27 квітня спільнота Womo відкрила сезон офлайн-зустрічей. Ком’юніті «Майстерня сенсів» збиратиметься тепер регулярно, аби надихати та об’єднувати українок, ділитися досвідом та знаходити підтримку. Перша зустріч отримала назву «Сила та краса: секрети гармонії для сучасної жінки».
Читачки Womo дізнавались про ефективні шляхи втілення мрій своїх дітей навіть в умовах війни; алгоритми екстремального виживання батьків, які мають нащадків-підлітків; використання голосу, як найпростішого інструментарію для досягнення власних прагнень у бізнесі та родині. І зараз є надзвичайно актуальним – використання кризового менеджменту для збереження команди та досягнення успіху.
Юлія Пономаренко: «Інструментарій антикризового менеджменту є ефективним від 6 місяців до року»
FP&A менеджер компанії AB InBev Efes Україна, переможниця Народного рейтингу найкращих фінансових директорів України 2023 року Юлія Пономаренко, розповіла про антикризовий менеджмент, який допоміг зберегти команду та досягти успіху в бізнесі, де всі підприємства опинились у зоні бойових дій.
«Уже з перших днів повномасштабного вторгнення керівництво компанії намагалось евакуювати наших людей з локацій, які опинилися під обстрілами. Вивозили також найближчих родичів – батьків, дружин, дітей», — розповідала спікерка.
І тим співробітникам, які релоковувалися у Європу, і тим фахівцям, які їхали на Захід України, компанія сплачувала оренду готелів та інших житлових приміщень. «Бельгійськими акціонерами було прийняте рішення надати фінансову підтримку тим членам команди, у яких було повністю зруйноване або серйозно ушкоджене житло. Розмір компенсацій відповідав ринковій вартості відбудови чи ремонту втраченої оселі», — розповіла Юлія Пономаренко.
Крім того, компанія активно підтримувала українські громади. Серед гуманітарних ініціатив, які були скеровані на допомогу власним командам та членам їх родин, стало забезпечення людей водою у сірій зоні.
Коли ситуація на фронті стабілізувалась, топ-менеджмент взяв на себе подолання нових викликів, пов’язаних з відновленням виробництва: це було свідченням того, що бельгійські акціонери та локальний менеджмент вірять в Україну та свої команди тут.
«На жаль, броварня в Харкові поки не може відновити роботу через високі безпекові ризики, люди для нас – понад усе, ми не маємо права ризикувати ними. До того ж, виробництво пива має доволі суворий технологічний цикл, якого необхідно дотримуватися. Тому відновлення роботи броварень почалося з відкриття виробництв у Чернігові та Миколаєві, у які були вкладені додаткові капітальні інвестиції», – розповідає Юлія.
А далі всім учасницям заходу стало зрозуміло, чому Юлія Пономаренко стала переможницею Народного рейтингу найкращих фінансових директорів України 2023 року.
«З погляду бюджетування я дуже люблю підхід, коли відштовхуєшся не від того, як воно було до цього, а від того, якою ситуація є зараз. Головна мета при цьому – визначення оптимального рівня витрат підприємства, а також пріоритетних напрямків використання обмежених фінансових ресурсів. Якщо говорити про організацію, то кризу можуть викликати непродумана структура управління та організація процесу, тому варто переглянути систему делегування повноважень та загальний обсяг навантаження, аби спеціалісти мали час для збору інформації про потреби клієнтів (а не лише статистичні показники), мали час для аналітики, для побудови стратегії, підрахунку, а не заривались у рутині», — ділиться досвідом топ-менеджерка.
Якщо ж говорити про антикризові рішення, то, на думку Юлії, насамперед треба чесно відповісти на питання: Як зробити так, щоб зберегти бізнес та ключових співробітників? «Якщо ти проаналізував та зробив висновок, що людина є неефективною за своїми результатами, то варто говорити про це відверто, бо це важливо».
Не менш важливо, вважає Юлія Пономаренко, розповідати про реальний стан справ у компанії, адже відсутність інформації не дає впевненості і викликає додаткові стреси. Чітка комунікація зупиняє плітки і суперечки, які негативно впливають на ефективність роботи. А ще вона висвітлює ті прогалини, які потребують додаткових знань від фахівців.
Для цього було адаптовано спеціальний навчальний центр компанії, аби керівники мали можливість ознайомитись із поточними кадровими процесами і налаштуватися на процес навчання персоналу.
«Оптимізацію витрат треба робити з ясним розумом, тому що бездумна оптимізація на поточний момент може дорого коштувати у майбутньому. Робота з клієнтами — важлива частина подолання кризи. Необхідно підтримувати контакт із клієнтами. Краще зберегти лояльність аудиторії, скоротивши доходи, ніж втратити клієнтську базу під час кризи».
Юлія Пономаренко відповідала і на питання учасниць про фахову кризу, фінансову, а також про кризу довіри. Резюмуючи свій виступ, спікерка зазначила, що інструментарій антикризового менеджменту є ефективним від 6 місяців до року. Якщо ситуація не змінюється більш тривалий час, це вже так званий business as usual – життя, до якого бізнес адаптується, а значить, це не антикризовий менеджмент. Звісно, можуть з’являтися інші чинники, які цілком здатні спричинити нову хвилю кризи, але це буде вже інша криза, яка потребуватиме інших рішень.
Дар’я Мос: «Як людина себе подає, так ми її і сприймаємо»
Експертка з голосу та дикції, авторку власного курсу #ProГолос Дар’я Мос заінтригувала учасниць заходу з першого речення. Вона поділилась, як голос покращив її життя.
«Як тільки я себе почала позиціонувати, як експертка з голосу та дикції, у мене в Інстаграмі одразу додалось 80 тисяч нових підписників, що значно покращило мій добробут. Відгук такий я вважаю реакцією на те, що я кожний свій курс готую інтуїтивно. А мої відчуття пов’язані з тими проблемами, з якими я стикалась сама та продовжують стикатись багато інших людей. Тобто ці проблеми мають системний характер», — поділилась Дар’я Мос.
Аби бути успішними, звучати потрібно вільно, щоб жодні утиски ані м’язові, ані психологічні не заважали нам насолоджуватись нашою справою та спілкуванням з партнерами та друзями. Адже якою б унікальною та цікавою підготовлена інформація не була б, для слухачів вона не матиме цінності, якщо слухати її буде не цікаво.
«Перед виступами введіть у своє життя навичку працювати перед камерою, щоб подолати страх виступу. Коли ви записуєте розмовне відео, а потім переглядаєте, то одразу аналізуєте: що вам подобається, а що ні. Вам вистачає повітря чи ні, вистачає сили голосу на презентацію чи ви вже шепочете у кінці, а ваш голос вам подобається, а вас взагалі чути?».
Під час майстер-класу Дар’я Мос вчила учасниць бранчу правильно дихати, вправам з тренування мовленнєвого апарату, шепотіти та навіть кричати. Гості у кінці навіть жартували над самим собою, що гомоніти вміють, а говорити — ні. Додатковим бонусом стали лайфхаки щодо покращення дикції, аби не було ефекту «каші у роті», ковтання слів та тораторення. Після напруженої мовленнєвої гімнастики щелепи аж зводило від болю. Аби такого не сталось під час важливого виступу, коли на кону величезні інвестиції, варто звернутись до експертки заздалегідь. Адже роки праці не варто витрачати через мовленнєві вади. І якщо ви хочете, щоб вас бачили, як впевнену бізнесвумен, як людину, яка перетворила себе та свою справу на бренд, то голос є фундаментом вашої публічної історії успіху. Адже ще Сократ сказав: Заговори, щоб я тебе побачив!».
Любов Рудницька: «Залежність підлітків від гаджетів нічим не відрізняється від алкогольної. Якщо ви забираєте планшет чи телефон, то вам потрібно запропонувати заміну – такої ж сили, але корисну».
Після справ бізнесових перейшли до справ материнських – сповнених додаткових турбот, які підкидає війна..
Гештальт-терапевтка Любов Рудницька присвятила свій виступ особливостям виховання підлітків у сучасних умовах. Тема смерті перестала бути табуйованою через війну. Якщо раніше пересічний українець стикався з нею кілька разів за життя. Тепер ситуація кардинально інша: гинуть батьки однокласників, самі діти від обстрілів. До того ж не пішла у небуття тема підліткового суїциду.
Почала експертка з закликів хвалити свою дитину підліткового віку, казати про те, що він чи вона є важливиими для вас, підкреслюйте позитивні якості. Але…
«Зараз певні процеси кожен проживає по-своєму, тому варто зазначати у спілкуванні з дитиною, що ви — дорослі, тому впораєтесь з ситуацією, а далі додати: «ти поруч зі мною, і тому ти теж впораєшся»! Війна закінчиться – і ми житимемо далі. Кожна війна закінчується – і ця завершиться теж»,- радить гештальт-терапевтка.
Звідки брати ресурс, аби так грамотно поводитись? Виявляється, варто це робити там, де брали і до війни – шопінг, візити до закладів краси чи спортклубів. Якщо ви джерел для поповнення власного ресурсу позбулись у певний період, бо це нібито «не на часі», то фахівчиня радить їх повернути або знайти альтернативну по силі заміну. Особливу увагу варто приділяти і власному стану під час спілкуванню з підлітком.
«Порозмовляйте з вашим підлітком про його самооцінку, постарайтеся зрозуміти його думки. А головне: аналізуйте свій власний стан у ту мить, коли нам не подобаються наші діти, коли нас не влаштовують їх вчинки чи думки. Поставте собі питання: що зараз зі мною? Я втомилася чи вже морально виснажена?», — розповідає Любов Рудницька.
Якщо йдеться про втому, нормалізуйте свій режим – лягайте спати раніше, читайте книжку, аби вгамувати думки, включіть музику, поки робите домашні косметологічні процедури. Перетворіть це на регулярний ритуал. Якщо ви 3-4 тижні, як навели лад у розпорядку, але не відчуваєте натхнення, тоді вже варто звернутись по допомогу до фахівця, аби не дати важким станам «пустити коріння». Ці елементарні та всім чудово знайомі лайфхаки насправді в умовах третього року повномасштабного вторгнення виявились дуже ефективними. Підлітки в умовах війни дуже сильно опираються на родинні традиції. Якщо ваша дитина звикла до святкування дня народження з кульками, з аніматорами, дуже важливо продовжувати відтворювати і надалі цю атмосферу. Якщо щороку ви вивозили дитину на море – робіть це і зараз, врахувавши фактор безпеки. Бо війна не війна, а самооцінка дитини формується на базі вашого стану і ставлення оточення до цієї дитини у тому числі і під час ритуалів.
«Наближається Великдень. Це свято сповнене величезною кількістю традицій, які мають відновлюване спрямування. Випікання паски, виготовлення писанок, підготовка вишиванок. Скористайтесь цією нагодою, яка об’єднує багато родин, і про що підлітки будуть говорити одне з одним та пригощати смаколиками», — радить психологиня.
Не забула експертка і про свято завершення навчального року. Як жартують батьки, це вже не випускний, а маленьке весілля. Весілля — не весілля, а відсвяткуйте. Підлітків травмує відсутність святкування, особливо, якщо йдеться про випускні класи.
Особлива тема — тема втрати. Коли, наприклад, помирає старший член родини за віком, наприклад, бабуся, то, як правило, дітям розповідають певну сімейну історію, яка є неправдою: «пішла на небо», «попрямувала до Бога». І коли правда все ж таки відкривається, то дуже часто вона супроводжується гострою реакцією.
«Тому я не раджу плекати брехню у стосунках з дітьми, починаючи від історії народження про лелек та капусту, та завершуючи смертю. Дитина, коли дізнається правду, може почуватися ображеною та навіть приниженою, бо її почуття не врахували».
Краще також залучити дитину до тої справи, яка матиме певний зв’язок з померлою людиною.
«Любила бабуся плекати свій квітник – саджайте там квіти разом. Згадуйте веселі чи теплі історії, поки працюватимете разом під час перекопування, поливу та подальшого догляду. Спільна справа та спогади народжують всередині дуже багато тепла та вдячності тій людині, про яку йдеться».
А як вчиняти, якщо гинуть друзі вашої дитини? Експертка радить проговорити з дитиною під час кількох розмов найкращий бік стосунків з померлим другом чи подругою — і тоді ваша дитина відчує полегшення.
«Як налаштувати підлітків на спілкування з однокласником, який втратив на війні батька чи мати?» — питання дуже актуальне.
«Дитина може розгубитись та не згадати, тому я раджу на стікерах записати слова підтримки, які ви себе вдома можете проговорити, але у рюкзаку дитина зможе піддивитись. Фрази «Все буде добре» краще уникати, бо після загибелі тата чи матері життя краще не стане ніколи. Але є інші класні слова підтримки: «Я з тобою», «Чим я тобі можу допомогти?», «Якщо тобі потрібна допомога, тобі є, до кого звернутись», «Ти можеш мені сказати, якщо тобі боляче». Бо коли стається така величезна трагедія, як втрата когось з батьків, і ми маємо підтримку людини, яка каже, що готова з тобою її розділити, то це означає, що дитина має, з ким про це поговорити, бо є той, хто сам пропонує це горе з тобою розділити. І навіть від самої такої пропозиції вже стає легше, бо дитина не одна».
Але варто попередити, що є діти, яким буде занадто важко говорити про втрату, тому не варто педалювати власну дитину словами: «Іди, допомагай!» .
Ще один тригер під час спілкування з підлітками – їх залежність від гаджетів. Коли планшети, ноутбуки чи телефони починають в них забирати, як покарання за погане навчання чи неналежну поведінку, то підлітки навіть можуть почати з батьками битися та кидатись.
«Підлітки не плачуть, як маленькі, а вчиняють певні фізичні дії. Це виглядає неадекватно, але проблема полягає у тому, що їм просто нічим себе зайняти. Я дуже раджу не використовувати тотальної заборони, а вести спілкування про певні ліміти. Наприклад, запропонувати якусь спільну справу на певний час, на який дитина відкладе гаджет. Якщо дитина у зазначений час починає з вами торгуватись, прагнучи змінити ваші домовленості, то варто сказати, що ми домовленості мали, як дорослі, то і виконуємо їх, як дорослі люди. Залежність від гаджета нічим не відрізняється від алкогольної. Якщо ви забираєте в алкоголіка пляшку, то вам потрібно йому запропонувати заміну – такої ж сили. З гаджетом та ж сама історія, тільки замінник повинен нести користь!»,- зазначає експертка.
Спорт, танці, басейн, прогулянки парком, похід у кіно. Головним гачком повинно бути задоволення, адже, якщо мамою транслюється позитив та задоволення, якщо ви в ресурсі, якщо ви живете своє єдине життя, наповнюючи його цікавими подіями та враженнями, то і дитина буде так само шукати ті справи, які даруватимуть не менший позитив, ніж гаджети.
Лідія Білас: «Висловлена та записана мрія здійснюється вдвічі швидше»
Засновниця мережі освітніх проєктів МрійДій., Голова наглядової ради молодіжного оркестру INSO Lviv, сенаторка УКУ Лідія Білас почала свій виступ з унікальної статистики – кожна людина мріє по дві години на добу. Загалом протягом життя кожен з нас мріє 46 тисяч годин. Але кожна мрія важлива не лише як інструмент розвитку креативності, але й ефективний шлях покращення рівня свого життя.
Кожна мрія завжди повертається до мрійників, тому варто не обмежувати себе штучними кордонами, вважає експертка – і перетворила свій проєкт у потужну освітню мережу, до якої тепер входять: 2 школи (Львів, Київ), 2 садки (Львів, Київ), табори – міські, виїзні, зокрема в Карпатах, школа без стін та кордонів MriyDiy Project School, а також соціальні напрями, зокрема й Освітній кластер у Польщі.
«Вважливо створити для дітей простір щасливого дитинства. Чим він ширший, тим більше намріє ваша дитина. А чим більше намріє, тим більшого досягне. Садок для мрійників передбачає формування світогляду, коли діти самі досліджували процес втілення мрії. Наприклад, процес вирощування рослин вони досліджують не по малюнках у книжках, а власноруч висаджуючи паростки. Доглядали за рослинами, на кожному з етапів вивчали її будову. Потім вивчали лексику за цією темою англійською мовою. На творчості – матеріалізували мрії, роблячи тематичні аплікації та малюнки. І як наслідок – побачили результат: висаджені квіти. Шлях було подолано від ідеї до реалізації через візуалізацію», — розповіла Лідія Білас.
Цей алгоритм важливо використовувати і вдома. Аби «заземлити» мрію, тобто довести, що її можна втілити, якою б, на перший погляд, нездійсненною вона не здавалась. А для цього варто допомогти дитині подолати страхи, які дуже часто не лише пригальмовують здійснення мрій, але і призводять до відмови від них. Саме тому треба хвалити і себе, і дитину за кожний подоланий етап, успішний крок, який вас наближує до омріяного. Не сприяє втіленню мрій той факт, що вони є чужими, нав’язаними дитині батьками чи друзями. До того ж школа привчає дітей змиритись з сірими умовами буття. Звідти – і загальне зростання розчарованості життям.
«Зазвичай в Україні дитина закінчує школу і батьки починають усвідомлювати, що ми вчили дітей не мріяти, а жити у стандартних сірих умовах, де вони не мають сформовану власну волю, навіть не здатні використати мовлення для вільного висловлення власної думки».
Саме тому експертка радить після садочку чи школи говорити з дітьми про щось глибше, ніж банальне розпитування про харчування чи оцінки в школі.
«Запитайте, що дитину сьогодні порадувало, що здивувало, яке відкриття вона для себе зробила», — радить Лідія Білас.
Під час війни для здійснення мрій також дуже важливо підтримувати чинні родинні традиції та навіть формувати нові. Річ у тім, що маленькі українці звикають до отримання у школах знань, відірваних від життя. Діти не усвідомлюють, як різні науки працюють за межами школи. Теж саме відбувається і з мріями. Діти не усвідомлюють, як алгебра сприяє їх мріям стати бізнесменами, наприклад. У школах Лідії Білас почали запрошувати різних фахівців, аби вони продемонстрували, як ті ж математичні знання сприяють успіху у професії. Серед запрошених був архітектор. На цьому уроці діти посеред подвір’я школи креслили театри та бізнес-центри та захищали проєкти «споруд своїх мрій». А у відповідь мали фідбеки, чи не завалиться ця диво-будова через помилки у розрахунках. На іншому занятті фінансова директорка довела актуальність математики у своїй царині. Школярі складали бюджети власних бізнесів та вираховували терміни окупності інвестицій.
До чого тут традиції, спитаєте ви. Але якщо ваша дитина навчається у середній школі, то саме на вас покладається функція з’єднання шкільних знань із практикою втілення мрій. Порятунком стає впровадження родинних традицій різних форматів. Заплануйте спільну вечерю чи обід у вихідний день, аби разом зібратись та помріяти. Створюйте ілюстративні чи фотомапи, де зафіксуєте покрокову візуалізацію шляху до бажаного досягнення, адже висловлена та записана мрія здійснюється вдвічі швидше.
Ком’юніті «Майстерня сенсів» насолоджувалось цікавою інформацією, смаколиками та шампанським. А ще — подарунками від спонсорів, серед яких були і ювелірні вироби, і засоби догляду за волоссям, і навіть авторська колонка на нашому порталі. Пропозиція збиратися тепер регулярно, аби надихати та об’єднувати українок, отримала високу підтримку. «Що цікавить активних жінок?» — запитала головний редактор Womo Анастасія Ніколаєнко. Відповіді посипались з усіх куточків зали. Всі побажання організатори занотували. А якою буде тема наступної зустрічі та хто з цікавих спікерок поділиться своїми лайфхаками, читачки нашого порталу дізнаються з анонсів вже найближчим часом.
Тетяна Марінова
