«Адаптуватись, але не звикнути»: як продовжувати насолоджуватись життям під час війни

Можна жити у комфорті та безпеці, у країні без війни і тривожитися. Ніби навколо рай, але всередині пекло. Так само і навпаки: людина може жити у постійних зовнішніх кризах, катаклізмах і небезпеках, але внутрішньо бути в балансі. Вона може створити такий простір навколо себе, такий щоденний затишок, що у неї всередині буде квітнути рай.

Все починається зсередини нас, а не зовні. Задоволеність життям залежить від того, які думки ми ганяємо по колу щодня, яку рутину проживаємо, наскільки ми щирі у своїх бажаннях, наскільки чуємо свою інтуїцію, чи дозволяємо іншим нав’язувати нам почуття, чи намагаємось щось довести комусь, чи намагаємось виправдати чужі сподівання. 

Звучить складно, але насправді це про легкість. 

Для кожного з нас повномасштабне вторгнення і війна — це не перша криза. Моя перша криза настала ще 2008 року. Це сталося на початку побудови бізнесу, коли оборот сягав 20 мільйонів. Тоді, на початку глобальної фінансової кризи, майже всі мої головні конкуренти почали тікати з ринку. Курс змінювався, гривня перетворилась на фантікі і всі почали забирати свої оборотні кошти та йти з бізнесу, яким я на той час займалась. Звісно, ця істерія впливала і на мене. Але я несвідомо намагалась відсторонитись від тих, хто панікував. Бо я розуміла, як це відіб’ється на мені: якщо я спілкуватимусь з істеричними людьми, то я сама стану істеричкою. Я вирішила зосередитись на своїй справі і вирішувати проблеми по мірі їх надходження. Саме це мене врятувало. І навіть збагатило. Бо ринок звільнився і моя компанія забрала всі ніші, які там залишилися. Як наслідок, поки палала світова економічна криза, ми виросли у 5 разів. Наш обіг збільшився з 20 до 100 мільйонів. І це саме у кризовий період. 

Потім 2014 рік. Революція, Майдан, війна. На той час я була вагітна. Як кожна жінка, яка носить дитину, я розуміла, що, якщо буду дивитись новини і спілкуватись з гіпер схвильованими людьми — це буде відображатись на мені і на майбутній дитині. Тоді я вже свідомо відгороджувалась від панічних новин і людей. Я навчилась відчувати зсередини, чого я хочу насправді: бігти чи залишитись.  

Потім пандемія і Сovid. Пам’ятаєте, тоді ми всі думали, що це назавжди. Що ми роками будемо жити у масочному режимі, не виходити на вулицю і тримати дистанцію. А помремо, якщо не від вірусу, то від сухості рук через надмірне використання антисептику. Але і це минуло. Більше того, багато хто з полегшенням усвідомив, що завтра не потрібно підриватись на роботу, кудись везти дітей, їхати на зустрічі, робити мільйон справ одночасно. Все можна було вирішити в онлайн режимі. А ще й почати нарешті займатись цікавими для себе речами. Я, наприклад,  почала писати книгу, статті і адаптувала цей час під справи, на які роками не вистачало часу. У мене ніби раптово з’явилась довгоочікувана відпустка.

Я зрозуміла, що, якщо не можу змінити обставини, то можу змінити свій кут зору на них. 

Covid також минув, але розпочалась велика війна… 

Ми маємо дивовижну здатність адаптуватись до всього і при цьому швидко забувати все. 

Але, щоб продовжувати жити життя у задоволенні і легкості потрібно усвідомити: є обставини в житті, на які ми не можемо вплинути. Вони просто відбуваються навколо нас. Ми не здатні зупинити їх. Єдине, на що ми можемо вплинути — це наш стан. Наші реакції залежать тільки від нас, від наших дій і нашого оточення. Ми здатні тримати наш внутрішній стан спокою та не дозволяти страхам захоплювати нас. Коли руйнується світ, це ще не означає, що ви маєте руйнуватися разом із ним. 

Так, найперше, що ми маємо зробити у війну — це попіклуватись про свою безпеку та безпеку близьких, рідних, друзів. Та коли тут і зараз ми в безпеці, але раптово відчуваємо тривожність, то найголовніше, що потрібно зробити — це повернути собі ресурсний стан. У цьому найкраще  допомагають заняття спортом та будь яка фізична активність. Це те, що дає встряску на рівні тіла і повертає нам стан моменту. Заняття пілатесом чи йогою набагато ресурсніші, ніж сидіння перед телевізором. Спорт, плавання, прогулянки на свіжому повітрі — все це насичує наше тіло позитивними емоціями. Це те, що здатно повернути нам себе. 

Другий момент — це навчитись фільтрувати ту інформацію, що заходить у нашу голову і, наскільки можливо, відмежовуватись від неї. Бо панічні новини паралізують. Так само і тривожні люди. Якщо маєте таких поруч, намагайтесь максимально обмежити спілкування з ними.

Такі люди постійно в негативі, вони отримують вторинне задоволення від того, що можуть заразити страхом ще когось окрім себе.

Це ваш вибір: знаходитись поруч з цими людьми чи створити навколо себе свій світ, де ви продовжуєте жити. Бо в житті завжди будуть кризи, катастрофи і зміни, але, якщо ви не збудуєте кордони по відношенню до тих, хто заражає вас цим вірусом неспокою, ви завжди будете захоплені хвилею, а не керувати нею. Ставте собі запитання: чи потрібно мені дивитися ці новини, чи маю я дивитися це відео? Бо це гігієна вашої чистої свідомості. 

Наступний крок — це медитація. Але це не про спеціальні пози, розтяжку в шпагаті чи релігію. Це про вміння стежити за своєю увагою. Необхідно навчитись зупиняти потік думок, який є навязливим і спустошуючим. Спробуйте протягом дня концентруватись на своїх почуттях і на поточних діях. Бо зазвичай ми рухаємось на автоматі, знаходимось ніби у напівсні, робимо монотонно одну й ту саму роботу, думаючи при цього про бо знай шо.

Щоб проживати насичене і яскраве життя, треба щохвилин спостерігати за собою.

Уявляйте, що ви дивитесь фільм, у якому ви — головний герой. Це можна зробити через відчуття, сенсорику, смаки та запахи. Коли їсте — відчувайте смак кожного інгредієнту, а не дивіться в монітор. Коли йдете по вулиці — розглядайте будівлі і природу. Коли обговорюєте щось з навязливою сусідкою, усвідомте, чи потрібна вам взагалі ця розмова, що корисного вона несе. 

Ніби дуже просто, правда? Але це і називається “усвідомлене життя”. І це  єдиний спосіб бути по справжньому щасливою людиною. Бо тоді життя відчувається набагато глибше. Ви відчуваєте себе яскравіше, а доля, немов вітрила, несе вас туди, де вам потрібно бути. Коли ми проживаємо життя не в “сплячому режимі”, а слідуємо за нашими щирими відчуттями і прагненнями, тоді життя навколо нас складається найкращим чином. Відбуваються події, які хтось збоку може назвати дивом. Але все це за умови, що ми беремо на себе відповідальність і вибудовуємо своє життя у відповідності до наших щирих відчуттів, в тиші і в гармонії з самим собою.