Як захистити дитину від секстингу: в які ситуації можуть потрапити підлітки і що з цим робити

Проєкт #Stop_sexтинг

Секстинг — обмін інтимними повідомленнями, фото чи відео в чатах чи соцмережах. Явище, яке увійшло у наш побут з 2005 року. Втім, в Україні почало ставати звичкою значно пізніше, з розвитком інтернету і появою доступних засобів зв’язку. І якщо 20 чи 30 років тому проблемою умовних 15-річних було те, що хтось розкаже в школі про пристрасні поцілунки на вечірці у подруги, коли батьків не було вдома, то зараз можна не розказувати, а злити скрін з відвертими розмовами або фотками у чаті. Цілуватися у 15 — нормально, говорити про секс чи надсилати відверті фото — теж. Але завжди варто пам’ятати про ризики. А якщо йдеться про незнайому людину з мережі, то й взагалі, — усвідомлювати небезпеку. Womo поговорило з проєктом #Stop_sекстинг про ситуації, в які можуть потрапити діти, і що з цим робити.

Анастасія Дьякова

За статистикою ЮНІСЕФ, минулого року 21,1% дітей в Україні брали участь у кібербулінгу, ще 21,5% були жертвами образ онлайн. 44,7% підлітків проводили в соцмережах понад 4 годин на день у будні дні та 54,9% — стільки ж часу у вихідні”, — розповідає радниця з питань захищеності людини в Інтернеті при віцепрем’єр-міністрі — міністрі цифрової трансформації і засновниця освітнього проєкту #Stop_sexтинг Анастасія Дьякова. А за статистикою IWF (Internet Watch Foundation), кожні п’ять хвилин в Інтернеті з’являється фото або відео сексуального насильства над дитиною, 40% матеріалів зображують дітей у віці до 10 років. Часто злочини офлайн-насильства відбуваються після знайомства з дитиною в Інтернеті. 

Істотно спричинилася до погіршення ситуації пандемія ковід-19, — говорить Анастасія Дьякова і наводить таку статистику. За даними світового огляду впливу пандемії коронавірусу на дітей в онлайні (David Wright. COVID-19: expectations and Effects on children online, June 2020) в період карантину діти стали проводити на 80% більше часу онлайн, разом з цим підвищились звернення щодо випадків булінгу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, а сексуальна експлуатація дітей в Інтернеті збільшилась вдвічі. За статистикою IWF, у 2020 році на 77% зросла кількість самостійно зробленого дитиною контенту з зображенням сексуального насильства над нею. IWF отримали 68 000 звернень у порівнянні з 38 400 у 2019 році. 

«Найпоширеніша ситуація — оприлюднення інтимних фото, відео чи переписки і булінг, який починається після цього», — каже тренерка, менеджерка навчальної діяльності проєкту #stop_sexтинг, дитяча та підліткова психологиня Аліна Касілова.

Основне, що треба розуміти про небезпеку підліткового (та й не тільки) секстингу — ми ніколи не знаємо, куди ці матеріали потім підуть.

Навіть коли хлопець і дівчина мають романтичні стосунки в офлайні, хтось може використати інформацію з її чи його акаунту, зламати пароль чи вкрасти телефон. Також часто буває, коли стосунки завершуються, фото колишніх, на жаль, оприлюднюють через помсту. Після цього, як правило, починається кібербулінг. Але не тільки. Інтимні світлини в мережі можуть виявитися дуже недоречними у майбутньому, наприклад коли вас братимуть на хорошу роботу, престижну стипендію чи навчання за кордоном. 

Для підліткового віку дослідження своєї сексуальності, в тому числі через секстинг, — це норма. В цьому немає нічого поганого. Підлітки намагаються будувати стосунки із протилежною статтю. Але ми кажемо, що травмувати може не тільки саме поширення і оприлюднення чутливої інформації, втрата довіри до людини, з якою цим ділилися. Те, що мають затямити і діти, і дорослі: якщо ми не знаємо людину, з якою спілкуємося, особисто, треба пам’ятати, що вона може виявитися будь-ким. Довірливе спілкування з незнайомцем часто переростає в сексторшн (зловживання здобутою владою для отримання певною «сексуальної вигоди») або грумінг (встановлення дорослими дружніх та довірливих онлайн відносин з неповнолітніми для вступу з ними в інтимний зв’язок, шантажування та залякування). Часто зловмисники, які так роблять, представляються однолітками, щоб встановити контакт. Вони роблять казкові компліменти, пропонують гроші за матеріали сексуального характеру, а іноді пропонують зустрітися офлайн і тоді, на жаль, відбувається сексуальне насильство.

Аліна Касілова

У нас було кілька випадків, коли йшлося про шантаж від знайомих”, — розповідає Аліна Касілова. В клас прийшла новенька дівчинка, у неї зав’язалися довірливі стосунки з хлопцем. Вона скинула йому фото, а хлопець виклав їх у спільний чат. Був інший випадок, коли однокласник погрожував дівчині розповісти всім, що у них були інтимні стосунки, якщо вона не надішле йому оголені фото. А коли вона надіслала, він так само скинув їх в загальний чат, над дівчиною почали знущатися. Тому ми завжди маємо пам’ятати, що навіть якщо ми на 100% впевнені у людині, матеріали чи переписка все одно можуть потрапити на загал. Є таке правило — “тест білборду”. Воно полягає у тому, що треба уявити, що все, чим ти ділишся потрапляє на великий білборд навпроти школи. Чи хотів би ти цього? Якщо ні, то треба спинитися. Дуже важливо навчити підлітка думати, чи хотів (хотіла) б він (вона), аби це ще хтось побачив.

 

Є кілька критеріїв, за якими можна зрозуміти, що ми спілкуємося із небезпечною людиною:

  • нам приділяють надмір уваги, постійно роблять вигадливі компліменти;
  • пропонують перейти у секретний чат, більш захищений месенджер на кшталт Telegram чи WhatsApp (такі чати легко видалити і потім дитина не матиме жодних доказів);
  • дружбу і спілкування просять тримати в секреті, питають, хто ще має доступ до комп’ютера чи телефона, хто знаходиться поруч;
  • негативно і агресивно ставляться до відмов — наприклад, починають маніпулювати і звинувачувати дитину, якщо та не бажає продовжувати розмову;
  • можуть запропонувати зустріч офлайн у малолюдних місцях, що є потенційно небезпечним;

Діти, які мають досвід подібної комунікації у мережі, кажуть, що їм було соромно і страшно. Часто зловмисники шантажують їх тим, що перекинуть матеріали батькам чи іншим дорослим. Буває навіть таке, що шантажують смертю рідних, мовляв, якщо хтось дізнається, твої рідні помруть. Діти вірять, бояться і мовчать. В суспільстві ж досі побутує віктімблеймінг (ред. звинувачення жертви), коли того, хто потрапив у скрутну ситуацію, вважають винним.

“В нашій практиці були і ситуації, коли діти говорили батькам про те, що з ними відбулося. Переважно це відбувалося тоді, коли між ними було довірливе спілкування, коли батьки були підтримуючими”, — говорить психологиня Аліна Касілова.

На що варто звернути увагу і що сигналізуватиме, що дитина могла потрапити в подібну ситуацію? Аліна Касілова каже, що варто розрізняти два типи змін: психологічні, фізичні і поведінково-соціальні. Психологічні проявляються так:

  • агресивна поведінка, дитина постійно конфліктує;
  • замкнутість, якщо дитина раніше ділилася з батьками, то тепер не йде на контакт, говорить однією-двома фразами.

Фізичні зміни — це:

  • дитина відмовляється від їжі;
  • дитина страждає від безсоння, пізно засинає, спить у школі на уроках або вдома вдень;
  • дитина жаліється на часті головні болі або болі у шлунку.

Поведінково-соціальні зміни — це:

  • дитина відокремлюється від свого кола спілкування, може прогулювати школу без пояснень;
  • дитина відмовляється від своїх занять і звичок — наприклад, перестає ходити на секції і заняття (але іноді буває навпаки, і дитина шукає підтримки і розради)
  • часто використовує телефон, фактично не розлучається з ним, але може і, навпаки, почати різко від нього відмовлятися, видалити сторінки в соцмережах.

Все це може вказувати і на геть інші події і ситуації в житті вашої дитини. Але, в будь-якому разі на ці “дзвіночки” треба реагувати. Як реагувати? Без критики і осуду, без погроз і криків. Пропонувати підтримку, говорити “я тебе вислухаю і зрозумію, хоч що б трапилося”, “ти можеш мені довіряти”. Можна розповісти про травматичний досвід у своєму житті. І завжди варто пам’ятати, що немає певного віку, для якого ця проблема є актуальною. Відколи ваша дитина взяла в руки телефон, вона може наразитися на небезпеку, скільки б їй чи йому було років  — 8, 11 чи 15. В таку ситуацію може потрапити будь-хто — і дитина, і дорослий.

Що робити далі? Це залежить від ситуації. Діти часто говорять батькам, коли вже є певна критична ситуація, шантаж інтимними фото, сексторшн, грумінг. Все це є правопорушеннями. Батьки мають реагувати відповідно, звернутися в райвідділок поліції і у кіберполіцію. Якщо мова йде про знайому дитині людину, то треба говорити з нею; з батьками і вчителями, якщо йдеться про однокласника чи однолітка. Реагувати обов’язково, оскільки можуть бути ще діти, які потрапили в таку ж ситуацію, але не розказали батькам.

“Секстинг є похідною дитячої порнографії (матеріали сексуального насильства над дітьми), шантаж неповнолітніх — це розбещення. Ці статті на разі існують в законодавстві України”, — нагадує радниця з питань захищеності людини в Інтернеті при віцепрем’єр-міністрі — міністрі цифрової трансформації і засновниця освітнього проєкту #Stop_sexтинг Анастасія Дьякова.

Наразі на державному рівні хочуть ще більше захистити неповнолітніх від подібних ситуацій. “Треба імплементувати спеціальну програму освіти в школах та проводити навчання спеціалістів, поліції, суддів, прокурорів на цю тему. Також потрібно прийняти законопроєкт №3055 “Про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської Конвенції)”. Цим законом вдасться криміналізувати зберігання, перегляд дитячої порнографії і грумінг — налагодження з дитиною довірливих стосунків з метою сексуального насильства”, — говорить Анастасія Дьякова.

Завжди пам’ятайте, що не треба засуджувати свою дитину, довіряйте їй, не читайте її переписку. Щоб встановити довірливе спілкування, проводьте разом час, грайте в онлайн- і офлайн-ігри, подорожуйте, говоріть про свій досвід. Більше інформації і допомоги можна знайти на сайті проєкту Stop_sекстинг або за номером гарячої лінії 1545 (далі обрати 3). 

Матеріал підготувала спеціально для WoMo Анастасія Багаліка

 

Читайте також: Карантин та Інтернет: Як поговорити із дитиною про безпеку онлайн