Три роки тому небайдужі батьки розпочали в Україні адвокаційну кампанію «Освітній експеримент», мета якої – підтримати альтернативні форми освіти. Серед них і хоумскулінґ, або домашня освіта. Українське законодавство дозволяє батькам вільно обирати спосіб навчання дітей, проте сьогодні лише декілька державних і приватних шкіл на всю країну атестують хоумскулерів. Успішний шлях реформування освіти свого часу пройшла Канада, де рух за домашню освіту почав розвиватися ще у 1980-х роках. Минулого тижня канадські та українські батьки зустрілися в Києві під час дискусії про домашню освіту. Їх досвід хоумскулінґу вар’юється від одного року до трьох десятиліть, проте всі вони впевнені, що подібна форма навчання є невід’ємним правом кожної людини. WoMo занотували найцікавіші тези з їх виступів.
Наскільки діти-хоумскулери будуть готові до реального життя?
Джеральд Х’юбнер, батько двох дітей, голова правління Асоціації правового захісту домашньої освіти Канади та Канадського Центру Домашньої Освіти: Подібне питання передбачає, що школа є реальним світом. У відповідь на нього я хочу поставити ще декілька запитань. Чи це реальний світ, якщо вам доводиться спілкуватися з іншими людьми лише в певною мірою ізольованому просторі? Чи це реальний світ, якщо коло вашого спілкування обмежується людьми, які на півроку старші чи молодші за вас? Я так не думаю. Є докладні дослідження того, наскільки соціалізованими є хоумскулери. Згідно з результатами, діти, які отримали освіту вдома, мають високий рівень комунікаційних навичок, можуть підтримувати розмову з людьми різних вікових груп. Чому так? Тому що вони живуть у реальному світі.
Стефані Джексон, мати п’ятьох дітей, співпрацює з урядом канадської провінції Нова Шотландія, захищаючи права родин, які надають домашню освіту своїм дітям: Коли мій старший син пішов до університету, один з професорів сказав йому: «Я знаю, тобі не пощастило навчатися вдома, проте, як на мене, в тебе набагато краще за одногрупників розвинуто критичне мислення». Якщо це так, то в мене виникає запитання, чому ж йому не пощастило? Звісно, я можу витратити роки на те, щоб навчити дітей різним фактам. Або я можу навчити їх ставити правильні запитання та знаходити відповіді на них. Чи критично сприймати інформацію, яку вони отримують. Саме це, на мою думку, і є життям у реальному світі.
Що батькам хоумскулерів відповідати на закиди про втечу від реального життя?
Марина Кафтан, мати однієї дитини, провідна фахівчиня із управління проектами та програмами Мистецького арсеналу: Кожна людина має право на комфортне існування. Моя Дарина завжди вчилася з легкістю. Проте вона не підходила для школи за темпераментом і отримувала погані оцінки через те, що хотіла спати або відволікалася. Тож, якщо для вас є критично важливим висипатися, ви маєте висипатися. Або, якщо для вас критично важливо щодня спілкуватися з десятками людей, ви маєте право робити це, а не сидіти вдома наодинці. У школах навчається величезна кількість людей, і вчитель, яким би він не був чудовим, не може запропонувати різні способи навчання для різних дітей. Звісно, коли в тебе 30 дітей в класі, треба поставити перед ними чіткі правила, а інакше все швидко вийде з-під контролю. Проте це не означає, що ці правила будуть комфортними для кожного. Вибір іншого шляху не робить вас гіршою людиною.
Як поєднати шкільну та позашкільну програму в освітньому процесі хоумскулера?
Олена Шульга, мати однієї дитини, менеджерка проектів краудфандингової платформи для шкільних проектів GoFundEd: Нікіта з п’яти років хотів бути науковцем. Тож ми обрали низку предметів, в які ми заглиблюємося. Це біологія, фізика та хімія. У випадку з історією та географією він читає підручник і обирає п’ять тем, які він би хотів дослідити повноцінно. З інформатикою ми пішли іншим шляхом і вивчаємо анімацію та мову програмування. Англійську Нікіта вивчає у приватній школі. Українську літературу він слухав в аудіоформаті, тоді як зарубіжну прочитав повністю сам. Десь ми заглиблювалися, щось навпаки проговорили швидко. Тобто ми вирішили міксувати різні варіанти навчання. Наразі такий варіант є для нас комфортним, і, думаю, ми дотримуватимемося його й надалі. На щастя, у нас немає жорсткого контролю – шкільну атестацію Нікіта проходить раз на рік.
Останні новини
- Оксана Гутцайт розповіла про пасхальні традиції своєї родини
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 5-12 травня
- Український бренд жіночого одягу NZlook випустив весняно-літню новинку: фото
- У Києві вдруге пройде Український Будівельний Конгрес та церемонія нагородження незалежної будівельної премії «Творець року»
- В Україні з’явився безоплатний чатбот, який допомагає батькам навчитись проживати важкі емоції та навчити цього своїх дітей Новости на главной
Наскільки хоумскулінґ підійде для дітей, які потребують інклюзивної освіти?
Бев Х’юбнер, мати двох дітей, ветеран хоумскулінґу в Канаді: Ми ніколи не навчали дітей в ізоляції, а навпаки зустрічалися з іншими родинами та влаштовували спільні навчальні зайняття. Крім того, ми брали участь в освітніх програмах для дітей при церкві. Тобто наш син, якого у школі скоріш за все відправили би до класу для учнів із затримкою в розвитку, дуже часто спілкувався з іншими дітьми. У Канаді шкільний клас зазвичай складається з 25-30 людей, тож у середньому кожна дитина отримує від вчителя 6 хвилин особистої уваги на день. І це якщо вам ще пощастило. Мій син потребував годин особистої уваги, і він отримував їх, бо мав за вчительку мене.
Джеральд Х’юбнер: Освіта вдома – це послуга, що надається на надзвичайно ексклюзивному рівні. Ви можете брати до уваги особливі потреби і особисті побажання вашого «клієнта». На мою думку, шкільні вчителі хотіли б використовувати подібний підхід, проте вони не мають фізичної змоги для цього.
Домашнє навчання – це суто жіноча справа?
Олена Шульга: Я думаю, що це сімейна справа. На початках ми з чоловіком розподілили обов’язки. Технічний курс я забрала собі, тоді як чоловік викладав біологію, географію та історію. Це дозволяло кожному з нас працювати. Але згодом навантаження на роботі виросло і ми вирішили винаймати людей, які займатимуться з Нікітою. Більше того, художнє мистецтво певний час йому викладала моя сестра, яка художниця за освітою. Тому, на мій погляд, підключатися до процесу можуть всі охочі.
Стефані Джексон: Я працювала допоки в мене не з’явилися діти. Коли вони були маленькими, ми з чоловіком вирішили, що вдома з ними залишуся я. Проте з часом я вже змогла займатися іншими речами. Як на мене, дуже важливо вирішити, чи ви справді хочете залишитися вдома з дітьми. Ви маєте відчувати, що це справа вашого життя, а не якась жертва. Ваше ставлення до цього великою мірою матиме вплив на якість навчання ваших дітей. Звісно, були і складнощі. Одного дня чоловік прийшов додому і побачив, що вечеря не готова. «Що ти робила весь день?» ‒ запитав він. Я подивилася йому в очі і сказала: «Скільки дітей в тебе було, коли ти пішов на роботу сьогодні вранці? А скільки дітей в тебе зараз?» Успіх полягав у тому, щоб п’ятеро моїх дітей вижили. Так, я маю визнати, що вчитель з мене, можливо, був не дуже гарний, але, сподіваюся, я була непоганою матір’ю.
Записала Марія Педоренко