Коли зустрічаються незнайомці: Найкращі інсайти з книги Кіо Старк

«З чужими людьми не розмовляй!» — вчать нас з дитинства і, звісно, цей принцип дуже важливий для дитячої безпеки. Та й у дорослому житті краще бути обережними. Проте, я вважаю, що ми не можемо і не повинні перетворювати наші будні у існування ізольованих один від одного істот. Адже навіть незначна взаємодія з незнайомцем може надати світла похмурій днині, або й відкрити щось важливе про нас самих. Про сенс та нюанси спілкування з незнайомими людьми та несподівані позитивні ефекти таких діалогів говорить дослідниця, спікерка конференції TED Кіо Старк у своїй книзі, що вийшла друком у видавництві «Віват».

Ніде ми не відчуваємо такої необхідності у навичках взаємодії з незнайомцями, як у тих ситуаціях, коли ми самі — чужинці. Коли я приїхала на навчання в велике італійське місто, в мене просто не було вибору: щодня доводилося ініціювати з десяток розмов з незнайомими людьми у різноманітних офісах, в університеті і просто на вулиці, долаючи власну сором’язливість і, нерідко, упереджене ставлення до мене як іноземки, з огляду на відчутний акцент та тоді ще «кульгаючу» граматику.

Так, на загальному тлі реакцій, варіюючих від ввічливої відстороненості до щирої доброзичливості, мені довелося почути і про «понаїхали!» і про «кралечко, познайомимося ближче». Я дізналась, у яких кварталах міста краще не ходити одній ввечері, а де не варто уповільнювати крок навіть удень. Я зрозуміла також як це неприємно — самій уособлювати небезпеку для когось, бути однією з «тих шахраюватих іноземок, які полюють на гаманці та на чужих чоловіків». А ще я зрозуміла, що й мої упередження нерідко були просто міфами, дитячими страшилками «про бабая». Мені пощастило багато разів: суцільні незнайомці, які починали говорити до мене, чи до яких зверталась я, згодом стали добрими друзями. В однієї дівчини з книгарні я навіть потім була на весіллі, а з хлопцем, в якого запитала про розклад роботи офісу для іноземних студентів, ми дружимо вже більше десяти років.

Але розмови з незнайомцями не обов’язково повинні переростати у багаторічну дружбу/кохання/партнерство. Навіть доброзичлива посмішка тієї жінки, першої незнайомки в Турині, в якої я, страшенно ніяковіючи, спитала про зупинку «надцятишостого» трамваю, і, яка на хвилину «зависла», намагаючись зрозуміти суть питання («Мабуть, шістнадцятого? Там, за рогом!»), вона теж щось невловимо змінила у тому напруженому дні першокурсниці. І чомусь так надовго залишилась у моїй пам’яті спогадом якоїсь несподіваної приємності. А ще, коли ти чужинець, тобі доводиться засвоювати неписані правила взаємодії з незнайомцями. І мені часто ставало зрозуміло, наскільки невиправдано закритою, різкою і недоброзичливою є моя рідна культура спілкування. Але то було 15 років тому, і тепер навіть у маленьких крамничках Житомира продавчині не лякаються, якщо їм сказати «дякую!» та «гарного дня». А от чого нам все ще не вистачає — це опанувати мистецтво small talk у щоденному спілкуванні. Ти можеш бачити свою поштарку зо три рази на тиждень і не перекинутися з нею словом, ніколи не похвалити улюблену каву бариста, у якого її замовляєш щодня, жодного разу морозивник не посміхнеться твоїй дитині, хоча вже напам’ять знає, що їй треба кульку полуничного і кульку вершкового. Ми навіть не вітаємось з сусідами. І від цього наше життя бідніше. Суттєво бідніше.

У своїй промові «Why you should talk to strangers», яку на YouTube побачило більше півмільйона людей, і яка лягла в основу книжки, Кіо Старк говорить про соціальне значення маленьких розмов з незнайомцями. Маленьких діалогів, які часто не мають справжнього змісту, але вони дають нам відчуття того, що нас бачать, що ми існуємо як особистості, а не сірі частинки безіменної і німої людської маси. Як же взаємодіяти безпечно і позитивно? Кіо Старк у своїй книзі викладає теорію спілкування з незнайомцями, ілюстровану яскравими прикладами та даними досліджень, а потім і рекомендації для «експедицій» — експериментальних вилазок у місто для того, аби навчитися бачити в інших особистість через особливі моменти спілкування.

Очевидні речі

Коли я розповідаю про розмови з незнайомцями, то маю на увазі відкриту, шанобливу, щиру міжособистісну взаємодію. Нічого з того, що ви тут прочитаєте, не має на меті заохотити чи підтвердити ідею про те, що небажаний загрозливий контакт — іншими словами, вуличні домагання — сприяє розвиткові нашого відчуття людяності та взаємної близькості. Однобічна розмова з незнайомою людиною — це форма насильства: непристойні коментарі, лайка, дотепи стосовно частин тіла інших людей, знущання, приховані та явні погрози. (…) Стаючи частиною вуличного життя, ви маєте два обов’язки. Перший — бути добрим і з повагою ставитись до інших. Другий — гучно протестувати, якщо станете свідком агресивної поведінки на вулиці, за умови, що ваше втручання не погіршить ситуації.

Скороминуща близькість

Розмова з незнайомою людиною — це, у найкращому її вияві, приємне втручання у ваші очікування від прогулянки по вулиці або поїздки в автобусі, покупок у продуктовому магазині чи блукань у музеї, відпочинку на лавці чи стовбичення у повільній черзі. Коли стається щось несподіване, це змушує вас загострити увагу, скеровуючи ваше сприйняття назовні, до світу. Ви прокидаєтесь. Коли ви спілкуєтесь з незнайомцем, ви не поринаєте у власні думки, не біжите на автопілоті з одного місця в інше. Ви присутні у цьому моменті. А бути присутнім означає почуватися живим. (…) Потреба в близькості охоплює ширшу мережу зв’язків, ніж ви думаєте. Існує інший тип близьких стосунків, який пов’язує нас лише на мить, а потім зникає. Така короткочасність та обмеженість аж ніяк не применшує реальності того, що ми переживаємо цієї інтимної миті: це мить незахищеності та чесності, її відлуння виразно закарбовується всередині. Це так звана вулична близькість.

Логіка взаємності

Якщо незнайомець слухає, як ви розповідаєте про свої почуття, є велика ймовірність того, що він також відкриється перед вами. Вразливість і розкриття досі невідомої інформації — обмін фактами, думками, історіями та емоціями, які створюють і поглиблюють наші зв’язки, — мають у собі особливу логіку — логіку взаємності. Нещодавно науковці простежили динаміку таких зв’язків і дійшли висновку, що «розкриття однієї особистої інформації провокує розкриття іншої».

Ефект знайомства

Чим більше візуально знайомим щось стає, тим комфортніше ми почуваємось. Справді незвичних людей із дивними рисами обличчя або стилем ми не просто терпимо — нам вони подобаються. Соціальні психологи називають це «ефектом знайомства з об’єктом» і підтверджують його експериментальними дослідженнями протягом багатьох десятиліть. Наведу невеликий приклад. Якщо ви часто бачите жінку з фарбованим зеленим волоссям, то з часом сприймаєте взагалі людей із зеленим волоссям — чоловіків, жінок, білих, чорних, азіатів, старших, молодших — як належне. (…) Це фантастичний трюк ефекту знайомства: воно узагальнює. Ідея в тому, що нам подобаються речі або люди, схожі на те, що вже нам знайоме. І це сильний аргумент для життя в різноманітних спільнотах та контакту з незнайомцями. (…) Просте спілкування з незнайомою людиною спонукає побачити в ній особистість. Не тіло або категорію. І це неймовірно потужна річ. Коли ви відчуваєте когось як особистість, це розширює ваші переконання про те, кого вважати людиною.

Упередження

Позитивні переживання з однією людиною зменшують ваше упередження до всієї групи, до якої, на вашу думку, ця особа належить. Такі психологічні дії називаються узагальненням між групами. (…) Вплив негативних переживань суттєво перевищує позитивні зміни в ступені упередження до певної групи.

Ввічлива неуважність

Це стратегія збереження бажаної соціальної та фізичної відстані, адже добре керована соціальна відстань є частиною того, що дозволяє нам комфортно жити у переповнених містах.

Жіночий нюанс

Однією з пасток для жінок, до яких чіпляються, є загальне соціальне очікування, що на запитання слід відповідати, прохання — виконувати чи відмовляти на нього (або хоч якось реагувати), а за компліменти — дякувати. В умовах домагання будь-який інший вибір з боку жінки є «нечемністю». Вони можуть ігнорувати чи захищатися від грубіянів, обходячи соціальні очікування щодо відповідей. Їх просять виконувати свою гендерну роль, усміхатися під час виявів уваги, які вони отримують. Очікується, що жінки сприймуть це все як комплімент. вуличне домагання визначає жертва. Якщо жінка відчуває, що до неї чіпляються, то так воно і є.

Запитання, прохання, компліменти

Компліменти, висловлені з повагою, є чудовими важелями, що допомагають розпочати спілкування з незнайомцем. Якщо ви зробили комплімент, це означає, що ви відкриті до контакту. Ви бачите когось як особистість.

Триангуляція

Взаємодія між незнайомцями зростає, коли їм є про що поговорити, на що звернути увагу, коли є щось третє — щоб завершити трикутник, у складі якого є троє людей, що не знають один одного. У хороших громадських місцях є який-небудь витвір мистецтва, там грають музиканти, можна добре поїсти і влаштуватися, щоб зручно посидіти на лавках. (…) Коли в публічному просторі є речі, за допомогою яких утворюється трикутник, таке місце стає більш відкритим.

Стратегії виходу

Якщо ви хочете вийти з бесіди, використовуйте фізичні сигнали. Починаючи з невеликих кроків, ви можете відступати або відхилятися від зони взаємодії. Втрата контакту поглядів — це більш очевидний та свідомий сигнал. (…) Слова теж стають у пригоді. Часто все, що треба — це причина чи дружні прощальні слова: «Маю бігти»; «Ви не знаєте, де туалет?», «Бувайте, було приємно поговорити!»

• Ціна: 95 грн.
• Де купити: vivat-book.com.ua

Ілюстрації із книги «Коли зустрічаються незнайомці»

— Читайте також: Проект Щастя: 12 кращих інсайтів з книги Ґретхен Рубін