Чорношкірі актори і кінематограф

Надя Куприненко, киновед, обозреватель WoMo

Убивство поліцейськими 46-річного афроамериканця Джорджа Флойда 25 травня 2020 року, сколихнуло хвилю протестів у США і у всьому світі. Рух Black Lives Matter вплинув практично на всі сфери бізнесу. Між тим, питання расової дискримінації досі актуальне. Як актуальним і необхідним є баланс, який буде досягнутий, здається, дуже не скоро, між повним ігноруванням чорношкірих акторів до зобов’язання  задіяти їх чи не у кожному фільмі.

Кінематограф від самого свого народження відображав життєві реалії і, звичайно, впливав на них. На початку ХХ століття через расові упередження чорношкірі актори не мали доступу до зйомок у фільмах. Тоді продюсери вийшли з ситуації з допомогою blackface (англ. «чорне лице»), наносячи на обличчя білих акторів чорну фарбу.

Сотні білолицих акторів зображали чорношкірих солдатів у хрестоматійному фільмі Девіда В. Гріффіта «Народження нації» 1915 р.

У фільмі 1939 року «Віднесені вітром» режисера Віктора Флемінга роль чорношкірої дуеньї виконує чорношкіра ж акторка Хетті МакДеніел. І це перша чорношкіра актриса, яка отримала «Оскара». Але що жахливо – через расову сегрегацію актриса під час церемонії сиділа окремо від інших учасників творчої групи «Віднесених вітром».

І цей же фільм став голосною жертвою нової хвилі  боротьби з расизмом, що відбувається уже у наші дні. На початку червня 2020 року американська стрімінгова платформа HBO Max тимчасово видалила фільм зі своєї платформи «за романтизацію рабства».  «Фільм є продуктом свого часу і відображає деякі етнічні і расові упередження, які, на жаль, були розповсюдженим явищем в американському суспільстві», — пояснив представник HBO Max у коментарі для журналу Variety, при цьому запевнивши, що у сам фільм не буде внесено коректив. Через короткий проміжок часу, у тому ж червні 2020, платформа повернула «Віднесених вітром» у свій каталог. Перед початком фільму глядачу покажуть відео, в якому професорка Чиказького університету кінематографії Жаклін Стюарт розказує про стереотипне зображення афроамериканців-рабів у «Віднесених вітром», а перед початком другої частини фільму є відео запису дискусії «Тяжкий спадок «Віднесених вітром» на кінофестивалі ТСМ у 2019 році.

Власне, ось вам приклад компромісного і, на мій погляд, правильного кроку у ситуації, яка могла б загострити войовничі настрої суспільства, розбурхані несправедливістю расової нерівності, яка досі актуальна.

Взяти хоча б баталії з приводу недавно продемонстрованого ще однією стрімінговою платформою Netflix серіалу «Бріджертони». Романтичний, костюмований, я б навіть сказала, ванільний, серіал у дусі Джейн Остін, дія якого відбувається в альтернативному Лондоні епохи Регентства (з 1811 до 1820 року). Власне, це був би просто черговий якісний серіал від Netflix, але, напевно, він не став би найпопулярнішим за всю історію серіалом на цій платформі, якби не кастинг. В основі стрічки лежить, знову ж таки, альтернативна історія, де ролі аристократів виконують чорношкірі актори. Уявляєте собі початок ХІХ століття з чорношкірими аристократами? У Лондоні. Справжні історичні події не дозволяли навіть натяку на подібний процес, але кіно – це мистецтво, до того ж – мистецтво умовне, тому критика серіалу у дусі «це неправда, тому дивно» — дійсно дуже дивна. Ніби суперпопулярні комікси Marvel зняті за реальними подіями, або протистояння Конга і Годзілли містять у собі хронікальні кадри. І хоча у серіалі присутні і тема фемінізму, і тема класової нерівності, найбільше уваги прийшлось якраз на те, що ролі англійських аристократів виконують чорношкірі актори. В альтернативному всесвіті… Тим часом Netflix готується до зйомок нового сезону «Бріджертонів».

Коли у 2019 році стало відомо, що на роль Русалоньки кінокомпанія Disney обрала чорношкіру акторку Холлі Бейлі, у бік такого вибору полетіли ті ж самі расистські закиди – мовляв, Аріель має бути білою, і все тут. Хочеться спитати, чи бачив хто Русалоньку насправді, щоб вимагати достовірності. Так, дійсно, в анімаційному фільму Disney 1989 року Русалонька Аріель – рудоволоса білявка. Але там і краб розмовляє, до якого претензій щодо достовірності ні в кого не виникає. І так, дійсно, великий казкар Ганс Християн Андерсен описав шкіру обличчя Русалоньки блідо-рожевою, але, у той же час, п’єси Шекспіра ставлять в усіх театрах земної кулі і грають у них представники усіх рас і націй. (Були часи, до речі, коли виконавці ролі мавра Отелло використовували той самий, згаданий на початку, прийом blackface – наносячи на обличчя чорний грим задля відповідності персонажу.)

В екранізаціях книг або коміксів часто замінюють білошкірого прототипа чорношкірим. Перше, що згадалося навмання, — в екранному варіанті «Темної вежі» Стівена Кінга роль Стрілка, який у циклі романів описаний як біла людина, виконав афроамериканець Ідріс Ельба. У його ж «Втечі з Шоушенку» герой Ред (анг. «рудий») – ірландець. Натомість у фільмі його грає афроамериканець, геніальний Морган Фрімен.

Чи можемо ми чекати ще більшої експансії чорношкірих акторів у кіномистецтво? Так, безумовно. Особливо войовничі активісти не задовольнилися кількістю оскароносних фільмів, у яких задіяні чорношкірі актори, після чого розгорівся скандал, який отримав назву «OscarSoWhite». Це призвело до того, що у 2017 році «Оскар» «помилково» присвоїли фільму «ЛаЛаЛенд» з Еммою Стоун та Райаном Гослінгом у головних ролях і «перевидали» статуетку іншому фільму – «Місячне сяйво» про чорношкірого гомосексуала. Що, на мою думку, є дуже красномовним реверансом у бік чорношкірого населення й ЛГБТ-спільноти та несправедливим рішенням у бік фільму Демієна Шазелла.

У результаті у 2020 році Американська кіноакадемія вирішила перестрахуватися і сформулювала нові правила для кінострічок, які можуть претендувати на вручення премії «Оскар» у номінації «Кращий фільм» (для інших номінацій залишаються колишні правила), що почнуть діяти з 2024 року. Стрічка обов’язково має відповідати як мінімум двом з чотирьох стандартів:

  • перший стосується акторського складу і сюжету;
  • другий – знімальної групи;
  • третій – кіностудії;
  • четвертий – дистриб’юції.

Кожен стандарт має свої критерії. Як мінімум один виконавець головної або другорядної ролі повинен мати афро-, латиноамериканське або азійське походження. Як мінімум третина виконавців ролей другого плану і масовки мають бути представниками небілого населення, ЛГБТК+ або людьми з особливостями фізичного чи ментального розвитку.  Основна сюжетна лінія має бути пов’язана з однією з цих груп населення. Так само у складі знімальної групи, кіностудії та в дистриб’юторській компанії мають бути представники вищеперерахованих груп.

У заяві Кіноакадемії пояснюється, що ці вимоги розроблено для підтримки різноманітних груп населення на екрані та під час зйомок, а також для урізноманітнення аудиторії фільму.

Єдине, у чому я особисто не можу дійти внутрішньої згоди, це випадки, коли у часи строкатої різноманітності, коли нема дефіциту типажів, а витвір мистецтва претендує на саме історичну відповідність – на роль історичного персонажа обирають зовсім не відповідного актора. Це не діснеївська Русалонька, не альтернативний всесвіт, не екранізація книги. Виходить, що це виключно амбіції актора і небажання продюсерів потрапити у лещата звинувачень у дискримінації. На такі висновки наштовхує мене майбутній серіал від Channel 5, навколо якого вже піднявся неабиякий гвалт.  На заглавну роль у трисерійному міні-серіалі «Анна Болейн», що вийде вже восени цього року, обрали чорношкіру британську модель і акторку Джоді Тернер-Сміт.

Анна Болейн – друга дружина англійського короля Генріха VIII Тюдора, що правив у XVI сторіччі. А сам серіал – класична (!) історія. Джоді Тернер-Сміт – неймовірно красива акторка, але на роль її обрали, мабуть, не тільки через це. І напевно не тільки через акторські здібності. І явно не через абсолютну зовнішню ідентичність з історичним персонажем. Окей, тоді – чому?

У серіалі Анну Болейн зображено як феміністку, що бореться за незалежність своєї доньки і виступає проти патріархату і за гендерну рівність. Тобто вона і так уже молодець. Але, виходить, що недостатньо, оскільки колір шкіри у неї «не той»? Не прийнятний для «Оскару» чи для юрми, що готова зірватися через найменше недотримання канонів «нової етики»?

«Вона кинула виклик нормам у період, коли до жінок ставилися як до об’єктів або коханок. Вона зажадала сісти за стіл поруч із королем — і через це її зобразили в історії як криваву Єзавель. Навіть з погляду моди й краси вона йшла проти стандартів того часу. Тоді вона не була в моді. Мені сподобався сценарій і його людяність. Він також знайшов відгук у мене і як історія про материнство. У мене тільки що народилася дитина, і мене зворушило, що сценарій порушує тему, як жіноче тіло контролювалося й політизувалося, і дотепер, фактично, контролюється», — так пояснила Джоді Тернер-Сміт своє рішення виконати роль Анни Болейн, але зовсім не розвіяла мої сумніви щодо доцільності її у ролі головної героїні цього серіалу.

З цього приводу згадується історія з серіалом «Чорнобиль» від HBO, яка набула розголосу в інтернеті. Британська мисткиня, сценаристка і акторка Карла Мері Світ звинуватила серіал про події в СРСР 1986 року у дискримінації чорношкірих акторів. Мовляв, це чергова спроба «зробити їх непомітними». Тут лишається лише розвести руками.

На просторах США участь чорношкірих акторів у кінопроектах є обов’язковою, природньою та такою, що намагається компенсувати історичну несправедливість. Білому населенню Америки є за що вибачатися перед людьми, яких їхні предки колись перетворили на рабів і гидували ходити з ними одними стежками. Розрадою є те, що ми переживаємо той виток історії, коли вітається саме різноманітність, і що кожне життя, кожна особа, кожна постать важливі. Що талант не загине на плантації чи в нелюдських умовах тільки тому, що в нього темна шкіра або неприйнятна, на чиюсь думку, сексуальна орієнтація. Але в усьому цьому параді толерантності важливо не впасти на коліна перед іншою людиною. Оскільки толерантність – це саме сприйняття іншого рівним собі. А себе – таким, що нічим не відрізняється від іншого.