Антоніна Оксанич: не буває поганих дітей, будь-яка поведінка — це спосіб адаптації дитини до навколишнього світу

Книга “Розумію тебе! Як виховувати дітей без крайнощів” вийшла 2021 року у видавництві Yakaboo Publishing. Це розширена і доповнена версія книжки, що увійшла до топ-30 найкращих родинних видань 2019 року за версією «БараБуки» (простір української дитячої книги) й отримала відзнаку «Вибір читачів».

Антоніна Оксанич — дитяча та сімейна психологиня, має практику з 2008 року. Є акредитованою гештальт-терапевткою, сертифікованою супервізоркою, членкинею Всеукраїнського співтовариства психологів, які практикують гештальт-підхід. Лекторка, ведуча психотерапевтичних груп. Психологиня волонтерського освітнього проєкту #НеБийДитину. Мама двох хлопців. Понад 20 років займається йогою, цигун та іншими тілесними практиками.

Наталя Біда — співавторка та копірайтерка освітніх проєктів #НеБийДитину та «Взаємини», консультує щодо когнітивно-поведінкової терапії. Мама дівчинки та хлопчика.

Олександра Сидорченко — есемемниця та копірайтерка психологічного проєкту, співавторка освітніх проєктів #НеБийДитину та «Взаємини», співавторка освітніх онлайн-курсів про батьківство та стосунки в парі. Виховує сина.

Як ви почали свою практику в дитячій та сімейній психології і яке було ваше основне віддзеркалення в цьому виборі професії?

Мій інтерес до психології почав проявлятися ще з дитинства. У мене завжди було багато питань про внутрішній світ людини: як виникають емоції, що потрібно для щастя, як знайти себе та своє місце у житті, у чому сенс буття? Я шукала відповіді на ці запитання часто у книжках. У підлітковому віці до мене потрапила одна з книг Зігмунда Фройда. Попри складну термінологію як для 14-річної дівчини, у мене вперше з’явилося відчуття, що це моє. І хоча на той момент я навіть не знала, що є така професія, як психолог, зернятко цікавості було посаджено. Для мене психологія завжди була більшою, ніж професія, це радше філософія мого життя — пізнавати себе, краще розуміти власні емоції та вчинки інших людей. Коли з’явилися на світ мої власні діти, запитань стало ще більше. Тоді я й закінчила спеціалізацію щодо роботи з дітьми, щоб насамперед відчути себе більш впевнено як мати. Але й виявилось, що і працювати з дітьми як психолог мені також подобається, а підтримувати батьків добре виходить. 

Які саме аспекти гештальт-терапії ви вважаєте особливо ефективними у роботі з дітьми та сім’ями?

Я акредитований гештальт-терапевт та супервізор, багато років працюю саме в цьому напрямі. Одна з важливих концепцій, я би навіть сказала, філософія, у якій працює гештальт-терапевт, є парадоксальна теорія змін. Концепція полягає в тому, що зміни починаються лише у точці прийняття. Поки ми намагаємося змінити дитину, нічого насправді не змінюється. Коли ми готові прийняти ситуацію такою, якою вона є, без засудження себе як батьків чи своєї дитини, ми стикаємося з певними складними емоціями, як-от сум, провина, злість чи безсилля. Терапевт допомагає у переживанні цих непростих емоцій, і лише після цього шукаються рішення для нових способів комунікації у родині. Дитині насамперед потрібне розуміння та прийняття. Не буває поганих дітей, будь-яка поведінка — це спосіб адаптації дитини до навколишнього світу. Розуміючи дитину, підтримуючи її, можна допомогти їй бути більш щасливою.

У вашій книзі «Розумію тебе! Як виховувати дітей без крайнощів» ви об’єднали сучасні знання з психології дитини. Які теми вважаєте найважливішими для батьківства? 

Так, у книзі ми розкриваємо сучасні підходи ненасильницького спілкування. Адже дослідження підтверджують, що фізичне та емоційне насильство призводять до агресивної поведінки, тривожності, пригніченості, замкнутості дитини. Сучасні підходи будуються на гуманному та співчутливому ставленні до дитини. 

Водночас ми порушуємо проблему вседозволеності як одного з небезпечних трендів сучасного виховання. На нашу думку, важливо шукати баланс, де є одночасно повага до індивідуальності дитини і при цьому у комунікації присутні здорові межі, які допомагають дитині почуватися безпечно. Цілий розділ книги присвячений формуванню здорових меж на різних прикладах та ситуаціях. Також у книзі багато уваги приділяємо важливості розвитку емоційного інтелекту дитини — вмінню розпізнавати свої емоції та говорити про них. Усі ці теми актуальні для сучасних батьків. 

У вас є досвід волонтерства в освітньому проєкті #НеБийДитину. Як цей проєкт сприяє формуванню позитивного середовища для дітей та підтримці сімей?

Волонтерський освітній проєкт #НеБийДитину у 2016 році заснували мої співатори Наталія Біда та Олександра Сидорченко, а згодом запросили мене приєднатися до проєкту як психолог. Проєкт містить освітні пости про сучасні підходи у вихованні, про дитячу психологію та лайфхаки для батьків. І все це подано у доступній візуальній формі у вигляді інфографік. Читачі дуже полюбили наші інфографіки, вони писали відгуки вдячності за корисну та легко подану інформацію, головне, вони дякували нам за емоційну підтримку, яку відчували від нашого проєкту. Також працювала опція анонімного запитання до психолога. Ми разом із командою щоденно відповідали на непрості запити як батьків, так і підлітків, що писали нам. Я впевнена, що це важлива справа, в якій ми можемо бути корисними, адже підтримуємо молодих батьків та дітей. Багаторічна робота у проєкті з часом вилилася у створення нашої першої книги з виховання “Спілкування з дитиною у малюнках”, а згодом ми написали і другу книгу для батьків “Розумію тебе. Як виховувати дітей без крайнощів”. Проєкт “НеБийДитину” продовжує працювати, його місія — інформаційна та моральна підтримка українських батьків.

Як ви бачите зв’язок між фізичними практиками, як-от йога та медитація, і психічним добробутом? Які переваги цих практик для сімей? Якими користуєтесь ви? 

Ефективність практик саморегуляції, як-от йога та медитація, підтверджена не лише давньою історією, але й сучасними клінічними дослідженнями. Натепер за допомогою магнітно-резонансної апаратури ми можемо спостерігати, як змінюється робота мозку після практик саморегуляції. Як результат, знижується стрес, зменшується активність зон мозку, що відповідають за тривогу та миттєву реакцію на небезпеку — “бий, біжи, замри”. Активізується неокортекс, префронтальна кора, яка допомагає людині ухвалювати не емоційні, а зважені рішення. У родинах, де регулярно медитують, більш спокійна емоційна атмосфера. Інколи я даю для родини невелику медитацію як домашнє завдання, наприклад, вчитися усвідомленого дихання, сканування тіла чи спостереження за власними емоціями. Я пройшла особистий досвід навчання медитацій усвідомленості Майндфулнес, практикую їх щодня разом з йогою і бачу результат — зниження тривожності та стресу в умовах невизначеності та війни. 

У вас є вранішні ритуали? Розкажіть про них, будь ласка.

Щоранку я роблю невеликий комплекс йоги та практикую одну з медитацій усвідомленості Майндфулнес. Комплекс вправ та медитацію обираю щодня залежно від фізичного та емоційного стану. Зазвичай починаю зі спостереження за власним диханням, потім сканую (проходжу увагою) все тіло від ступнів до маківки, зосереджуюся на місцях опори — ступні на підлозі, таз торкається крісла. Потім спостерігаю за власними емоціями та думками. Я називаю це “наводити внутрішній порядок”, який допомагає краще відчувати, розуміти себе та свої потреби.

Які відгуки або реакції читачів були для вас особливо значущими щодо вашої книги?

На щастя, у нас було багато теплих відгуків. Спершу, читачам дуже сподобалася форма інфографік, за допомогою яких ми візуально просто та доступно подавали знання. Нам неодноразово писали, що відчули у тональності нашої книги розуміння та підтримку для батьків. І це правда, ми саме так і хотіли написати її, не засуджуючи батьків і не вказуючи, як правильно виховувати їхніх дітей. Навпаки, разом із підказками та орієнтирами ми хотіли допомогти молодим батькам відчути себе більш впевнено і повірити, що вони найкращі для своїх діток. Деякі читачі назвали нашу книгу “обіймаючою”, і це, нашу думку, найбільша відзнака, адже саме такою ми й хотіли її зробити — корисною та люблячою.

Як ви ставитеся до ідеї важливості висловлення емоцій та почуттів для створення близьких стосунків між батьками та дітьми? Поділіться основними лайфхаками.

Для взаєморозуміння та побудови близьких і довірчих відносин дуже важливо вчитися висловлювати свої емоції у безпечній формі, щоб не ображати та не ранити одне одного. Цього вчать батьки своїх дітей змалечку на власному прикладі, дуже важливо знаходити екологічну форму вислову емоцій. Саме з цією метою у книзі ми створили рубрику “Десять фраз замість…”, де надаємо альтернативу критичним виховним фразам на кшталт: “Як тобі не соромно; Я ж тобі казала; Нічого боятися; Ти мене бісиш; Йди подумай над своєю поведінкою тощо”. На противагу засуджуючим висловам краще говорити про свої почуття у співчутливій формі: “Мені шкода, що так сталося; Мені сумно це чути; Йди до мене, розкажи; Боятися — це нормально; Я хвилююся за тебе; Я з тобою; Всі роблять помилки тощо”. Коли батьки говорять про свої почуття без засудження та звинувачень, намагаючись зрозуміти дії дитини, вона також вчиться висловлювати свої емоції та осмислювати власні дії. Цілий розділ нашої книги присвячений розвитку емоційного інтелекту дитини — вмінню розуміти та висловлювати власні емоції, адже це основа здорової комунікації, близькості та взаєморозуміння в родині. 

Які кроки ви порекомендуєте батькам, що стикаються з труднощами виховання й спілкування зі своїми дітьми?

Труднощі у вихованні трапляються там, де недостатньо розуміють дитину, чому вона так поводиться, які у неї причини або проблеми. У книзі ми про це також говоримо. Всі діти різні. Кожна дитина має свій вроджений темперамент, тип нервової системи та рівень чутливості. Тому коли батьки щось очікують чи вимагають від дитини, потрібно зрозуміти, чи вона справді в змозі відповідати цим вимогам. Чому вона протестує, чому істерить, чогось боїться чи агресивно поводиться. Цьому завжди є причина. Коли ми розуміємо власну дитину, її потреби та особливості, тоді ми готові проявити співчуття до неї, допомогти у чомусь, підтримати та дати зрозуміти, що ми поряд. Перший крок — зверніть увагу на емоції дитини та назвіть їх: “Я бачу, ти злишся, засмучена, сумна”. Другий крок — проявіть співчуття до дитини: “Мені шкода, що так сталося, це дійсно сумно”. Третій крок: запропонуйте рішення проблеми чи знайдіть його разом із дитиною, домовтесь.

Емпатія потрібна дітям будь-якого віку. Без співчуття вони відчувають себе самотніми та покинутими й завжди потребують батьківського розуміння та підтримки. 

Назвіть три дієві способи подолати конфлікт із підлітком.

Батьки не завжди помічають, як швидко виросла дитина і увійшла у підлітковий вік. А в цьому віці діти вже потребують іншого стилю комунікації. Вже не працює владний тон батьків з посиланням на авторитет. Завдання цього віку — сепаруватися, а це не може пройти без часткового знецінення авторитету батьків. Саме це виявляється найболючішим у комунікації. Отож, по-перше, батькам потрібно змінювати стиль комунікації, говорити як з дорослою людиною, поважаючи особистий вибір підлітка. По-друге, варто обговорити нові правила, де підліток бере на себе частину дорослих зобов’язань як власний внесок у родину, натомість батьки менше контролюють і більше довіряють дитині. По-третє, батьки та підліток обговорюють і домовляються щодо складних питань, які викликають найбільше напруги та конфліктів, при цьому важливо, щоб були почуті всі сторони та ухвалене збалансоване рішення, яке є консенсусом для всіх членів родини.