Жінки та війна: як перетворити зону страху на ресурс для зростання

Які нові страхи з’явились в українок з війною

17.08.2022

Інна Бєлянська, голова правління ПрАТ «МетЛайф»

Колись у минулому житті – а насправді, приблизно пів року тому, зі сцени SHE Congress я говорила про ризики та страхи, які ускладнюють жіноче життя і кар’єру. Сьогодні здається, що всі ми маємо лише один спільний страх, спільного ворога та спільне бажання – перемогти. Аби скоріше втілити цю мрію, кожна з нас має побороти нові тривоги, що принесла з собою війна. Поділюся баченням, як це зробити.

До початку війни я чимало говорила й писала про справжні й уявні жіночі страхи. Ділилася досвідом, як не боятися псевдо-ризиків та водночас – подолати реальні загрози. На жаль, після 24 лютого у життя тисяч чудових дівчат і жінок України увірвалися події, від яких стало моторошно й найзагартованішим чоловікам. Та проживаючи їх, ми, українки, стали геть іншими. 

Ми навчилися засинати під тривожні сирени. Не звертати уваги на дрібниці, що псували наше життя і кар’єру у мирний час. Тепер ми вміємо миттєво розставатися з непотрібними речами та обривати «зайві» стосунки. Водночас, забули про сварки з тими, кого по-справжньому любимо. Перестали зважати на суспільне схвалення, пристойність фраз чи досконалість макіяжу. Стали спроможними на вчинки, яких і самі від себе не очікували.

Чи перестали ми боятися? Ні, в нас з’явилися нові страхи. Чи можемо ми їх подолати? Маємо! Ба більше: мусимо задіяти страх як енергію для подальшого зростання. Адже кожна з нас знає напевне – такою, як раніше, їй вже точно ніколи не бути.

Страх слабкості

І до війни, й особливо у теперішній час ми сприймаємо світ з дещо маскулінної точки зору. Синонімом сили тут є стійкість, міць, незламність. Недарма сильних жінок називають «залізними леді». Протилежні якості, які часто притаманні жінкам, вважаються слабкістю, на яку жодна з нас просто не має права.

Тож, коли плачеш чи не щодня, «не вивозиш себе» емоційно, читаючи стрічку новин з рідного міста, часто не можеш заснути, а на ранок фізично не маєш сил – а ще й треба підтримувати дітей, рідних, команду – почуваєшся не просто слабкою, а неприпустимо слабкою! І від цього буває страшно. 

Чи насправді то є слабкість? Дослідження вчених щодо людських реакцій на стрес це заперечують. Вони доводять, що у жінок в критичних ситуаціях посилюються емпатія, інтуїція, спроможність до взаємодії з іншими. Ці якості не схожі на традиційне розуміння міцності, але саме з них і складається справжня жіноча сила. Вміння консолідуватись з іншими, щирість, підтримка – це ресурс, який дозволяє вистояти нам самим і допомогти своїм близьким, командам, Батьківщині. При цьому не важливо, скільки разів на день ви плачете. Бо ці сльози – зовсім не про слабкість.

Страх не впоратись

Із цим страхом багато дівчат «товаришують» з дитинства. Та зараз він посилюється в рази, адже викликів більшає чи не щодня, і їхній масштаб не співставний з тими, до яких ми начебто звикли. Сьогодні мова здебільшого йде не про подолання чергової кар’єрної сходинки, а про здатність впоратись з адаптацією до війни. 

Ми налагоджуємо побут родин і роботу команд в інших містах чи навіть країнах. Ми намагаємося повернутися додому й організувати життя в умовах постійних воєнних загроз. Ми дбаємо про можливість бути корисними не лише близьким, а й Україні. Це навантаження може злякати найсміливішу жінку.

Щоб впоратись із цим страхом, пригадаємо, звідки він походить. Його витоки – це вислови та оцінки значущого оточення про нас та наші справи, у які ми свого часу повірили. Доволі часто близькі прагнуть, аби ми не змінювались, лишались там, де вже є. Зазвичай це робиться з найкращих міркувань, щоб нас захистити, та зараз настали геть інші часи! Ми маємо визнати, що вже змінилися, навіть якщо самі того не хотіли або боялися. Сьогодні ми фактично не знаємо своїх нових меж життєстійкості, витривалості, наснаги. Знаємо тільки, що вони вже виявилися більшими, ніж ми могли уявити собі до війни. А якщо ці межі набагато більші наших страхів, то чи варто і далі боятися? 

Страх за життя – своє і близьких

У страху «не впоратись» є ще одне джерело, яке дійсно варте уваги і опрацювання. Цей страх напряму пов’язаний із фізичною безпекою, здоров’ям та самопочуттям – нашим та наших близьких. Адже хвороба чи травма дійсно може вщент зруйнувати усі наші намагання опанувати себе під час війни.

Як впоратись з такою тривогою? Принаймні, визнати її. Визнати, що цей ризик невигаданий, справжній, але, на жаль, багато в чому некерований. Розуміючи обґрунтованість такого страху, ми, як це не дивно, все ж таки можемо знайти в ньому ресурс. Ресурс на те, щоб нарешті приділити увагу своєму здоров’ю, подбати про нього не завтра, а вже сьогодні. 

Можливо, саме завдяки цьому страху і поштовху ми зможемо, нарешті, зробити плановий огляд у лікаря. Знайдемо час на фізичні активності, йогу чи плавання. Застрахуємо себе на випадок травм і хвороб. Перестанемо витрачати свої психічні та фізичні сили на гонитву за цінностями, які перестали бути цінними після початку війни. Зрозуміємо, що саме життя і здоров’я має стати і залишатися головною цінністю – назавжди, що б там не було.

Страх невизначеності

Саме він заважав нам приймати важливі рішення і наважуватись на зміни ще за мирних часів. Він роками силоміць тримав багатьох з нас в так званій зоні комфорту. Ми боялися змін, бо уявляли, що «накатаний шлях» забезпечить контрольованість нашого життя. 

Але що ми бачимо зараз? Де поділися інструменти контролю? Чого варта уявна передбачуваність, скажімо, нашої кар’єри? Наразі ми опинилися зі страхом невідомого віч-на-віч. Страх побільшав в рази, і від нього нема куди подітися. А ми нарешті зрозуміли, що всі психологічні захисти й аргументи на користь сталості були ілюзорними. Не залишилось нічого, як просто йти скрізь невідоме, приймати невизначеність, толерувати її. 

Не варто думати, що можна позбавитися цього страху. Але можна нарешті усвідомити, що невизначеність – це, окрім стресу, ще й ресурс та поштовх до… здійснення мрій. Адже занадто часто в гонитві за контрольованим, стабільним та прогнозованим життям ми відмовлялися саме від них. 

Якщо ж прийняти невизначеність не вдається, варто чесно визнати – з цього моменту ви справді ризикуєте, бо можете пропустити надважливі зміни в своєму житті. Не виключено, що це відкине вас на «два кроки назад». Адже повернутися у минуле, яким воно було до 24 лютого, ми більше не здатні. Домівка, фінанси, робота, оточення – змінилося все. Мати ще більше дискомфорту у колишній зоні комфорту, застрягнути в ній, не відбутись у сьогоденні – це те, чим ми насправді ризикуємо, намагаючись чіплятися за старе. 

Страх почати нове

До війни, маючи за плечима досвід, експертність та набір досягнень у тій чи іншій сфері, ми почувалися незалежно і впевнено. Навіть якщо ці навички і досягнення не давали ані матеріального, ані морального задоволення. 

Саме за останні місяці багато хто з дівчат усвідомив, що ми часто трималися за свій життєвий багаж, як за рятівну соломинку, обома руками. А коли «соломинка» раптом ламалася (як-от, наприклад, при вимушеному переселенні, зміні мовного оточення, закритті компанії-роботодавця) – могли впадати у відчай. Але є маленький секрет. Часто ми боїмося не втрат як таких, не збитків, не шкоди чомусь дійсно цінному. Ми боїмося розтиснути руки й розпочати заново. Знову відчути себе дівчинкою, що лише поринає у доросле життя: не у всьому компетентною, у чомусь залежною від чужого досвіду, не завжди самостійною чи шанованою.

Думаю, що саме тут і ховається потенціал, який кожна українська жінка може наразі вибороти у своїх страхів. Ми дійсно молодшаємо, коли починаємо нові справи, нове професійне чи бізнесове життя, опановуємо нові, раніше зовсім не притаманні нам компетенції! 

До речі, доведено, що відкритість до нового позитивно відбивається навіть на зовнішності. Усі дівчата, які переймаються віковими змінами через війну, мають дієвий рецепт: починайте нове! А тривога через брак компетентності мине дуже швидко, якщо наполегливо вчитися, не карати себе за помилки, крок за кроком накопичувати новий досвід. Я щодня бачу, як працює цей підхід. Бачу на прикладах багатьох жінок, які прийшли в нашу індустрію, у сферу страхування життя, у нову для них професію вже після 24 лютого 2022 року. Вони ж поділилися ще одним лайфхаком – не страшно починати нову справу, якщо робити це в дружньому колі однодумців.

І наостанок. Коли раптом страх все ж таки поглинає, не соромтесь звернутися по допомогу. Пам’ятайте, що цим ви не обтяжуєте інших жінок, а навпаки, даєте їм змогу відчути себе сильнішими. Бо тільки так, допомагаючи одна одній та тримаючи коло, ми переможемо всі наші страхи. І взагалі переможемо.

Новини партнерів