Три пекельні кола любові Або як ми закохуємося

Любов це почуття, стан чи інстинкт? Сучасні науковці нарешті погодились в тому, що у людей немає інстинктів, бо ми надто складні для такого. Проте, за допомогою новітніх технологій вони змогли виокремити в мозку три емоційно-мотиваційних ланцюги, що відповідають за різні типи любовей (аж дивно звучить у множині, бо ми так звикли до того, що любов одна єдина): парування (mating), розмноження (reproduction) та батьківство (parenting). Або іншими словами, більш нам знайомими: статевий потяг, закоханість та прив’язаність. Кожен ланцюг залучатє конкретні ділянки мозку та відповідні хімічні реакції. 

Статевий потяг — це пристрасть, бажання сексуального задоволення, яке виникає під дією естрогенів (естрадіолу) та андрогенів (тестостерону). Це простий потяг і його можна задовольнити із будь-ким з твого виду, хто відгукнеться на заклик. Після введення жінкам та чоловікам тестостерону вчені виявили, що у них з’являлися думки про секс та активізується сексуальна поведінка. Проте це ніяк не відображалось на інших потягах – ані закоханості, ані прив’язаності не виникало.

Закоханість або романтична любов штовхає шукати “правильного” привабливого/ву саме для суб’єкта партнера/партнерку для розмноження (хоча це не обов’язково має бути людина протилежної статі). Як правило йдеться про генетичну (та/чи іншу) привабливість (поки науковцям до кінця не ясно яку). Цей механізм створений для того, аби зекономити нам купу часу і ми швидше знаходили правильного батька чи мати для наших дітей (якби хотіли їх мати, звісно).

Коли Homo sapiens закохується, зростають рівні дофаміну та норепінефрину, а ось рівень серотоніну навпаки спадає. Зниження серотоніну, який зазвичай контролює нав’язливі стани, призводить до того, що закоханим важко втриматись від того, аби зайвий раз не дати про себе знати об’єкту кохання. Дофамін же допомагає сфокусуватись на досягненні цілі: завоюванні уваги того, в кого закохані. Норепінефрин, що зазвичай сприяє запам’ятовуванню нового, дозволяє швидко і точно створювати нові важливі знання про об’єкт кохання.

Прив’язаність (між дорослими людьми) або компанійство – це історія про гніздування (створення та догляд за спільним житлом), захист спільної території від чужинців, піклування одне про одного (наприклад годування), підтримка близькості, тривога через віддаленість та батьківські обов’язки.  Її ще називають “дружня любов”, як на мене, її багато у пар, які вже давно разом і пройшли через життєві випробування. Мені це схоже на ніжність, адже в цьому ланцюгу залучені окситоцин та вазопресин, котрі мотивують зберігати тривалі зв’язки.

Саме цей вид любові дозволяє толерувати партнера достатньо довго аби разом із ним/нею виховати потомство. Є дослідження на гризунах, які свідчать, що поєднання тестостерону та окситоцину роблять із самців не лише турботливих батьків, а й допитливих друзів, готових дружити із самцями-чужаками. (на людях такі експерименти чомусь не ставили, цікаво чому?)

Як ви бачите, як свідчать наукові дані, – всі три механізми досить давні та дуже біологічні. Проте ми навчились загортати їх у соціально-культурну обгортку і подавати з різними спеціями, залежно від регіону, релігії чи мови. Менш з тим вони є такими потужними, що часом нам важко опиратись, тож ми навчились раціоналізувати – чому ми закохались саме в цю людину, чому ми не можемо роз’їхатись, хоча давно не любимо одне одного, чи чому секс такий чудовий, але порозумітись ніяк не виходить. 

Гелен Фішер, соціальна антропологиня, пише, що всі три кола в нашому мозку можуть відреагувати на одну людину, а можуть і на різних. Можуть одночасно, а можуть почергово. Можна спочатку відчувати прив’язаність, а потім закоханість. Можна відчувати пристрасть, а потім прив’язаність… Можна до одного відчувати романтичну любов, а до іншої (для розмаїття) прив’язаність і пристрасть. Або ні до кого й нічого (на цьому етапі життя). Можливо явище поліаморії, здатність любити одразу декількох людей, пов’язане саме із цією нашою особливістю – трьома емоційно-мотивованими ланцюгами, які можуть перетинатися, а можуть і навіть не торкатись одне одного. А ось на думку американської сексологині Темі Нельсон, в сучасному диджиталізованому світі, де ми вже не так сильно залежимо від біології (хоча все одно залежимо), варто обговорювати з партнером/кою/ками те, що для них та для вас є зрадою.

Закоханість

Антропологи дослідили 170 суспільств і виявили, що в усіх них люди закохуються і скоюють неймовірні вчинки в ім’я кохання. Мало того, на думку деяких етологів, закохуватись можуть не лише люди, а й ссавці та птахи. Уільям Янковяк та Гелен Фішер (Jankowiak & Fisher) ще в 1992 прийшли до висновку що романтична любов – окрема емоційно-мотиваційна система в мозку людини, яка відрізняється від інших систем: статевого потягу та прив’язаності.

Хімічні спеції закоханості

Коли ми закохуємось у нашому мозку, а точніше у його вентральній області покриву (VTA), активізуються специфічні клітини, що виробляють дофамін, природний стимулянт, на якому базується система винагороди. Це частина мозку не контролюється когнітивними чи емоційними зусиллями, адже вона належить до так званого “мозку рептилій”, найдавнішої частини нашої центральної нервової системи, яка відповідає за хотіння, жагу та сфокусованість.

Отже, ми не можемо закохатись чи перестати кохати з якихось раціональних причин.

Ми підсідаємо на кохання: суміш з дофаміну та норепінефрину, характерна для закоханих, загалом відповідає типовій реакції людського тіла на кокаїн. Йдеться про приємне сп’яніння, безсоння, відсутність апетиту та підвищену енергійність. Дофамін відповідає за чіткий фокус на об’єкті закоханості (тому ми такі зосереджені, коли слухаємо чи дивимось на коханих). Норепінефрін – відповідає за формування пам’яті на основі нових спогадів (тому ми так добре запам’ятовує всі слова чи дії сказані та вчинені коханими). Знижений рівень серотоніну, який загалом допомагає уникати нав’язливих дій, дозволяє впасти у солодку нав’язливість думок (тому ми постійно з ними подумками).

Кохання та МРТ

Антропологиня Гелен Фішер, котра заради науки любить відправляти закоханих до МРТ, пише, що закоханість – це адикція. Всі три ознаки залежності присутні: звикання (потрібно бачитись все частіше і частіше), синдром скасовування (занепокоєність якщо довго не бачитись), у разі відмови постійне бажання повернутись до причини “сп’яніння”.

Зі знімків, отриманих під час дослідження, Фішер робить висновок: коли хтось закохується вони бачать, що об’єкт закоханості – унікальний. Отже, фізично неможливо бути закоханим в декількох одночасно. Виходить бажати чи відчувати прив’язаність до різних людей можна, а от бути закоханим – ні, бо ця комірка в мозку уже зайнята кимось…

За результатами опитування тих же закоханих, яких витягли із МРТ, закоханість пов’язують з емоційною залежністю, ревнощами, страхом відмови та тривогою щодо розділення. Та водночас вона посилює емпатію до коханих, бажання адаптуватись під них свій день, захоплення, одяг тощо.

Коли кохання невзаємне

З художньої літератури ми знаємо, що закоханість лише  підсилюється через розлуку. І що нерозділене кохання не згасає, а часом навіть навпаки. На щастя (або ні), вчені з’ясували чому:  в разі, коли об’єкт закоханості стає недоступним – через відстань чи відмову, активізується декілька ділянок мозку. В першу чергу, та, де “мешкають” нейрони які виробляють дофамін. Дофаміну стає більше.

Все логічно – мозку потрібно нас мотивувати не полишати надії досягти успіху: отримати найкращу для нас партнерку чи партнера, переконавши її/його, що ми варті уваги. Не відступати та бути сфокусованими!

Друга ділянка мозку, яка активізується, – це ділянка що відповідає за обрахунок втрат і надбань. Пригадуєте всі ті роздуми і шкодування, коли ви намагались постфактум зрозуміти: що сталось, чому ви розійшлись, що стало останньою краплею… Це та ділянка, яка зазвичай оцінює ризики, коли ми наважуємось на щось, що здається для нас вітальним. І вона не дає нам забути всі ті очевидні приємності, які ми втратимо, якщо припинимо добиватись кохання.

Отже, кохання добре видно на МРТ (активізуються певні ділянки мозку). Неможливо закохатись у декількох людей одночасно (а любити чи бажати сексу з різними людьми можна). Воно схоже на кокаїн, проте на відміну від наркотика, кохання неможливо позбутись силою волі (лише дозволити йому дожевріти та/чи переродитись у щось інше).

Можете спробувати уникнути її, але пам’ятайте – закохатись можна навіть після років дружби чи одноразового сексу. Тож закохуйтесь на здоров’я, але й бережіть себе.

Почитати й подивитись більше можна тут (англійською):

• Defining the Brain Systems of Lust, Romantic Attraction and Attachment.
• Helen Fisher: The brain in love | TED Talk 
• Ventral tegmental area — Wikipedia 

Читайте також: Успіху можна досягти, лише якщо ти твориш, а не намагаєшся творити: інтерв’ю із Сарою Хоскінґ