Оксана Забужко — видатна українська письменниця, поетеса, есеїстка та літературознавиця, є однією з найбільш визнаних і перекладених українських авторів у світі. Один із найвідоміших її романів «Музей покинутих секретів» (1994) отримав численні літературні нагороди і був перекладений на багато мов світу. Забужко активно виступає за права жінок і права людини, а її творчість завжди надихає до роздумів і глибокого розуміння сутності людської душі та суспільства. Сьогодні пропонуємо вам 20 найяскравіших цитат авторки.
- Творчі кризи — це достатньо регулярна штука, не пов’язана з ревізією життєвого шляху. Неминуче, на певному етапі, як і багато українських письменників до тебе, ти приходиш до розуміння, що ліміт твоєї реалізованості визначається не тільки тобою. Щоби мати велику літературу, потрібне заможне розвинене суспільство.
- Тільки в дитинстві є правда, тільки ним і варто міряти своє життя.
- Жаліти себе не смій, ніщо-бо не ослаблює так, як жалість до себе.
- Рабство є інфікованість страхом. А страх убиває любов. А без любови і діти, і вірші, й картини — все робиться вагітне смертю.
- Тільки те має над нами силу, що ми самі своєю силою напоюємо.
- Чим краще розумієш життя, тим більше усвідомлюєш: все, що з тобою відбувається, є в категорії чуда. Тому почуття вдячності за чудо — це результат певного рівня чутливості, який є ознакою мудрості.
- Нинішню молодь не вчили протистояти агресії, їх готували до іншого життя, їм давали зовсім іншу картину світу, і ніхто не казав їм у школі чи університеті: ви — покоління війни.
- Всяка-бо любов на перших порах потребує свідків, потребує батьківськи-розчуленого схвалення світом нововиниклого в ньому союзу двох.
- Люди не тільки говорять мовою, вони ще й бояться мовою.
- Перша і головна заповідь письменника: не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією — як у альпініста або водолаза…
- Якби мене попросили згадати всі, бачені мною на віку, випадки абсолютної, «надлюдської» краси — тої, за якою тужили романтики і яку Рільке так точно назвав «початком жаху, який ми ще годні стерпіти», то на перше місце вийшов би не Міланський собор, не Тадж-Махал, не вид з підйомника на альпійську долину і не захід сонця над Атлантикою у вікні літака, а тих кілька хвилин радіоактивного снігу на київській площі Перемоги 26 квітня 1986 року.
- В’язниця не для поетів, поетам належиться проходити крізь стіни.
- Я є тим, кого по-англійському називають born writer. На своїх майстер-класах я говорю молодим авторам, що письменник — це той, хто бачить життя як текст, хто вміє прочитувати його як ось цю саму плинну, вічно мінливу, нескінченну множину текстів.
- Світом править Слово. Світом завжди будуть правити ті, хто розказує кращі історії.
- Хлопчику, хлопчику, знято з підрамника полотно мрій моїх…
- Шануймося — за наше право шануватись заплачено кров’ю. А кров, як відомо, не водиця і не друкарська (чи якась інша) фарба.
- Силу країни, в тому числі й військову, складають ЛЮДИ. Але, щоб стати реальною силою, вони спершу мають відмовитись бути «м’ясом». І не тільки на полі бою.
- Не конче встромляти гострого ножа: щоб бути винуватим, цілком достатньо народитися.
- Хтось повсякчас проживає за тебе твоє життя — одну з його можливих, ніколи тобою не здійснених версій. Всі почуття, що по-справжньому в’яжуть нас з іншими, від любові до заздрости, походять від цієї потаємної туги за іншими життями — інстинктивно вгаданими, розпізнаними нашими життями, яких ми, одначе, ніколи, ніколи не будемо мати. І хтось нас боронить, хтось ослоняє собою – проживаючи їх за нас. І ми спимо без кошмарів.
- Війна дає змогу багато дечого зрозуміти про життя і смерть, бо поодинчі долі, хоч які бувають промовисті, звичайно ніколи нічого не навчають.
Читати також: «Планета Полин»: так не повинно бути. Рецензія на вибрані есеї Оксани Забужко від літературної критикині Ганни Улюри
