Через пісні ти пізнаєш ментальність та географію народу: інтерв’ю з Джамалою

У світі музики існують творці, чия магія полягає не лише у потужному голосі, але й у здатності відтворювати глибокий сенс через ноти та слова. Однією з таких співачок є Джамала.  Її останній альбом QIRIM став глибоким дослідженням кримськотатарської спадщини та подій, які залишили невимовний слід на людях, культурі та розумінні власної ідентичності. 

В ексклюзивному інтерв’ю для WoMo Джамала розповіла, як робота над альбомом QIRIM вплинула на її сприйняття музики та творчого процесу, поділилася власним досвідом находження балансу між публічним життям, материнством і кар’єрою, а також розповіла, як бореться зі стресом та щоденними викликами реальності.

Як ви відчуваєте, займаючись відродженням кримськотатарської спадщини та порушуючи питання трагедій через музику, чи змінюється ваше сприйняття музики та творчий процес? Як саме? 

Дуже хороше запитання про сприйняття музики. Коли ти щось починаєш вивчати глибинно, у цьому разі кримськотатарські пісні, ти більше занурюєшся в їхню історію, замислюєшся не просто над красою якогось там оспівуванням тієї чи іншої фрази, а ти думаєш про те, звідки  вони походять, чому вони саме так хотіли цю пісню співати, скільки часу вона існує тощо. Ти навіть сам не усвідомлюєш того, що через пісні ти пізнаєш ментальність та географію народу.

До прикладу, люди які живуть біля моря, мають відмінний характер віт тих, які жили у степовій зоні, можливо, сильніший і жорсткіший. Таким чином, коли ти вивчаєш пісні, разом із ними ти вивчаєш і людей, яких абсолютно не знаєш та ніколи б не дізнався про них.

Бо якщо говорити, до прикладу, про альбом QIRIM, цим пісням більш ніж сотня років, і знайти фотокартки людей, що їх співали чи писали, неможливо, бо вони не збереглися. Але збереглися їхні пісні. І це важливо.

Які емоції ви відчували, коли дізналися про успіх альбому в різних країнах та його відзначення на міжнародних рівнях?

Знаєте, можливо, це прозвучить зухвало і сміливо, але коли я зробила та почула вже готовий альбом і те, що вже виходило, я відчула, що це дуже якісна музика та й загалом альбом — від оформлення музичного до виконання та звучання. Тому, я вважаю, що цей альбом заслуговує всіх нагород: від нагороди у Туреччині за внесок у розвиток тюркської музики до MUZVAR AWARDS 2023 у категорії “Диджитал-спадок” та Шевченківської.

Я відокремлюю навіть себе від усього альбому, бо тут життя тисячі людей, які були у цих піснях, та сотні тих, які були у процесі. Рекордна кількість людей, які були залучені так чи інакше у роботі над обкладинкою, грою тощо. Я не люблю слово “продукт”, але це дійсно продукт світового рівня, який представляє Україну.

Як ви підтримуєте баланс між публічним життям, батьківством та кар’єрою? 

Взагалі не розумію, як я це поєдную. Іноді буває дуже важко від того, що пропускаю якісь моменти життя своїх маленьких дітей. Наприклад, якщо я виступаю на потужному заході у Вашингтоні, то представляю цілу країну. При цьому я намагаюсь «не з’їдати себе». Мені здається, що я достатньо хороша мама, бо у моїх дітей є все, що їм потрібно, від якихось забавок до повноцінної любові. Мені дуже допомагають батьки мого чоловіка. Якби не вони, я б не змогла зробити й 50% того, що роблю і вже зробила. Мені дійсно пощастило в тому, що і мої батьки, і чоловіка просто одержимі онуками та весь вільний час приділяють тільки їм. Різні бувають випадки у родинах, я знаю, тому мені дійсно пощастило.

А публічність дійсно накладає на мене обережність в усьому, особливо у словах. Потрібно увесь час бути зібраною, виспаною і в останньому якраз проблема, бо коли у тебе є маленькі діти, то недосипання не уникнути. А до цього ще постійні тривоги, війна в країні… Я цей недолік сну заміняю чорним шоколадом та кавою. Це мені допомагає бути зібраною.

Розкажіть, будь ласка, що для вас материнство? Що для вас важливо у вихованні дітей? 

Я так хвилююся завжди, щоб мої діти були чемними. Я не знаю, що робили наші батьки, щоб ми виросли тими, хто дійсно поважає старших, тими, які мають відчуття особистого простору і до себе, і до інших.

Мені здається, що повага важлива: повага до країни, батьків, місця, де ти працюєш.

Дуже хотілось би закласти цей базис. У цьому найкращий приклад — це ти сам. Я вчу дітей казати “дякую”, “будь ласка” та інші ласкаві слова, які можна говорити при зустрічі чи з погляду етикету. Не скажу, що легко все виходить, але борюся з вихованням і намагаюся привчити дітей до поважного ставлення. Також дуже хочеться, аби вони більше прилаштовувалися до праці. Хоча контролювати це досить важко. Діти мають хоч якийсь мінімум виконувати — скласти свої іграшки, застелити постіль тощо.

Коли мені було 6-7 років, до прикладу, я мала свої обов’язки на городі. Я дитина села, тому у мене була своя праця: полити огірки та помідори, пополоти бур’ян, вибрати картоплю та інше. І звісно ж, хотілося б виховати у дітях любов до музики. Бо коли я далеко, вони слухають все підряд, і це також важко контролювати. А хотілося б, звісно, віддати їх на музику, розвивати їхні здібності.

Що я точно радила, навіть, якщо ви не плануєте, щоб ваша дитина була музикантом, все одно віддайте її на уроки музики, адже це гарно розвиває творчі здібності та чутливість у дітей. 

Поділіться, будь ласка, лайфхаками самопідтримки для молодих матерів.

Ох, хто б зі мною поділився такими лайфхаками, я піду на курси (сміється). Для кожного це так індивідуально, що я не візьмуся навіть щось радити. Я точно знаю, що я не ідеальна мама, бо іноді бувають думки, щоб накричати, що не вітається. Мабуть, єдина порада, яку дам, — це любити та допомагати зрозуміти, що ти любиш.

Чи є у вас вранішні ритуали, якщо так, то які?

Молодший у мене ще погано спить вночі, прокидається по 2-3 рази, починає шукати мене та нервувати. Тому я з ним не дуже висипаюся. О 6:30 прокидається молодший, я варю або кашу вівсяну, або гречку з молоком, яку вони дуже люблять. Потім я збираю їх у садочок. Ось і все, такий от ритуал. 

Які книги ви читаєте?  

Нещодавно познайомилася з авторкою Анастасією Левковою. У її книзі десь до п’яти разів фігурує моє ім’я, і мені це дуже приємно. Також я читала багато книжок з історії України, про історію кримських татар. Але саме книга «За Перекопом є земля» дійсно крута.

Ви розмовляєте з дітьми про війну, пояснюєте, що відбувається? 

От ви згадали про вранішній ритуал, так у нас з дітьми є свій вечірній, коли ми молимося перед сном, це переважно робить Емір. Він каже: “Головне, щоб всі були живі та здорові, щоб наш дім не розбомбили, щоб іграшки були цілі, щоб все наше майно не постраждало”. Це дійсно сміх і гріх, коли дитина каже “щоб моя кімната була ціла”. Слава Богу, вони не лякаються цих тривог. Коли ми чуємо їх, спокійно збираємося, щоб перечекати у безпечнішому місці.

У вас бувають часи зневіри та розпачу, як ви себе приводите до ладу?

Звичайно, у мене бувають часи розпачу, коли ти думаєш: “А чи правильно я роблю, наражаючи на небезпеку дітей?”, “Чи правильно я роблю, коли залишаю дітей, вирушаючи в інші країни, щоб зробити щось для своєї України?” А коли повертаєшся до дітей, то думаєш навпаки: “Так я можу більше робити, а я тут сиджу і кашу варю”. Це такі ніби хвилі, коли хочеться все об’єднати. Але ось така ціна публічності. І для мене дуже важливими є моменти, коли, наприклад, американська журналістка цікавиться мною та знімає через призму саме мого погляду фільм про війну в Україні. Тоді я розумію, що це також важливо, як і виграти “Оскар” з фільмом “20 днів у Маріуполі”, бо це розповідь про нас у світі. І я погоджуюся, щоб ця журналістка їздила зі своєю камерою, знімала кожен мій крок, і в певний момент я навіть не помічаю її роботу.

Як я себе рятую від цього розпачу? Я себе ще більш обвиваю материнством, роботою та піснями.

Потрібно завжди сподіватися на краще, молитися, радіти та бути вдячним  за те, що в тебе є. Ми завжди хочемо більше, ніж у нас є, але цей шлях важкий. Можна потім дуже боляче розчаруватися. Так, я дуже хотіла отримати цьогоріч “Ґреммі” за альбом QIRIM, але не склалося. Проте мої діти поряд і зроблені величезні кроки для нашої перемоги.

Ви впродовж всієї кар’єри отримуєте премії та нагороди, чи змінилось ваше ставлення до нових нагород? 

Особисто я не вірю в те, що творчі, талановиті люди створюють свої роботи тільки задля перемог, я не знаю таких. Але щодо самих нагород, звісно, їх приємно отримувати, бо це ніби сатисфакція того, що тебе чують, ти правильно все робиш. Мене це дуже тішить. Щодо премії Women in Arts. The Resistance від Українського інституту та ООН Жінки в Україні, то це почесно і відповідально також. Як би це дивно не звучало, права жінок у світі все ще потребують підтримки. Саме наші жінки тепер і волонтерки, і снайперки, і військові.

І я всіма силами буду продовжувати підтримувати та говорити про наших жінок у світі.

Ваші враження від отримання Шевченківської премії, що це для вас означає? 

Отримати Шевченківську премію — це вау. І я дуже рада, що саме цього року, можливо не всі це помітили, але я вам скажу, що у Шевченківській премії сталася революція. Чому? Бо всі переможці — це молоді люди 35+, від режисера “20 днів у Маріуполі” до поетеси та інших лауреатів. Шевченківську раніше, на мій погляд, отримували за вислугу років та досвід. На мій же погляд, Шевченківська премія — це не про роки та досвід, вона про креатив, про те, чи зробила людина щось “екстра”, чи не зробила, і неважливо, скільки їй років — 18 чи 50. Я рада, що у мене є така відзнака, найпочесніша для творчих людей в Україні. І я відчуваю велику відповідальність, перебуваючи поруч із такими прізвищами, як Лятошинський та Ліна Костенко.