що ми дбаємо про планету. Саме тому нам треба зменшити поголів’я, хоча б трішки».  «Де логіка?» — спитаєте ви. Ірландці схиблені на Ірландії та на любові до всього ірландського, але вони також схиблені на ощадливому ставленні до планети. Це моє особисте відкриття про цю країну. Я ніде не зустрічала настільки сміливих та відважних, але ніби дорослих дітей.

Чим українці дивують місцевих мешканців?

Ірландія має населення близько 5 мільйонів. Ірландці прагнуть «знати і зрозуміти»  українця. А українець не прагне до дружнього діалогу – не хоче вчити англійську, з розваг обирає свій гаджет.

Наші діти проводять більшість часу поруч з батьками — і теж в смартфонах чи телевізорах. Вони сидять у номерах готелів чи орендованих квартирах, чим викликають чимало запитань від ірландських хостів та менеджерів готелів.

Окремо гостро питання стоїть щодо чоловіків призовного віку. Чимала кількість з них поводить себе у звичний спосіб — зловживає алкоголем і порушує спокій у ком’юніті. Ірландці ставляться поки що до цього… з розумінням і не засуджують. Але така поведінка цих чоловіків є просто шоком для кожного з нас, українок, хто має інший погляд на життя.

Загалом в Ірландії немає криміногенної ситуації. Поліція має шалений (у порівнянні з нами) рівень довіри серед населення. Словосполучення «викликаю поліцію» тут має лише одне значення: величезна проблема для порушника. Ніхто не може бути позбавлений спокою і поваги.

Жоден не може почуватися некомфортно чи переживати депресію. Це суворо карається, інколи великим штрафом. І українським чоловікам це варто врахувати. Ірландці критично ставляться до втручання в особисте життя, критику будь-кого: продавчині, лікаря, сусіда, вчителя, проявів невдоволення, конфліктів. До розв’язання проблеми залучається сто і одна профільна служба. Як наслідок, інколи винуватці конфліктів втрачають роботу або орендоване житло.

Двічі на рік люди прикрашають мости і конструкції міського освітлення жовтими стрічками — це мотиваційні заклики до життя

Як ірландці зберігають оптимізм попри важкий клімат?

Вкрай рідко день минає без сильних опадів та поривів вітру. Острів є оточеним холодним Атлантичним океаном, тому погода тут є трешем для українців. Для нашого організму вкрай важкий клімат — 99,99% вологи. Алергікам взагалі б не радила розглядати цю країну для проживання.

Взимку температура не опускається нижче -1,2 градусав. Тут водії не мають зимової гуми. Влітку теплими є лише 10-12 днів. Температура + 22,25 була минулого літа  максимальною. Вода в океані рідко вище за 16-18 градусів. З такими кліматичними умовами абсолютна більшість ірландців має дефіцит вітаміну Д.  Як наслідок, доволі високий показник рівня самогубств. Тому тут діє масштабна волонтерська програма — двічі на рік люди прикрашають мости і конструкції міського освітлення жовтими стрічками. Стрічки мають мотиваційні заклики до життя.

Самогубець, той, кого врятували чи відмовили від суїциду, в Ірландії не вважається людиною з категорії ризику чи психічно хворим. До нього тут прикуто максимум уваги та підтримки.

Я вже придбала квиток назад — в Україну

Чи бачите сенс повертатись в Україну?

Я вже придбала квиток назад — в Україну. За цей час я зрозуміла, що ніколи не зможу адаптуватися до цієї прекрасної країни і неймовірних людей та їхнього способу життя. Працюючи в Києві, і інколи просто надзусиллями  піднімаючи себе ранком з ліжка, я мріяла  про відпустку. Після 13 місяців в Ірландії я відчула, що мій відпочинок добіг кінця. Я думаю, що у нас та у нашої країни попереду непростий час. Нам потрібні люди, які змінять та підтримають тих, хто увесь цей час працював, допомагав та захищав нашу неньку.  Думаю, ні, я  нині відчуваю і знаю, що зможу – саме зможу бодай якось взяти участь у нашій спільній перемозі.

У мене не залишилося в Києві нічого. Я не знаю, як швидко та де зможу знайти роботу. Але сьогодні усе, що я хочу, — я хочу додому.  Я більше не хочу шукати причин чи підстав, аби вмовити себе залишитися і жити у своє задоволення тут, в Ірландії, чи в іншій країні. Я рахую дні до повернення.

Я даю собі усвідомлення, що інша держава потурбувалася про мене так, як, на жаль, ніколи не могла і не робила для мене і більшості інших українців наша держава. Тут немає людей покинутих напризволяще. Тут немає безпритульних тварин. Жодної.

Тут все помірковано, передбачувано і безпечно. В усіх сенсах. Добрий тон на дорогах пропустити перехожого. Не важливо, він користується пішохідним переходом чи просто йому зручно перетнути дорогу саме у тому місці. Кожен водій зупиниться і пропустить тебе. Кожен зустрічний привітається і запитає, як ти себе почуваєш. 80 % зі 100% роблять це по кільканадцять разів на день. Просто уявіть собі це. Але. Я тут не вдома. Тому, моя валіза зібрана. Мої мрії самі пурпурові.

Я хочу бути корисною своїй країні, особливо тепер, крізь призму розуміння успіху цієї держави, який щодня творять її громадяни.  Я заздрю їм і їхній любові до своєї країни. Я хочу, аби ми забрали з собою красу їхнього серця у сприйнятті та ставленні один до одного.

Тетяна Марінова