Авторка книги «За перекопом є Земля» розповіла про роботу над романом, дивні збіги та що їй допомогло подолати страхи у творчості

Анастасія розповіла, що під час першої поїздки у Крим (лютий, 2013 року) де вона збирала інформацію для книжки, почула фразу «За Перекопом земли нет». Мовляв, у кримчан є така приказка. Ця приказка значить, що байдуже, що діється поза півостровом, на материку, бо півострів природно та емоційно відокремлений.  

Чи бували у вас дивні збіги, історії де ви немов отримували відсутні деталі загальної картини світу?

На збіги особливо уваги не звертаю. Щоправда, недавно був один сумний збіг, і я його запам’ятала. Мені написала давня знайома, якій я кілька років тому дала почитати книжку Вікторії Амеліної «Дім для Дома». Тепер ця знайома писала: “Коли я читала книжку, то випадково вилила на неї чай. Тому купила нову і повернула тобі нову. А нещодавно моя мама взяла у мене цю, твою, книжку, і виявила, що там є автограф авторки. Я поверну тобі цю, залиту чаєм книжку також, гаразд?” Наступного дня у Краматорську був обстріл, який убив Вікторію (вона померла в лікарні за кілька днів від отриманих поранень). Отакий сумний збіг.  Моя знайома наче щось відчувала.

Ідея створити роман на основі інтерв’ю як з’явилася? Як довго ви йшли від задуму до реалізації?

Це не було так, що я вирішила: проведу інтервʼю з людьми і на їх основі напишу роман. Це було так, що в моїй свідомості за кілька років намалювався сюжет і я бачила: щоб написати такий епізод, мені бракує знань у такій темі, а щоб такий епізод — то в такій темі… Або: для тла мені бракує того, іншого… І я шукала людей, які можуть мені розказати щось на ці теми. Коли вони розказували, могло зацікавити ще щось, що потім скеровувало і сюжет.

Якщо чесно, точно я не рахувала загальну кількість інтерв’ю. От людей так, я записувала, кому маю подякувати, і це близько 50 людей. Але з багатьма було не по одній розмові. З кимось їх було ледь не до пів сотні, із яких я щось узяла для роману. І знов-таки: я не обирала, які інтервʼю підуть у роман. Я натомість обирала факти, які вплету у свій сюжет. В мене було бачення, які теми важливо висвітлити, і відповідно до того я обирала, які факти мені треба використати в романі, а які можна опустити. Взагалі, цікавого в розповідях було дуже багато, але я розуміла і те, що текст не варто робити дуже роздутим.

Чи відома вам прокрастинація, як ви із нею ладнаєте?

Колись була відома. Уже кілька років як я забула, що це таке. Як із нею боротися? Просто береш і робиш що планувала. Ну і ще, я маю правило: щоб добре працювати, треба добре відпочивати.

Розкажіть, будь ласка, про вашу співпрацю із видавництвом «Лабораторія», як ви познайомлюсь та домовились? 

У серпні 2022 року до мене звернулось видавництво «Лабораторія». Під час спілкування я розповіла їм, над чим працюю й отримала неабиякий інтерес до цього роману. Видавництво зазначило, що навіть у 2022 році інформація про роман може бути розміщеною в їх каталогах. І саме на це я зреагувала, хоча, чесно кажучи, я вкрай прискіплива до умов видавництв. Проте запропоновані умови «Лабораторія» мені також підходили, тож я вирішила співпрацювати із ними. Наразі я задоволена цим вибором.

Що б ви порадили молодим письменникам, які мріють писати книжки, але цього не роблять зі страху? До речі про страх у професійній сфері, окрім плагіату, які ще вам притаманні різновиди страху? Як ви його\їх долаєте?

Всі страхи, які мала у творчості, я подолала завдяки книжці Елізабет Ґілберт «Велика магія. Творче життя без страху». Можливо, найбільший страх у мене був (і частково лишається), що написане якимось чином збувається, тому я буваю обережна в письмі. Страху критики, як буває в молодих авторів, я ніколи не мала, мене критика не кидає у прірву депресії, і якщо вона чітка і я бачу, що об’єктивна, то стараюся до неї дослухатись. Якщо бачу, що виправити(сь) не можу, то просто мирюся з цим, мовляв, ну, отак є і буде. Але хто має цю проблему — страху критики, — то про це теж є у книжці Елізабет Ґілберт.

Вам потрібно натхнення для написання матеріалів, книжок, чи це питання роботи та дисципліни?

Для мене це питання роботи та дисципліни. Але я ніколи не роблю того, що мені нецікаво, що «не моє». От просто фізично неспроможна, це навіть не питання вибору.

Що вас надихає? Через що ви всміхаєтесь?
Надихають артефакти культури: книжки, картини, фільми. Подорожі. Розмови з деякими людьми. Буває такий тип розмов, під час яких раз по раз трапляються осяяння. Отакі розмови надихають.