Проректорка УКУ Софія Опацька: «У нашому суспільстві є стереотип, що усі мають здобути вищу освіту. Але це неправда»

Вища освіта давно стала одним з обовязкових пунктів пристойного резюме. Проте ми спостерігаємо дедалі більшу невідповідність отриманих у виші знань реальним потребам ринку праці. Софія Опацька, проректорка з науково-педагогічної роботи Українського католицького університету, декан-засновниця Львівської бізнес-школи УКУ, дає відповіді на найважливіші запитання про вищу освіту в Україні і про те, куди та чи варто взагалі вступати для здобуття знань.

Сер Кен Робінсон — відомий експерт з освіти, автор легендарного бестселера «Школа майбутнього», учасник конференції TED, чий виступ зібрав понад 50 мільйонів переглядів, аргументовано, іронічно, блискуче пояснює у новій книзі «Освіта проти таланту» (видавництво «Літопис») чому стара система освіти більше не працює, чому вона не готує нові покоління людей та компаній до життя у сучасному, а тим більше, у завтрашньому світі. Зокрема, Робінсон пояснює явище «девальвації» вишівських дипломів: «Академічна освіта — це ще й форма валюти: на ринку праці існує такий собі курс обміну робіт і дипломів. Як з усіма валютами, їхня вартість може то зростати, то спадати, залежно від ринкових умов і того, скільки валюти є в обігу. В минулому університетські дипломи мали вищу ринкову цінність, бо ними володіло відносно мало людей. Тепер у коледжах та університетах навчається безпрецедентна кількість людей. Як наслідок, ринкова цінність дипломів падає. Щоб виділитися з натовпу, потрібне щось інше. Щоб отримати роботу, яка колись вимагала ступеня бакалавра, тепер потрібно показати диплом магістра, а то й доктора. Яким же буде наступний виток спіралі? Нобелівська премія? Невже нобелівські лауреати скоро почнуть подаватися на офісні посади й чутимуть у відповідь: «О, у вас Нобелівська премія! Як мило! А ви вмієте працювати з Excel? Ми шукаємо людину, яка буде нараховувати зарплату».

Ми запитали у Софії Опацької, чим вирізняється серед інших українських вишів Український католицький університет, якої реформи потребує наша вища освіта, і що ж робити тим, хто найближчим часом готується до вибору професії.

Як УКУ став модним і престижним

За стратегію ми обрали схожу до американської модель – притягувати найкращих студентів. 1% найкращих випускників США навчаються у першій 20-ці провідних американських університетів. Наша стратегія схожа, бо ми хочемо мати сильних випускників, які впливатимуть на суспільні процеси в країні, будуть лояльними до Alma Mater та інвестуватимуть у розвиток УКУ.

Чому нам вдається привабити найкращих? По-перше, усі програми, які ми запускаємо, відрізняються від тих, що вже є на ринку. Нам не цікаво відкрити ще одну програму, яка є в інших університетах. Тому кожна програма УКУ – унікальна, особлива, приносить цінність студентові. По-друге, сильні групи. Коли ти обираєш навчальний заклад, важливо приглянутися до того, хто тебе навчає і з ким ти будеш вчитися. Дуже часто, група має не менше значення, ніж вкладач, адже якщо група сильна, то і викладач може працювати на відповідному рівні. Цьогоріч середній конкурсний бал вступників в УКУ зріс на 1,3 бали у порівнянні з минулим роком і становить 189 балів.

Зараз УКУ працює у гібридному форматі навчання, коли кожен студент та викладач має право вибору як і де навчатися: чи в аудиторії чи в онлайні.

Змішане (гібридне) навчання — великий виклик для студентів, викладачів та менеджменту університету. Це вищий пілотаж, аби технологічно та методологічно викладати і для тих, хто в аудиторії і для тих, хто в онлайні. Я пишаюся тим, що в УКУ ми замахнулися на цей рівень. Вкотре повторю оту кризову “мантру” — виклики, пов’язані з онлайном, треба перетворити на можливості.

Що в університеті католицького?

Щодо католицького, то в УКУ усі студенти-бакалаври протягом перших двох років проходять поза основною програмою окрему обов’язкову програму “Світоглядне ядро”. Це певні курси об’єднані загальною філософією – у першому семестрі це “Вступ до університетських студій”, а у другому, третьому і четвертому – по два курси з кожного з обов’язкових трьох напрямків: “Бог і я”, “Люди і я”, “Світ і я”. Мета “Світоглядного ядра” – цілісний розвиток особистості.

Ми допомагаємо студентам зростати не лише інтелектуально та професійно, а й плекаємо у них усвідомлення власної відповідальності та вміння будувати своє життя на християнських цінностях та принципах спільного блага й людської гідності. Нам важливо, аби студенти, незалежно від програми, могли у цій системі координат існувати, взаємодіяти, розвиватися. На програмі “Світоглядне ядро” викладають три проректори, декани, найкращі випускники, провідні авторитети, до яких прислухаються в усьому світі.

Про курс “Підприємливе мислення”

Для студентів УКУ я викладаю курс “Підприємливе мислення”. Це вибірковий курс, на який реєструються студенти з різних програм: богослови, політологи, ІТ та бізнес-аналітика, соціальні педагоги, історики, культурологи.

Для мене важливо, щоб студенти зрозуміли, що означає бути підприємцем. Часто власний бізнес молоді люди сприймають як абсолютну свободу, мовляв, не треба ходити щодня на роботу з 9 до 18, можна мандрувати, мати багато вільного часу, а бізнес якось буде сам по собі. Однак почати бізнес непросто, і це не свобода, а радше важка щоденна праця. Недавно на своїй сторінці у Instagram я опублікували відгук на книгу Ольги Гуцал “Якщо стрибнули, то гребіть” і зробила опитування: “Власний бізнес це свобода чи робота 24/7”. Не повірите, але 100% аудиторії погодилися, що це робота 24/7,

Мені також важливо показати студентам приклади успішних підприємців: чи через кейси, чи через зустрічі з підприємцями випускниками Львівської бізнес-школи УКУ. Цікаво, що такі зустрічі ми також проводимо в онлайні і транслюємо їх для широкого загалу.

Щодо власної освіти, то від початку карантину я пройшла 4 онлайн-курси на платформі Coursera (до речі, усі студенти та випускники мають вільний доступ до цієї платформи на час карантину). Моє навчання стосувалася прогнозування майбутнього (курс від Institute for the Future), про те як працюють ради директорів у громадських організаціях, зараз проходжу курс від Єльського університету “The Science of Well-Being”.

Про найсерйозніші проблеми університетів в Україні

Університети, зазвичай, дуже традиційні організації, які мають 500-600-літню традицію. Часто вони є неповороткими і не готовими до змін. Але це можна вирішити! Якщо у вищому і у середньому менеджменті університету, будуть люди, які мислять підприємливо, творчо. Йдеться не лише про бізнесове мислення у руслі – як зробити роботу ефективною, а й про самих людей, котрі матимуть інновативні погляди і готові їх впроваджувати. Ваш менеджмент має приймати рішення не на основі того, що це працювало добре 400 років, а думати як ми можемо взяти найкраще із цієї чотирьохсотлітньої традиції, відкинути, те що вже не працює і додати те, що у сучасному світі має сенс.

Друге – це робота з випускниками. Адже саме через студентів ми реалізуємо свою місію як університети, а випускники – наші агенти змін у світі. Якби університети навчилися якісно працювати зі своїми випускниками, вони б швидко вирішили багато своїх проблем. Але ця праця має бути системною і на довгу перспективу, а не точковою, як у нас зазвичай є, на кшталт, допоможіть нам обладнати аудиторію.

Про державну політику у галузі вищої освіти

Вважаю, що у нас справді забагато закладів вищої освіти. Але їх не закривають, бо вони радше виконують соціальну функцію. Для багатьох молодих людей університет – це можливість 4 роки бути у певному середовищі, навчатися, отримувати стипендію (якщо вчаться на державному), гуртожиток. Для викладачів – це місце праці. Університет – це великий соціальний проєкт, але в Україні цей проєкт є неефективним, бо інфраструктура у багатьох вишах давно застаріла, вона не оновлюється, оскільки на це немає достатньо ресурсу. Наче стара валіза без ручки.

У нашому суспільстві є стереотип, що усі мають здобути вищу освіту. Але це неправда. Який сенс навчатися 4 роки, якщо ти потім не працюєш у професії? Тому-то у цьому сенсі така важлива якісна професійно-технічна освіта: вона дає в руки ремесло, щоб людина сама на себе могла заробити. І доброго сантехніка зараз важко знайти. Але, на жаль, ця профтехосвіта давно застаріла та неефективна і потребує реформи.

Поради старшокласникам

Ми не знаємо, яким буде світ через 5 років. Тому вступати треба в той університет, який тобі дасть світогляд, навички і розуміння як навчатися вчитися, та які ти зможеш ефективно використовувати і через 5, і через 15 років. Професії змінюються і будуть далі змінюватися. Вища освіта повинна дати основу для усіх наступних навчань і розвитку. Якщо сказати спрощено, університет має навчити нас вчитися впродовж життя.

Що порадити сьогодні старшокласникам?

Перше – слідкувати за тенденціями: як змінюються професії, які зникають, а які виникають.

Друге – вибирати сильний університет, куди йдуть сильні студенти. Також в умовах пандемії важливо обирати той університет, який може і вміє організувати навчання в онлайні.

Третє – знайти у своєму оточенні людину, яка досягла успіху, і попросити її/його стати вашим ментором, наставником.

 

Фото з особистого архіву Софії Опацької.

 

• Читайте також: Не наша школа: Освіта у США очима батьків