Видавництво ist publishing опублікує в березні книгу американської письменниці Сюзен Зонтаґ “Спостереження за болем інших” в серії warning books. Це серія книжок про війну та культуру. Перекладені українською дослідження та збірки лекцій і статей, що були написані на перетині різних галузей гуманітаристики — від літературної критики, історії та філософії до теорії мистецтва, медіатеорії та антропології. Її започаткували у 2022 році у відповідь на повномасштабне вторгнення російської армії в Україну, коли за необхідністю воєнного захисту країни постали й нагальні питання про культуру.
Есей Зонтаґ вийде у березні у серії warning books. За яким принципом відбираються книжки, що у неї потрапляють?
Ця серія — відповідь на багато запитань, які стосуються культури та мистецтва: як про це говорити, аналізувати та як писати. Через зміну оптики ми на багато речей стали дивитися інакше, і цей текст теж не виключення. Я і мої колеги вже давно його читали, бо це база коли починаєш знайомство з Сюзен Зонтаґ, або якщо цікавишся фотографією чи культурологією. Але під час війни цей текст став сприйматись зовсім інакше, більш персонально. Мені та моїй команді видалось, що буде дуже доречно видати його саме зараз, саме в рамках цієї серії. Зараз ми майже закінчили з версткою.
Борис Філоненко — наш головний редактор, упорядник цієї серії, вибудовує її як один суцільний наратив. У нас є величезний список того, що ми хотіли б видати. Але тут завжди постає питання нагальності та готовності нашої аудиторії: чи ми підготували її виданнями, які були раніше? Ми почали з Зебальда «Повітряна війна і література». Він не новий автор в українському полі, але були видані його художні тексти, в той час, як ми спеціалізуємось на нон-фікшні. Це лекції, які він читав в Цюрихському університеті. Він, як літературознавець, багато говорить про мову, як знайти її під час війни, як про це писати. Ще аналізує те, що було написано під час Другої світової. Ми намагаємося підбирати те, що корелюється з нашою ситуацією, але звісно звертаємось до попереднього досвіду з Другої та Першою світової. Загально це про пошук мови та того, як працює література в таких умовах.
Культура може запобігти війні або допомогти її пережити, культура може вести війну, а війна підпорядковувати культуру.
Останні новини
- Як прикрасити дім до Великодня: найкращі ідеї святкового декору своїми руками
- Slow Food: Філософія смаку та усвідомленого споживання
- Жінки, які змінюють світ: три надихаючі екоактивістки
- «Дивимося кіно з любов’ю». У Києві відбудеться перший феміністичний кінофестиваль «Гаккебуш»
- MoreOne випустив нову колекцію Nina на честь бабусі засновниці бренда
Новости на главной
Якщо повертатись до Зонтаґ, то це про військову фотографію і про те, наскільки вона може бути маніпулятивною, як багато факторів впливає на те, як ми сприймаємо інформацію. І це здається супер актуальним сьогодні.
Як відбувається процес домовленостей про авторські права з авторами книжок цієї серії: завжди йдуть на зустріч?
Зазвичай ми зв’язуємось з правовласником. Якщо це живий автор, можливо права у нього або у його агенції. Якщо автор вже мертвий, то зазвичай права належать видавництву. З Сюзен Зонтаґ це було доволі легко, бо ще ніхто не викупив права на території України. Сюзен Зонтаґ це книга про фотографію, але там немає жодного зображення, що дуже полегшує роботу. Прямо зараз ми працюємо над книжкою Джона Берджера «Про погляд» (About looking) і він використовує дуже багато зображень, причому це можуть бути й картини епохи відродження, і рекламні вирізки з журналів 70-х, які він сам вирізав, а зображення не йдуть одним пакетом з текстом. На них потрібно окремо придбати ліцензії та зв’язуватись з кожним правовласником. Для цієї книги у нас навіть була окрема менеджерка, яка займалась цим 8 місяців. Це цілий квест, тому що є великі агенції, а є правовласники, які можуть не відповідати місяцями. Це окрема дуже важка, але цікава робота та інтенсивна комунікація.
Фото надані надані Анастасією Леоновою
У вас цікава стратегія фінансування. Щоразу новий підхід: гранти, інвестори. Цього разу це програма Vidnova Fellowship Ukraine, яка підтримує дієвців, що вирішили повернутися. Чому обрали її?
Так співпало по часу і на книгу Сюзен Зонтаґ не було додаткової підтримки, окрім допомоги фонду «МіжВухами». Ми не отримували гранти ні на переклад, ні на видання, але ми хотіли її видати. Раз на рік у нас є можливість витратити на видання власні гроші, але ми завжди намагаємося знайти якесь додаткове фінансування. Це допомагає нам утримувати ринкові ціни. Через стипендії та гранти ми можемо знизити вартість, тому що ми любимо гарний дизайн і друк. Стипендія допомогла зробити це можливим.
За її умовами, підтримку отримували діячі, які були змушені виїхати в іншу європейську країну після 24 лютого, проте вирішили повернутися до України. Я була в Лондоні, але не хотіла назавжди залишитись емігранткою.
Для мене ідея переїхати кудись на постійну основу, а тим паче коли це не твій вибір, а необхідність — це жах.
Трішки полегшувало ситуацію те, що я доволі багато їздила по роботі та часто поверталася в Україну. Мені було важко перебувати в суспільстві, яке знаходиться в іншій реальності. В Україні просто знаходитись серед людей, які теж вранці чули ці вибухи, а потім взяли каву і пішли на роботу, більш органічно. Не було енергії інтегруватись в Британське суспільство, попри те, що я дуже полюбляю його і захоплююся тим, що вони роблять. Але мені хотілось розповідати про Україну. Відчувала, що несу з собою величезний український контекст, але не була емоційно готова це там презентувати. Там були дійсно класні можливості, але, напевно, просто неправильний час. Для мене місто і країна складається з тих, хто залишився і продовжує щось робити. Хотілось бути частиною цього. Це було заради видавництва і продовження діяльності попри все.
Коли почалась повномасштабна війна яку стратегію ви обрали для роботи видавництва?
Доволі ситуативну. Ми готувались, але ніхто не міг підготуватись максимально до цього. У нас майже вся команда залишилась в Україні, але ми переїхали в більш західні регіони. В березні ми з’їхали з нашого київського офісу, але наш склад залишався в Харкові. Його вивозили наші друзі волонтерськими бусами, бо ще не працювала Нова пошта. Були дуже сильні обстріли і ми хвилювалися, що всі наші книжки згорять. Потім у нас було кілька місяців паузи, ми не розуміли куди рухатись, чи потрібно взагалі щось видавати, кому це потрібно, а може, вже треба працювати з іноземною аудиторією. А ще паралельно ми робили каталог на Венеційську бієнале, бо його ніхто не скасовував через війну. Пам’ятаю, що на третій тиждень війни нам партнери запропонували допомогу, а ми єдине, що попросили — надрукувати книжку.
Фото надані надані Анастасією Леоновою
Насправді робота дуже сильно мене підтримувала. Пам’ятаю це відчуття, коли відкрила ноутбук і почала писати імейл. Це було відчуття повернення до нормальності. Ця нормальність, тобто робота, вона і тримала мене, і здається досі тримає.
Потім в нас вийшли “Розмови про архітектуру” і ми її презентували у Львові. Тоді почалася повітряна тривога і всі спустились в бомбосховище. Зараз я розумію, що це була історична подія, бо 100 людей у бомбосховищі слухає про харківську архітектуру. А з літа-осені 2022 року ми вже відновили роботу і в середині минулого року повернулися до тих об’ємів, які були до війни. Можливо, навіть більше.
Після 24 лютого видавничий ринок змінився. Як змінилась ситуація з тим, що люди читають і якої літератури не вистачає зараз?
Стався бум, як мінімум через те, що люди перейшли на українську мову, відповідно почали читати українською. Через відміну всіх російськомовних книжок, з’явилась потреба в українських перекладах. Навіть ті ніші, в якій ми працюємо: культура, мистецтво, антропологія, соціологія, фотографія, дизайн — дуже мало перекладів і вони здебільшого російською. Тому нам є над чим працювати. Плюс збільшилась зацікавленість аудиторії до всього українського, до історії, культури, дизайну. Почали з’являтись нові дослідження, нові автори, які аналізують те, що було і є в Україні. Бракує унікального контенту з українськими авторами, який можна було б перекладати та продавати права видавництвам за кордоном. Але за останні пару років вони почали з’являтись. Цей бум також можна спостерігати по відкриттю неймовірної кількості книгарень як мінімум в Києві, а в принципі по всій Україні.
Вікторія Бокова
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram
