Як освіта та рівень життя впливають на рішення жінки народжувати. Шість стресів

Цього року на Opendatabot було опубліковано дослідження, згідно з яким народжуваність в Україні знизилася на 40% за останні 10 років. Такі дані можна сприйняти як трагедію: падає кількість потенційних платників податків і носіїв нації. А можна як можливість розібратись і змінити ситуацію. 

Маріанна Коніна, Chief Public Engagement Officer міжнародного холдингу TECHIIA у свої колонці пише, чому молоді жінки не поспішають народжувати, та наводить шість факторів, які вливають на це рішення. 

 Україна — частина світового тренду

Ми живемо в часи, коли ситуація з доступом до їжі, медикаментів та освіти є найкращою за всю історію людства. Мільярди людей зажили краще, а тому більшість із них вирішила мати менше дітей. Зникла потреба у великих родинах, де діти були б додатковою робочою силою. Знизилася й дитяча смертність — не треба народжувати десятьох в надії, що виживуть хоча б двоє. 

Жінки й чоловіки здобули освіту й зажадали, щоб їхні діти також були освічені й забезпечені. Тож менша кількість дітей у родині стала очевидною перевагою. На практиці цю мету легко реалізувати завдяки сучасним контрацептивам.

Ось графік, який з 1800 року демонструє зниження, а з 1965 — радикальне падіння народжуваності у світі.

Джерело: «Фактологія»: 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо» авторства Анни Рослінг-Рьоннлунд, Ганса Рослінга та Оли Рослінг з посиланням на Фонд ООН у галузі народонаселення.

Подивіться на лінію «діти» на наступному графіку. Вона вже давно не йде вгору. 

Джерело: «Фактологія»: 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо» авторства Анни Рослінг-Рьоннлунд, Ганса Рослінга та Оли Рослінг з посиланням на Фонд ООН у галузі народонаселення.

Така тенденція — наслідок цивілізаційного розвитку, про який ми згадали вище. Населення зростає в ситуації крайньої бідності. Щойно рівень життя покращується, народжуваність падає. 

Ставлення до освіти і до чого тут гендер

Дані Фонду ООН у галузі народонаселення, цитовані у книзі «Фактологія», свідчать, що тільки 60% дівчат у країнах із низьким рівнем доходу закінчують середню школу. Автори подають це як небувалий успіх — за останні 100 років світ зробив величезний цивілізаційний, медичний, освітній, екологічний крок вперед. Але читаємо в тому ж дослідженні про сучасність: якщо в бідних батьків є можливість дати доступ до освіти тільки одній дитині, вони віддають перевагу хлопцю. 

На щастя, з 1970 року почався фантастичний прорив. Навчання дітей стало доступним майже для всіх батьків незалежно від релігійних поглядів, культурного оточення й континенту. Дівчата майже наздогнали хлопців: 90% дівчат молодшого шкільного віку ходять до школи. Для хлопців цей показник сягнув 92%. Тобто різниці майже немає. 

У світі дуже мало країн (це такі виняткові місця, як Афганістан чи Південний Судан), де закінчити початкову школу можуть до 20% дівчат. Ба більше, у цих країнах мешкає менше 2% усіх дівчат світу.

Разом із тим уже в більш зрілому віці жінки витрачають на догляд за собою втричі більше грошей, ніж на освіту. Про це йдеться в книзі Alchemy: the Dark Art and Curious Science of Creating Magic in Brands, Business, and Life. Її автором є Рорі Сазерленд (Rory Sutherland) — віцепрезидент британської філії рекламної, маркетингової та PR-агенції Ogilvy, експерт зі споживацько-поведінкової психології.

Ще більшим шоком є те, що батьки дівчат витрачають на їхні косметику, процедури, одяг та аксесуари удвічі більше, ніж на їхню освіту. Тобто ще змалку несвідомо формують дитині пріоритет краси над інтелектуальним розвитком. І це світова тенденція.

«Домогосподарські» очікування від жінок

В Україні 2021 року шкільну освіту отримують і хлопчики, і дівчатка, а рівень життя набагато вищий за поняття «крайня бідність». При цьому 69% чоловіків досі вірять: бути домогосподаркою — така ж самореалізація, як і на найманій роботі чи у власному бізнесі. Шкода, що ця «самореалізація» так і залишається неоплачуваною роботою в рамках родини.

«Що оплачувати?» — запитають скептики. 

Порахуймо. Домашню працю, яку суспільство очікує в жіночому виконанні, можна умовно поділити на чотири види сервісу. 

Побутовий — приготування їжі, прибирання, прання. Побутова техніка не розв’язує питання. Продукти треба купити, принести, помити, нарізати, слідкувати за мультиваркою, потім помити її деталі, скласти, поставити на місце. Пральну машину треба завантажити, розвантажити, одяг повісити, зняти. Праска не сама ковзає сорочками та футболками. 

Прибрати навіть невелику квартиру — добре, як пів дня, а інколи й цілий день: пилосос, пил на меблях, вікна, миття підлоги, скляних поверхонь, заміна постільної білизни. Навіть у сім’ях, які можуть дозволити собі найняти побутових помічників, часто не роблять цього. Як правило, фінансові рішення ухвалює чи затверджує чоловік. А якщо він сам не долучається до хатньої роботи, то й не розуміє, нащо платити за те, що відбувається «безплатно». Тільки насправді платить жінка — своїми часом і силами.

Фізичний сервіс — догляд за молодшими, хворими, старшими членами родини, в тому числі за батьками пари. Додаємо до щотижневих прибирань, щоденного приготування їжі та миття посуду. 

Інформаційний — пошук різноманітної інформації: від правил влаштування дитини в садок, отримання декретних грошей, субсидій, контактів нянь і варіантів подорожей до того, де які акції/розпродажі/знижки, щоб оптимізувати бюджет. Менеджмент усіх процесів: віддати, забрати, домовитись, вирішити, запланувати.

Емоційний — психологічна підтримка. Усі члени сім’ї йдуть до жінки отримати свою порцію прийняття, співчуття, добрих слів та порад. У тому числі в парі: досі є стереотип, що за стосунки відповідає жінка. Часто підтекст такий: жінка має підтримувати гармонійну атмосферу в домі, бути мудрою (читай «терпіти»).

У який час доби жінка має побути в тиші, до кого піти зі своїми переживаннями — питання відкрите.

«Сервісів» набралося на повноцінний робочий тиждень. Такий уклад виглядав логічно в далекі часи, коли заміжжя було питанням фінансового забезпечення подальшого життя. Жінка не могла заробляти поза домом аж до моменту визнання хатньої праці безоплатною роботою жінок. 

Винахід швейної машини на початку 19 століття спричинив бум виходу жінок на ринок праці. Вони стали швачками та почали заробляти гроші своєю працею. Причому право заробляти жінки отримали, але мало хто з їхніх партнерів вважав за необхідне взяти на себе частину домашніх обов’язків. 

Мало що змінилось. Сьогодні переважна більшість жінок працює нарівні з чоловіками. За статистикою, їм платять на 20% менше за ту саму роботу. Вдома їх чекає «друга зміна» і чотири види очікуваних сервісів. Життя в постійному напруженні — ось що може відлякувати жінок створювати сім’ї, народжувати дітей та тим самим «підписувати» такий договір.

«Штраф за материнство»

Статистика заробітних плат в Україні — 10-13 тисяч гривень у регіонах, 20 тисяч у Києві. Навіть склавши заробітки двох молодих людей, купівля власного житла не видається реальною перспективою та вже точно не надихає мати багатодітну родину. 

Тезі, що дитині потрібна тільки мамина любов і молоко, вже давно не ймуть віри. Дитина — дорогий проєкт і точно не інвестиція. Це радість і величезна відповідальність. До трирічного віку малюк дуже прив’язаний до дорослого. Отже, ця людина має відійти від соціального життя та професійного розвитку. Традиційно в Україні таким дорослим є жінка. Втрата можливості продовжити кар’єру стає «штрафом за материнство».

У цей час чоловік продовжує будувати кар’єру, розвивається професійно. Добре, якщо він може утримувати всіх трьох членів родини, один з яких — немовля, яке вимагає дуже багато ресурсів. 

Якщо заробітків чоловіка недостатньо, сім’я може вирішити, що жінка буде підпрацьовувати паралельно з доглядом за дитиною. У перспективі — як мінімум три роки життя у форматі між робочими завданнями, домом і дитиною. Сумнівне задоволення з подвійним навантаженням, хоч що б там говорили модні мама-блогери. 

Криве дзеркало

Медіа та соцмережі транслюють нам ідеальний образ  «успішної жінки». Усе в одному: дружина, матір, господиня, бізнесвумен, відповідальна сестра та донька. Скрізь успішна. Якщо в якійсь із цих ролей жінка «не відбулася», соціум схильний до засудження. Особливо щодо народження дітей. Такий суспільний тиск спричиняє протидію — «ідеальну картинку» на екрані все частіше піддають критиці. 

Виношування, народження, годування, догляд за дитиною та відновлення власного організму — це репродуктивна праця, а не благо і подарунок небес, як вважалося раніше. Якщо додати сюди необхідність виконання інших ролей, то пахне вигоранням. А приз йому — титул «Жінка, Що Відбулася».

Руйнування інституту сім’ї

Хоч і кажуть, що чинна форма подружніх стосунків себе віджила, я схиляюсь до іншої гіпотези. Сім’я — це частина держави. Чим міцніші стосунки всередині малих організацій, зокрема сімей, тим міцніша держава. 

Жінки віддають перевагу народженню дітей у законному шлюбі. Якщо батьки розлучаються, діти залишаються переважно з матерями, які мають продовжувати догляд за ними і заробляти гроші. Аліменти від батька закривають лише частину потреб. Дітей доводиться рано віддати в садок, школу. Мінімізується спілкування з батьками, і характер, світогляд дитини формує держава та чужі люди. Вони навряд чи прагнуть створити міцні близькі стосунки, скоріше формують «зручну» особистість, покірну та згодливу. Відтак перспектива залишитись самій з дитиною — сумнівна.

Ще одна тенденція: зараз «модно» народжувати багато дітей у заможних сім’ях. Чи не тому, що високий рівень життя — це і про можливість найняти помічників, щоб жінка могла саме насолоджуватись, а не «тягнути»?

Небезпека альтернативних варіантів

Маючи доступ до освіти, кар’єри, а на додачу — до розваг, світу споживання у шопінг-молах, подорожей та інших життєвих задоволень, жінки не поспішають обтяжувати себе подружнім життям і дітьми. Натомість шукають альтернативні варіанти. Наприклад, західний формат: фокус на освіті, роботі, турботі про своє фізичне, психологічне та емоційне здоров’я. Заміжжя — пізніше. Інший варіант — child free пари, які не хочуть мати дітей. Або любителі «вільного життя», коли партнерів міняють, залежно від ситуації чи бажань.

Я тільки за вибір і свободу, які не заважають свободі інших. Проте вбачаю й небезпеки.

Небезпека перша. Сім’я — це ресурсне середовище. Відмовляючись від створення сім’ї, жінки й чоловіки позбавляють себе цінності партнерства, підтримки, розвитку та наповнення. Самотніх жінок легше ослабити, маніпулювати ними та підміняти цінності близьких людських стосунків іншими.

Небезпека друга. Відкладення народження дитини до кращих часів часто призводить до відкладення на «ніколи». Ми вже спостерігаємо це у статистиці зниження кількості та старіння населення України. Я не вірю в перенаселення планети. Навіть Китай вже активно популяризує народження дітей через преференції молодим сім’ям. А українці просто спостерігають падіння кривої народжуваності. Відповідно, зростає конкуренція за молоді таланти, а старше покоління скоро буде нікому утримувати. 

Небезпека третя. Руйнування інституту сім’ї — це загроза руйнування держави. Між індивідуалізмом і єдністю, такими важливими для громадянського суспільства, є тонка межа. Уміння балансувати на ній вибудовується саме в сім’ї. 

Що робити?

Стати жінкам партнерами. Сім’я має залишатися для жінки саме ресурсним оточенням, а не «другою зміною». Для цього і чоловіки, і жінки мають вкладатися в побут і турботу один про одного. 

Треба змінювати парадигму «сім’я» на рівні держави. Уже прийнято Закон щодо протидії дискримінації за ознакою статі в рекламі. Сподіваюся, скоро дійдемо до розуміння, що жінка — також не функція для прибирання та готування їжі. Що зникне реклама «господиньок», а з’явиться суспільний запит на «готуємо, прибираємо разом, бо ми — родина». 

Ставати більш усвідомленими. Я всіляко схвалюю підвищення рівня норми у молодих людей, бажання знати більше, прагнення реалізувати себе професійно, подорожувати й отримувати задоволення від життя. Вітаю усвідомлене, зважене ставлення до важливих рішень. Створення сім’ї та народження дитини — якраз таке.

Забути закиди в стилі «у нас були гірші умови — і нічого», «у війну теж народжували», «молодь з жиру біситься». Травмовані люди часом нагадують відро з крабами — їм так не хочеться, щоб молоді «крабики» виповзли з їхньої несвіжої компанії. Але обов’язково треба виповзати. Отримувати нові знання, мати багато варіантів на вибір. А серед них обирати зважено й відповідально.

Дати жінкам змогу вчитися та працювати — найкраще, що сталося з нами всіма за останні 100 років. Завдяки цьому в суспільстві відбувається стільки прекрасного: робочий персонал урізноманітнюється, підвищується здатність ухвалювати більш виважені рішення, зростає ефективність бізнесу, а в урядах стали більше дбати про малозахищені верстви населення. 

Чим більше жінки будуть почуватися у безпеці та в ресурсі, тим більше будуть готові народжувати дітей. Від кожного з нас залежать ці зміни, і я рада відзначити, що потужний позитивний злам уже відбувається.