Коли в суспільстві заходить мова про жінок в науці — так чи інакше, першою наводять до прикладу дослідницю радіоактивності Марію Склодовську-Кюрі. Ще, в кращому випадку, можуть пригадати “тих трьох, які в 2023 отримали «Нобелівку» за щось проривне, здається, про вакцину від COVID-19”. Хто більш допитливий, може після цього зайти на сторінку премії й почитати про 62 жінок із загалом 975 лауреатів. До слова, половина з них отримали премії лише протягом останніх 20 років. Невже жінки раніше не займались наукою? Чи їх дослідження просто не дотягували до рівня тих, які здійснювали чоловіки? А може, вони просто не мали амбіцій, тому про них нічого й не відомо? В цій темі розбиралась Наталя Шендеровська.
Сьогодні ми вже знаємо відповіді на ці питання. Маємо приклади успішних науковиць, чиї досягнення визнані світовою спільнотою. Проте, численна кількість жінок-вчених залишилась поза об’єктивом історії з різних причин. Одні — через дискримінацію в академічному середовищі, інші — через єврейське походження, треті — були надійними та підтримуючими партнерками та створювали умови для наукового злету своїх чоловіків. Але всі вони заслуговують визнання. Про таких жінок та їх різноманітний вклад в науку я хотіла б розповісти детальніше.
Ефект Матільди, або ті, кого «забула» наука
Наука довгий час була доволі специфічним середовищем, таким собі закритим чоловічим клубом. Жінки значно пізніше отримали доступ до вищої освіти, а основні професії, які пропонувало їм суспільство, обмежувались секретарками, вчительками й медсестрами. Відповідно, ті наполегливі, хто таки обирали наукову стежку, часто погоджувались працювати на значно нижчих посадах, аніж ті, на які заслуговували.
Не дивно, що на такому ґрунті вкорінився феномен, названий ефектом Матільди — коли досягнення та відкриття жінок-дослідниць приписують їх колегам-чоловікам. Біофізикиня Розалінд Франклін та фізикиня Ліза Мейтнер стали уособленням такої несправедливості.
Розалінда Франклін
В 50-х роках минулого сторіччя британська вчена Розалінд Франклін працювала над визначенням структури ДНК за допомогою рентген-кристалографії. Джим Уотсон і Френсіс Крік без її відома використали одержане нею рентгенографічне зображення цієї молекули для побудови своєї моделі ДНК, за яку отримали Нобелівську премію в 1962 році. Проте внесок Франклін в ключове відкриття в біології не було оцінено належним чином. В 1958 році вона померла від онкології, причиною виникнення якої могла бути її активна робота з рентгенівським випромінюванням.
Ліза Мейтнер
Ще більш несправедливою є історія австрійської фізикині Лізи Мейтнер, яка разом з німецьким хіміком Отто Ганом довгий час працювала над дослідженням будови атомного ядра. Її розрахунки стали теоретичним обґрунтуванням процесу ядерного розпаду. Мейтнер мала б зайняти місце поруч із Ганом серед лауреатів Нобелівської премії, проте, цього не сталось, частково через її єврейське походження, частково через тогочасне упереджене ставлення до жінок у науці.
На жаль, Франклін і Мейтнер — не перші й не останні вчені, чиї імена було “забуто” на користь старших за званням чи більш відомих чоловіків-науковців. Наприклад, в підручниках генетики рідко можна зустріти згадку про Нетті Стівенс — біологиню, яка першою встановила, що стать визначається не умовами навколишнього середовища, а набором хромосом. Визнання за це відкриття отримав Едмунд Бічер Вілсон, який майже одночасно представив схожі висновки своїх досліджень. А якихось 60 років тому, Джослін Белл Бернелл, британська астрофізикиня, бувши ще аспіранткою відкрила перші пульсари. Проте Нобелівською премією з фізики було нагороджено її керівника Ентоні Г’юша.
Дружина чи співавторка?
Марія Кюрі
Крім жінок-науковиць, які проводили власні дослідження, на окреме визнання заслуговують жінки, які працювали пліч-о-пліч зі своїми чоловіками. Ми чудово знайомі з прикладом подружжя Кюрі, адже і П’єр, і Марі обоє були визнані світовою спільнотою. Заради справедливості, варто зазначити, що великою мірою завдяки наполегливості чоловіка, Марію Кюрі було номіновано на Нобелівську премію разом із ним.
Ще одним прикладом успішної пари науковців є біохіміки Карл і Герті Корі. Разом вони досліджували процес перетворення глікогену в організмі й були відзначені за це Нобелівською премією в фізіології та медицині. Проте, попри великий професійний досвід і значні досягнення, Герті Корі знадобилось 13 років, щоб отримати посаду професора і стати на один рівень з її чоловіком.
Значно менш романтичною є історія мікробіологів Джошуа і Естер Ледеберг. Вони разом вивчали генетику бактерій. Зокрема, Естер першою виділила бактеріальний вірус — фаг лямбда, який пізніше став ключовим об’єктом досліджень в молекулярній генетиці. Проте Нобелівську премію отримали її чоловік Джошуа разом із двома іншими вченими — Джорджем Бідлом та Едвардом Татумом.
Ледерберг з першим чоловіком Джошуа на церемонії вручення Нобелівської премії в Стокгольмі в 1958 р.
Схожа доля спіткала й американську хімікиню Ізабеллу Карлі Лугоскі, яка запропонувала спосіб використання рентген-кристалографії для дослідження просторової структури молекул. Вона також працювала пліч-о-пліч із чоловіком, проте на Нобелівську премію з них двох номінували лише його.
Доктор Ізабелла Л. Карле
Зрозуміло, що Нобелівська премія — далеко не єдиний шлях визнання внеску людини в розвиток науки. Існує багато інших відзнак в кожній галузі, не менш вагомих. Але “нобелівка” є відображенням суспільних цінностей, і, очевидно, що в минулому сторіччі жінки рідко коли могли розраховувати на визнання на рівні з їх колегами чоловіками.
Той самий «надійний тил»?
Як щодо інших дружин відомих науковців? Тих, які не проводили дні й ночі в лабораторії, не ставили експерименти, але тихо і віддано допомагали своїм чоловікам творити? Часто жертвуючи власними прагненнями та амбіціями. Вони також заслуговують на повагу й визнання. Бо їх життя не зводилось до спрощеного уявлення про “берегиню домашнього вогнища”. Наука для сімейних людей зазвичай — командне мистецтво. Тому часто дружини виконували роль менеджерок і редакторок для чоловіків-науковців.
Нільс Бор з дружиною Маргарет Бор
Однією з таких партнерок була Маргарет Бор — дружина Нільса Бора. Вона першою вичитувала і редагувала статті свого чоловіка, допомагала “перекласти” їх з мови фізики на мову, зрозумілу загалу. Окрім того, Маргарет брала активну участь в соціальному житті, адже родина Борів була осередком фізичної “тусовки” першої половини минулого сторіччя. В заснованому Нільсом Бором Інституті теоретичної фізики в Копенгагені працювало багато молодих вчених-біженців з нацистської Німеччини, в тому числі і Ліза Мейтнер. Цей, за сучасними уявленнями, науковий хаб, де заохочувались сміливі дискусії, дав величезний поштовх світовим дослідженням у сфері квантової та ядерної фізики. Багато в чому завдяки підтримці й організації Маргарет Бор.
І таких, як вона, багато. Можна згадати й першу дружину Альберта Ейнштейна, яка, разом із ним вечорами проводила розрахунки і допомагала оформлювати статті, вдень займаючись сімейними справами. І ближчий до нас приклад Джейн Гокінг — дружини Стівена Гокінга, без чиєї допомоги, підтримки та щоденної роботи світ не знав би видатного фізика-теоретика й автора “Короткої історії часу”. А скільки ще таких жінок, які свідомо робили все, аби дати своєму чоловікові можливість рости і розвиватись, при цьому полишаючи власні амбіції на “потім”?
Мілева Марич та Альберт Енштейн
Насправді в сучасній науці мало що змінилось і підтримка партнерів у подружжі залишається надзвичайно важливим атрибутом успіху. Єдина різниця в тому, що сьогодні це не обмежується формулою “чоловік — вчений, дружина підтримує і допомагає”. Натомість участь партнерів в організації досліджень, підготовці та редагуванні публікацій стає все більш визнаною і видимою.
Так, в 2017 році професор англійської мови з університету Вірджинії Брюс Холсінгер запустив в твіттері кампанію #ThanksForTyping. Він привернув увагу до того, як часто чоловіки дякують своїм дружинам за набір, редагування і переклад їхніх статей, дисертацій та книжок. Ця кваліфікована робота не залишалась би непоміченою (і неоплаченою), якби її виконували люди, формально працевлаштовані, а не домогосподарки чи матері у декретній відпустці.
Без обмежень
У 2021 ріці проривну мРНК-вакцину від Covid19 розробила німецька компанія BioNTech, заснована подружжям науковців турецького походження. Світ рівних можливостей і мінімальних упереджень, незалежно від статі, етнічності чи мови спілкування. Світ, де внесок кожної і кожного має значення: чи то визначне наукове відкриття, чи паперова робота за лаштунками творчого процесу. Чи так воно? Хотілося б відповісти ствердно, та поки ще є над чим працювати. Тому нам і досі так важливо говорити про внесок жінок в науку: і тих, хто прокладали цей шлях, і тих, які зараз ним крокують.
