«Мадонна з київського метро» Тетяна Блізняк: В умовах війни можливість годувати грудьми — це скарб

На початку повномасштабної війни з росією весь світ облетіло фото киянки Тетяни Блізняк, яка на підлозі столичного метро годувала немовля, донечку Марічку, грудьми. Світлину зробив угорський фотограф, згодом українська ілюстраторка Марина Соломенникова намалювала за мотивами фотокартину, а молоду маму назвали «Мадонною з київського метро», образ якої нині прикрашає один із храмів Неаполя.  

Про грудне вигодовування в умовах війни, про початок та завершення, труднощі та вади процесу поговорили з «київською мадонною» Тетяною до Всесвітнього тижня грудного вигодовування спільно з Центром громадського здоров’я. 

Чи готувалися спеціально до грудного вигодовування: читали книжки, проходили курси або, можливо, збирали поради рідних чи досвід подруг? 

Глобально не готувалась, подивилась декілька відео в ютубі, мало що з них зрозуміла, вирішила розбиратися в процесі. У пологовому були консультанти з грудного вигодовування, які приходили в палату, все розповідали, відповідали на запитання, давали рекомендації та свої контакти, якщо потрібна буде консультація. 

Чи були труднощі на етапі долучення до грудей? Якщо так, то як долали проблеми? 

У перші три дні після народження дитини не було ані молозива, ані навіть краплі молока. Консультантка пояснила, що однаково треба прикладати до грудей, хоча б по 15 хвилин давати кожну. Це стимулює рецептори, організм отримує сигнал про потребу  молока. Щоб дитина не була голодна після такого прикладання, догодовували сумішшю, але без сосок чи пляшечок із сосками. Так і робила. Виписали, і вже вдома молоко як прибуло, то годі було зупинити. Далі все було добре з годуванням. Більше не догодовувала, соски навіть не купувала. 

Що, з вашого досвіду, найбільш потрібно мамі, яка починає грудне вигодовування? Підтримка сім’ї, більше уваги від рідних, чоловіка або, навпаки, менше, щоб ніхто не турбував?

Спокою, розуміння процесу вигодовування та не слухати зайвих порад. Часто рідні з порадами можуть більше зашкодити, ніж допомогти. Основне правило, яким я керувалась, — попит породжує пропозицію. Тобто якщо хтось хвилюється, що недостатньо молока, то прикладайте дитину до грудей частіше, і організм отримає сигнал, що треба більше виробляти молока. Я вирішила прикладати на вимогу дитини, та не затикати дитині рота соскою. Якщо дитина плаче, вона хоче донести, що їй щось потрібно, а дати соску — це ігнор потреби дитини. 

Про вигодовування в умовах війни: що найважче? 

Вигодовування під час війни — це скарб. Бо, мабуть, найгірше, з чим стикнулися мами, в яких діти на штучному вигодовуванні, — відсутність сумішей. У перші дні повномасштабного вторгнення сумішей не було через порушення логістики, запаси відразу розкупили. Це жах, скільки бачила повідомлень про пошук суміші, хоч якоїсь. З грудним вигодовуванням це не загрожує. Від стресу молоко не пропадає, бо, як я вже казала, попит породжує пропозицію: прикладала частіше дитину, і все було чудово. Якось побачила коментар одного консультанта з грудного вигодовування: «Якби від стресу зникало молоко, то людство б не вижило, бо суміш з’явилась тільки у 20 столітті. А до цього часу скільки було воєн, стресів, та й умови життя набагато гірші були».

Що відчували, коли ваше фото, а згодом і ілюстрація аж так завірусились?

Спочатку зраділа, бо думала, що не побачу фото взагалі, адже чоловік, коли спілкувався з журналістами, не запитав ані контакти, ані для якого ЗМІ робили фото. Але абсолютно не очікувала, що фото набуде такого розголосу, це стало трішки шоком. Та загалом все нормально, нічого особливо в нашому житті від цього епізоду не змінилось. Радію, що змогла за допомогою цього фото принести якусь користь. 

Чи не думали евакуюватись за кордон, ймовірно, було б трішки легше морально з маленькою дитиною? Хоча тут є підтримка рідних. Поділіться думками на цю тему. 

Ні, не думала. Я проти виїзду за кордон, хоча маю куди і до кого. Тобто немає такого, що мене лякає, наприклад, що я там буду сама, чи щось подібне. Це просто така моя позиція. Я вважаю, що вдома найкраще. Так, ми спочатку евакуювалися на захід України, у безпечніше місце, але ми повернулись додому, у Київ. Я ніколи не хотіла жити за кордоном — ані в мирний час, ані зараз. А от подорожувати — так, може, цього навіть трішки бракує. 

Найбільші страхи мами немовляти під час війни, окрім страху за життя дитини? Що доведеться евакуюватись, зникне молоко, не буде медичної допомоги або щось інше? 

Мені важко дати відповідь, та немає страху більшого, ніж за життя та здоров’я дитини. Решта — негаразди, які можна вирішити. За 1,5 року мені здається почуття страху дуже притупилось. Мабуть, так працює захист нервової системи, щоби з глузду не з’їхати.

Як справляєтесь зі стресом, переживаннями чи вдається ловити дзен чи за турботою нема коли стресувати? Чи вплинув стрес на годування грудьми? 

З дитиною є стреси хіба що побутові, але догляд за дитиною дуже відволікає від негативу. Зараз вона доросла (1,5 року щодо того фото), тому ще й підіймає настрій, коли грається, щось вигадує собі в своєму дитячому світі. Мені здається, у перші дні повномасштабного вторгнення дитина і догляд за нею рятував ментальне здоров’я.

Які саме для вас переваги грудного вигодовування? 

Я ще до народження дитини розуміла, що точно хочу грудне вигодовування. Крім усіх плюсів користі для здоров’я дитини, я точно знала, що для мене як для людини лінивої набагато легше вночі дати груди, ніж бігти гріти, калатати суміші. Це корисно, це легко, це зручно, це завжди з тобою. 

Коли плануєте завершувати грудне вигодовування? Якщо вже, то чи легко вдалося? 

Закінчила грудне вигодовування саме у рік. Пройшло все гладко, я плавно скорочувала кількість годувань, тож дитина була готова: до грудей не лізла. Як припинила давати груди, то вона про них і не згадувала.

Чого бракує мамі-годувальниці у сучасному місті? Спеціальних місць із персональним простором для мами, розуміння суспільства? 

Гарного одягу та білизни для годування. Мені особливих місць не треба було, можна будь-де годувати дитину. Щодо сприйняття суспільством цього процесу, то тут, на мою думку, заважають упередження у голові самої мами, бо мені було байдуже, хто що подумає. А от одяг і білизна… Хочеться, щоб і гарно, і зручно з урахуванням потреб. Такий одяг є, але дуже мало, треба добряче напружитися, щоб знайти щось красиве і функціональне водночас. 

Чого б хотілося побажати годувальницям та майбутнім мамам?

Легкого грудного вигодовування, щоб не боялися, що щось не вийде, зараз є багато хороших спеціалістів з цього напряму. І менше слухати застарілих порад і надокучливих родичів. Прислухатися до себе і своєї дитини. І навіть якщо лікарі будуть радити щось, що викликає сумніви, краще порадитись ще з декількома фахівцями-лікарями та порівняти інформацію. Все буде чудово, немає нічого неможливого, у вас все вийде.