Як назавжди позбутися зайвих речей: Фешн-блогерка Майя Тульчинська про нову етику споживання

Сьогодні люди купують в середньому на 60% більше одиниць одягу на рік, ніж в 2000 році. Ми купуємо більше речей, життя яких у наших шафах зрідка триває більше двох сезонів. Завдяки кому нарощує обіги індустрія моди та кому від цього погано?

Майя Тульчинська, авторка блогу «Доступно та просто про моду і стиль» розповідає про сенс свідомого споживання та нову книжку від Yakaboo Publishing.

Дорожче, але якісніше

Для мене важливо розуміти, хто, де і в яких умовах зшив мій одяг. Зокрема, саме тому я купую в українських брендів і створила блог про моду, щоб надавати PR-підтримку українським виробникам. Це було одним з головних завдань мого блогу на початку і це досі актуально. Я готова заплатити трохи дорожче українському виробнику, навіть якщо у мережевих гігантів масової моди можна придбати щось схоже за менші гроші. Я добре розумію, яким чином досягається ця нижча ціна. І мені значно приємніше носити сорочку чи сукню, коли я не тільки знаю власників та дизайнерів, знаю, де вони купують тканини та якої якості, а до того ще й бачила на власні очі цех та кравчинь, які ці речі зшили, і впевнена, що вони працюють у гідних умовах. Хай ця сорочка коштує дорожче, краще мати одну таку річ, ніж дві чи три одноразові ганчірки, які строчили в темному підвалі за півчашки рису. Проблема світової масової моди не тільки в не етичному ставленні до працівників та довкілля. І не тільки в величезних обсягах перевиробництва. Проблема ще і в тому, що з ростом обсягів катастрофічно впала якість!

Дані опитувань свідчать, що сьогодні люди купують в середньому на 60% більше одиниць одягу на рік, ніж в 2000 році. Відповідно, і виробляють його значно більше. І щоб виробляти його швидко і дешево, економлять на всьому: від якості тканин до стійкості фарб, від спрощення крою до виключення певних операцій з обробки виробу. Якщо взяти класичні піджаки, які полюбляють носити і чоловіки, і жінки, то там технологія пошиву передбачає десятки видів операцій та додаткових матеріалів, крім тих, що ми бачимо зовні — головної тканини та ґудзиків. Якщо цієї технології дотриматися, піджак слугуватиме довго і не втрачатиме форму. Але коштувати дешево в нинішніх умовах такий піджак не може, тому виробники спрощують технологію, прибирають «зайві» процеси та матеріали. В результаті, як би дивно це не звучало, ті піджаки, які шили нашим батькам доморощені кравці, часто виглядали краще і носилися довше, ніж ті, які можна купити сьогодні в магазинах.

І це породжує складнощі для секонд-хендів, свайп-вечірок та інших подібних ініціатив з надання речам другого життя. Ідея як така чудова і соціально відповідальна. А от з втіленням буває біда, бо речам часто-густо і перше життя дається нелегко. Вони іноді виглядають потомленими ще в магазині. Виробники fast fashion самі не приховують: їхні речі розраховані на те, щоб їх купили, пару разів одягнули і в кінці сезону відправили на смітник. І якщо замість смітника вони потрапляють на свайп-вечірки чи у секонд-хенд, то краще виглядати від цього не починають. Дуже рідко в таких місцях можна знайти речі, дійсно варті уваги. І радше за все це речі, які купили помилково і носити не починали. Те, що справді ношене, зрідка може когось ще порадувати.

За лаштунками моди   

«Якщо ви дізнаєтеся в усіх подробицях, як виробляється ковбаса, вам довго не захочеться її їсти» — кажуть ті, хто розуміється на харчовому виробництві. Якщо ж ви прочитаєте книжку Максін Бедат «Розібрані. Життя та смерть однієї одежини» про виробництво джинсів та загалом одягу, то потім тричі подумаєте, перш ніж купувати чергову пару штанів чи футболку. 

Авторка облетіла земну кулю щонайменше двічі, щоб на власні очі простежити весь шлях, який проходить одяг – від вирощування сировини до полиці в магазині через шафу типового американця і до сміттєзвалища — з усіма проміжними зупинками. Десь той самий шлях – у півтора чи навіть два оберти навколо світу – долає майже кожна пара звичайнісіньких джинсів, які продаються на сайтах онлайн торгівлі за пару десятків доларів. І з цієї книги ви можете дізнатися як саме і чому так відбувається. Чому техаське містечко Ель-Пасо, що було колись джинсовою столицею світу і виробляло по два мільйони пар джинсів щотижня, тепер шиє лише невеличкі партії на індивідуальне замовлення. І чому жодна пара легендарних Levi’s та і взагалі майже жодна пара джинсів, у які Америка навчила вбиратися весь світ, сьогодні не має позначки Made in USA на етикетці.

Разом з авторкою ви роздивитесь плантації бавовни на американському півдні, звідки вона вирушає на текстильні фабрики Китаю. Потім, разом з тканиною потрапите у швейні цехи Бангладеш. Повернетеся до Америки, де готові джинси продадуть і зносять, а потім, через Армію Спасіння та сортувальні бази в Індії потрапите на величезний ринок секонд-хенду в Гані і вже звідти – на гігантське сміттєзвалище. Мало хто з нас за все життя подорожує світом так багато, як це роблять мільйони пар штанів і не тільки штанів. 

Ви зазирнете у фарбувальні цехи в Китаї, з яких чорно-сині ріки течуть в китайські водойми. Разом завітаєте в крихітну кімнатку, де живе працівниця швейної фабрики у Бангладеш, та на її фабрику, де люди перетворюються на роботів, де не можна відволіктися від швейної машинки ані на хвилину і навіть понаднормові години праці, які змушені брати швачки, не забезпечують їм прожиткового мінімуму. Дізнаєтеся, чому красиві слова про «етичне виробництво», «дотримання норм» та «захист працівників», які пишуть бренди на своїх сайтах – чистісінька фікція. Бо насправді великі бренди одягу не тільки не захищають виробничий персонал, вони часто гадки не мають, хто саме, де і в яких умовах зшив той одяг, який вони продають під власним ім’ям. Тканина для джинсів фарбується в каламутній воді, шляхи постачання одягу в магазини Америки та Європи так само не прозорі та брудні – і ви дізнаєтеся, чому так відбувається.

Ви також зазирнете у сортувальну базу найбільшого інтернет супермаркету в світі – Amazon – і дізнаєтеся, чому на роботі сортувальника мало хто витримує більше одного року. Чому в усьому світі, навіть у заможних та демократичних США, індустрія моди, пошиття та роздрібної торгівлі використовує працю найвразливіших, найменш захищених людей, платить їм ганебні копійки і вичавлює з них усі соки, аби лише мати найнижчу собівартість і якомога швидше доправляти до магазинів нові й нові стоси одягу. Стоси, з яких далеко не все буде навіть придбано, а те, що придбано, далеко не завжди буде вдягнено бодай один раз. Стоси, які за пару років переїдуть на звалища, де будуть розкладатися і труїти довкілля сотні років. 

Ця книга розвінчає багато міфів, створених індустрією споживання, щоб заохотити вас споживати більше й більше. З цифрами та фактами, зі зворушливими історіями реальних людей вона змусить прийняти неприємну правду: повністю етичних, безпечних, екологічних способів споживання та подальшої утилізації одягу сьогодні не існує. Ця книга – чудова пігулка від надмірного споживацтва, невтішна констатація, до чого призвела світ гонитва за надприбутками. Це чесне дослідження світового ринку масової моди, якого ви не знайдете в інших джерелах.     

Менше, але краще

Чи дійсно неможна зробити нічого для продовження життя одягу? Шлях номер один: у світі виготовляється ціла купа речей, для яких потрібні наповнювачі, ущільнювачі, утеплювачі — їх можна виготовляти та вже виготовляють із поліестеру вторинної переробки. Зношеним речам з натуральних тканин теж можна знайти нове застосування. Існують бренди, які переробляють старі джинси і створюють з них нові, креативні речі. Старі светри можна розпускати і плести з них щось нове. Це штучна, індивідуальна робота, це не може бути масове виробництво. Але таких студій може бути багато. А справді якісні речі, які виглядають як нові, можуть і прожити друге життя у нових власників.

Це один з шляхів подолання проблеми зайвих речей. Інший спосіб: купувати менше, обирати більш обізнано, носити довго і зі смаком. Під це зараз і мода підлаштовується, тренди стають більш тривалими, речі залишаються актуальними довший час. Сподіваюся, в майбутньому ми згадуватимемо гонитву за швидкоплинними трендами і нескінченну купівлю одноразових суконь як дурнувату архаїчну практику, що давно пішла з моди. 

Придбати книгу можна за посиланням