Соломія Леньо: «Коли дівчата об’єднуються і створюють крутий проект, це дуже надихає»

Спікерка конференції для тінейджерів "Завтра_2037" про гендерні стереотипи в IT, особливості нейромереж та професійні мрії

Львів’янка Соломія Леньо займається програмуванням декілька років і вже має непересічні досягнення. Дівчина розробила програмне забезпечення на основі нейромереж, що має покращити роботу апаратів для електрокардіограм та дозволити кардіологам точніше ставити діагнози. Що в планах у 16-річної талановитої розробниці та спікерки нашої конференції «Завтра_2037» — Соломія сьогодні розповідає WoMo.

Чому ти вирішила займатися саме програмуванням?

Це для мене доленосна історія. У 7 класі я потрапила у літній табір МАН (Мала академія наук — ред.) з програмування. Мені сподобалося, і згодом я стала відвідувати різні гуртки з програмування в академії. Паралельно я вчилася сама: шукала додаткову інформацію, дивилася відеоуроки. Особливо мене зацікавив штучний інтелект та його можливості. У 10 класі я почала шукати тему для науково-дослідницької роботи в МАН і вирішила, що круто було б поєднати штучний інтелект і науку. Таким чином зробила проект нейромережевої системи для дослідження патологій серця.

Чим тебе зацікавили нейромережі?

Мене завжди інтригували процеси, що відбуваються у людському мозку. Я розмірковувала, як це  можна оцифрувати, і тому для своєї наукової роботи почала шукати реальну проблему, рішення якої лежало би в площині machine learning. Я вирішила подивитися в сторону медицини — сфери, у якій зараз багато болючих питань, і які може вирішити в тому числі і штучний інтелект.

Так з`явилась ідея створити програму на основі штучного інтелекту, яка буде допомагати кардіологам визначати захворювання серцево-судинної системи, доповнюючи при цьому вже існуюче апаратне забезпечення, щоб це не потребувало великих фінансових затрат.

Чи може штучний інтелект скласти реальну конкуренцію людському мозкові?

Нейронні мережі дійсно дуже подібні до мозку. За рівнем і механізмом функціонування вони схожі, але є різниця. Мозок — це комплексна річ, на яку впливає дуже багато факторів — біологічних, фізичних, хімічних, а нейронні мережі — це суто математична модель. При цьому людський мозок, як не дивно, досі маловивчений, там відбуваються когнітивні процеси, про які ми навіть не маємо уявлення, а отже нейромережі теж не можуть їх відтворити. Тому штучна нейронна мережа, попри всі свої переваги, не може бути повністю ідентичною нейронам головного мозку людини.

Чи можна створити бізнес-модель на основі твого проекту?

Я отримувала пропозиції взяти участь і в бізнес-інкубаторі, і в конкурсі стартап-ідей. Є можливість співпрацювати з виробниками ЕКГ-апаратів, зробити першу життєздатну модель, яку можна було б продавати як єдине ціле. Проте поки що я не розвиваю цей напрямок, тому що хочу бути впевнена на всі 100%, що це справді якісний завершений продукт перед тим, як виводити його на ринок. Але в перспективі, безперечно, я хотіла би це втілити в життя.

Яка твоя найбільша професійна мрія?

Відкрити школу когнітивістики в Україні. Я уявляю собі це як своєрідний хаб, що буде займатися розробками в IT, зокрема використовуючи штучний інтелект, — таке поєднання інформаційних технологій та науки. Я планую вступити до УКУ (Український католицький університет — ред.), де є велике ком’юніті студентів і викладачів з неймовірними ідеями та планами. Сподіваюсь, що там мені вдасться знайти однодумців і втілювати свої мрії в життя.

Чи бачиш ти можливості для професійного розвитку в Україні?

У нас дуже обдарована молодь із класними ідеями. Є можливості розвиватися, є попит, від нас потрібне лише бажання працювати і йти вперед. І, хай там як, гроші — це важливо, і вони потрібні. Але і гроші можна знайти: зараз існує безліч конкурсів і грантових програм — треба лише обрати. Тому я б хотіла жити і працювати в Україні, тут є перспективи.

Чи доводилось тобі стикатися із гендерними стереотипами у професійному середовищі або серед однолітків?

Мені здається, суспільство вже розуміє, що дівчата захоплюють позиції швидкими темпами, і IT-сфера — не виняток. Але певний опір середовища все ще є. Я бачу, що хлопці іноді не сприймають мене серйозно, але це більше за інерцією. Починаючи з 8-9 класу, на усіх олімпіадах і конкурсах з програмування я була чи не єдиною дівчиною. Лише з минулого року  почала зустрічати там інших дівчат. І це дуже круто, а особливо, коли дівчата об’єднуються і створюють унікальні проекти, — це дуже надихає.

Які стереотипи ще є в цій сфері?

Всі стереотипи пов’язані саме із жінками в IT. Насправді, дівчата працюють в цій сфері давно, але довгий час виконували лише механічну роботу, і ніхто про них не знав. Тому, коли я кажу, що я займаюсь програмуванням, всі дуже дивуються. Програмісток чомусь усі уявляють як відлюдькуватих дівчат, які постійно сидять вдома за комп’ютером, нікуди не виходять і ні з ким не спілкуються. Це, звичайно, міф. Програмістки теж мають вільний час і особисте життя. Окрім програмування, я встигаю і в школі вчитися, і проводити вільний час із друзями, та ще й волонтерити.

Розкажи про волонтерську діяльність.

У вільний час я працюю як аніматор з дітьми в ораторії при церкві Покрови у Львові. У дитинстві я сама багато часу проводила в подібних гуртках, і вирішила, що тепер хочу допомагати в якості волонтерки. Там ми організовуємо для дітей різні гуртки, активності, табори, розваги тощо.

Якою ти себе уявляєш через 10-20 років?

Я буду випускницею УКУ, працюватиму над своїми проектами, відкрию школу когнітівістики і повністю присвячуватиму себе улюбленій справі.

Розмовляла Тетяна Кучер

Поспілкуватись із підлітками, які вже сьогодні є засновниками проектів, прибуткових для індустрії креативності та довкілля, ви зможете на всеукраїнській конференції унікальних тінейджерів «Завтра_2037» у Львові 31 березня. Зареєструватися, щоб взяти участь у події, ви можете за ПОСИЛАННЯМ. Вхід до 18 років безкоштовний.

Купити квиток

— Читайте також: Софія Петришин: «Користуючись усіма можливостями, у яких я бачу перспективу, я йду до своєї мети»

Мы в Facebook