«Книга Love 3.0. Любов, що перемагає» — 57 віршів про кохання від сучасних українських поетів і класиків. Раніше у видавництві #книголав вийшли збірки поетичних антологій «КнигаLove» та «КнигаLove 2.0. Любов і війна».
«Ці вірші наповнюють світлом, теплом і щемом. Сучасні зірки української поезії та нові імена, класики й потужний голос поетів Розстріляного Відродження, яких у нас уже ніколи не заберуть. Читати ці вірші зараз — відвойовувати свою пам’ять, право бути собою і любити», — упорядниця збірки Олена Павлова.
До збірки увійшли твори таких авторів та авторок:
Павло Вишебаба, Катерина Калитко, Павло Коробчук, Марина Пономаренко, Вікторія Амеліна, Ярина Чорногуз, Сергій Жадан, Юлія Ілюха, Дмитро Лазуткін, Павло Матюша, Василь Стус, Ольга Криштопа, Олена Павлова, Сергій «Колос» Мартинюк, Оксана Забужко, Ірина Сажинська, Володимир Бєглов, Ольга Лозинська, Юлія Мусаковська, Олександр Лисак, Юрій Іздрик, Катерина Бабкіна, Мар’яна Савка, Галина Крук, Артем Полежака, Ірина Цілик, Тетяна Власова, Седрик, Надія Кир’ян, Денис Мандзюк, Олександр Шумілін, Ольга Ольхова, Варя Чорна, Сергій Савін, Олена Максименко, Ольга Кашпор, Антоніна Корнута, Єлизавета Жарікова, Олена Герасим’юк, Олена Шарговська, Таня-Марія Литвинюк, Анна Малігон. В оформленні книжки використано ілюстрації художниці Каті Бондарець. Ідея співзасновниці видавництва #книголав Світлани Павелецької.
Публікуємо уривки віршів зі збірки:
Галина Крук
«десь посеред війни і смерті з кимось стається любов…»
десь посеред війни і смерті з кимось стається любов
як несподівана дорожня пригода, як напад болю,
як спазм серцевого м’яза триматися за когось
він, що довіз трьохсотого до найближчого стабпункту
вона, що трапилася на зворотному шляху, розчахнута,
як дорожня Біблія на випадковій сторінці
як дорожня Біблія у такому твердому окладі самозахисту,
що нею можна вбити, якщо добряче замахнутися
і він читає вголос із того місця, яке відкрилося:
глава така-то, стих такий, увірувавши водночассі,
з губ її зчитує спрагу гострішу від небезпечного леза,
нею можна голитися щоранку,
нею можна впиватися щовечора,
ранитися і ранитися
***
Мар’яна Савка
«Краще її не запитуй. Вона тримається…»
Краще її не запитуй.
Вона тримається.
А що за цим словом криється і що крається —
Ніби паска туга, на сухі окрушини,
Вона не розкаже. Не руш її.
Скільки б не плакала — гарна.
Така вже вдалася.
Німо стоїть свічею в людському галасі.
Ніби воскова. Стоншується, згоряючи.
А чи скаже тобі, як болить її —
то навряд чи.
***
Тетяна Власова
«Темно так, що діти вже вміють рахувати постріли і набої…»
Темно так, що діти вже вміють рахувати постріли і набої,
карбувати у сутінках миті, наче фото у спільний альбом.
Так, навіть у цій темряві я бачу, що всі ми створені із любові.
Тільки поки не розумію, для чого нам створена ця любов.
Чому вона не закінчується зі смертю,
якщо обидві мають початок.
Чому робить рідними тих, що народились чужими.
І чому вона завжди поруч із болем, від якого мусиш кричати.
Я ніколи не зрозумію, чим ми її таку заслужили.
***
Седрик
«План на наступний рік»
Подивіться, дива небачені!
Вальс під музику її кроків.
У нових віршів рядки помаранчеві,
Ніби автору п’ять років.
Важко так,
Немов всесвіт упав на груди.
Як каже ребе:
«Якщо треба пояснювати,
Пояснювати не треба».
Коли знову відмова,
Душа — дівчинка у розірваному намисті.
Кажуть, так з образи і болю з’являється особистість.
***
Леся Українка
Монолог Мавки з «Лісової пісні»
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю.
Грай же, коханий, благаю!
