Анастасія Ніколаєнко
Катерина Балашова, молода українська поетка, що народилася в Луганську. Її вірші сповнені тендітних сплетінь знайомих із дитинства скарбів, ароматів та образів. Катерина співзасновниця поетичного простору o.poetry в Києво-Могилянській академії та онлайн-проєкту re:virsh, що просуває поезію у стилі blackout.
Я зазнала впливу війни ще у 2014 році, коли моя сім’я була змушена вперше в житті залишити рідне місто й почати жити в невідомому для нас Львові. З тих пір я регулярно рефлексувала свій досвід переселенки у своїх текстах, малюнках, колажах, досліджуючи його вплив на своє дорослішання й формування особистості.
а потім ми повернулися в дім,
який нас чекав.
і це було найдивовижніше з див:
хто звелів йому хитко стояти
на крихкій камінній долоні?
чому він не розщепився зсередини
у простиглий каркас із цегли,
щойно ми вийшли за межі,
забравши своє густе мовчання,
спаковане в коробки з нової пошти?
чому підлога лащиться так,
ніби нічого не сталося,
а фіранки торкаються обличчя й рук,
мов тюлеві кішки хвостами з мережива?
цей дім урчить, самотній-голодний,
ніби радіє, що знайшов дорогу до нас;
плекавши наш відгомін, кімнати
обійняли собою наші речі й риси.
і ми посадили наші змертвілі тіла
за теплий обідній стіл,
поклали їх у шепіт води у ванній,
щоби опісля скрутитися
в утробній темряві ліжка
з надією народитися
вранці.