Лілія Гриневич: «Неправильно розглядати батьків як ресурс, який допоможе облаштувати школу, вони втрачають тоді довіру»

Про компетентнісний підхід, тестування та виклики для вчителів

29 та 30 квітня у Харкові відбулась третя освітня міжнародна (не)конференція EdCamp Ukraine. Серед спікерів була і міністр освіти та науки України Лілія Гриневич, яка розповіла про виклики, що стоять перед новою українською школою, про необхідність змін у тестуванні та про свободу, якої так чекають вчителі.

Про компетентнісний підхід у школі

Зараз ми орієнтуємся в основному на надання певної суми знань і трошки на вміння. Компетентності відрізняються тим, що це не тільки знання, тобто дітям потрібне певне ядро знань, з яким вони мають працювати, для того щоб вони змогли потім шукати потрібну їм інформацію.

Знання зараз примножуються драматично швидко. І школа припинила бути єдиним їхнім джерелом. У сьогоднішній пересічній українській школі учитель приходить і переказує знання з підручника, причому дуже часто застарілі знання. Дитина ж повинна їх відтворити на екзамені і забути. Це нічого не дає для сучасного життя у цьому бурхливому світі. І ось зараз ми терпимо кризу знаннєвої школи. Дітям потрібні м’які навички. На останньому Всесвітньому економічному форумі показали, що будуть очікувати роботодавці від своїх співробітників у 2020 році: вміння спілкуватися в команді, критично мислити, розв’язувати комплексні складні проблеми, володіти емпатією, вміти порозумітись. Тобто це те, чому сьогодні в школі ми практично не вчимо. Громадянська соціальна і загальнокультурна компетентність, екологічна компетентність і безпека, уміння вчитись упродовж життя, фінансова грамотність і підприємливість — це те, чого нам катастрофічно не вистачає, але це те, що допоможе дітям стати щасливими, відповідальними громадянами, які зможуть самореалізуватися. І це наша велика мета в новій українській школі.

Про процес навчання

Сьогодні треба по-іншому навчати. Це означає, що вже не підходить просто переказати зміст, учителі повинні досліджувати проблему у групі, щоб навчити дітей спілкуватись, вони повинні говорити пр їхні взаємостосунки, як шанувати гідність іншої людини та свою власну, — це все потребує значно більше часу, ось чому ми виходимо на трирічну старшу школу. А ще, я переконана, що ми маємо дати нашим дітям старшого віку більше часу і вибору, щоб підготуватись до наступного етапу навчання. Адже це асболютний абсурд, коли 60% дітей в розрізі країни змушені отримувати репититорські послуги, щоб складати ЗНО. Це означає, що в нас щось не так зі змістом ЗНО і щось зовсім не так з тим, як влаштована старша школа.

Про технологічне забезпечення школ

Перша частина проблеми в тому, що у багатьох дітей є гаджети вдома, проте не в школі. А друга частина — у багатьох дітей немає гаджетів ні в дома, ні в школі. І потім вони виходять на ринок праці вже не в рівних умовах. Тому, так чи інакше, ми мусимо приносити технології в школу. При всьому нашому безгрошів’ї ми почали інформатизацію. Минулого року 23 тисячі комп’ютерів були поставлені в школи, але це не є вирішенням проблеми, тому що тільки 25% з них на сьогодні підключені до інтернету. Але і підключення до інтернету не вирішить проблему, тому що потрібно мати те, чим можна начинити комп’ютери. Зараз ми шукаємо партнерів для створення відкритого онлайн-ресурсу з новими навчальними матеріалами, мультимедійними презентаціями та методиками.

Про педагогіку партнерства

Знаннєва школа терпить кризу і через те, що існує оцей підхід трансляції знань з підручників. А крім цього, через авторитарну педагогіку — немає зараз жодного партнерства між учителем та дітьми. А щодо батьків, то вони вже давно перестали сподіватись на школу як на місце педагогічної консультації. І це величезна проблема, тому що учитель мав би бути партнером для батьків, який допомагає вирішувати проблеми дитини. Коли втомлений батько приходить після роботи на батьківські збори, а там йому кажуть: «Ви щось робіть зі своїм сином, він не вчиться, прогулює», це називається педагогічною консультацією? Тому наша мета — побудувати модель для вчителів, як їм працювати з батьками. Розглядати батьків як ресурс, який допоможе облаштувати школу, неправильно, вони втрачають тоді довіру до школи. І я думаю, що найголовніше у педагогіці партнерства — вибудувати довіру між вчителем і учнем, коли учень розуміє, що вчитель є старшим другом і він не зрадить. Нам треба вибудовувати довіру між вчителем та батьками, довіру суспільства до вчителя і, я переконана, нам потрібно вибудовувати довіру держави до вчителя. Ми випишемо стандарти тільки в результатах навчаннях і скажемо вчителям: «Досягайте ці результати так, як ви хочете». Ми дамо свободу вчителям готувати програми самостійно, при цьому будуть підручники, модельні програми. Наш виклик — зробити так, щоб учитель був готовий до цієї педагогічної свободи.

Про тестування

Через те, що ЗНО націлене на велику кількість фактів і термінів, на цьому і робиться наголос у навчальному процесі, а в результаті ми втрачаємо час для того, щоб формувати компетентності. Тому, по-перше, у зовнішньому незалежному оцінюванні вже з’являються потрошки кращі завдання. По-друге, ми входимо в PISA у 2018 році  — це для нас буде великий урок, ми побачимо, як наші діти можуть виконувати завдання на компетентності, і зрозуміємо, куди нам рухатись далі. Проблема в тому, що ЗНО в нас ще є й превентивним заходом проти корупції. Але завжди, коли вам треба порахувати велику кількість відповідей, використовуються простіші інструменти, однакові для всіх. Я думаю, що принаймні впродовж наступних років нам потрошки доведеться збільшувати завдання на компетентності і частку відкритих запитань у тестах, тому що через відкриту частину цю перевірку і можна здійснити. Ми зараз співпрацюємо з урядом Фінляндії у формуванні фінсько-українського проекту і хочемо спрямувати його на підвищення кваліфікації вчителя, створення відеобібіліотеки методів компетентністного навчання для наших вчителів і також на те, як проводити оцінювання. Будемо вчитися разом.

Про підготовку вчителів

Процес підвищення кваліфікації вчителів буде нелегким і масовим. Тому що якщо ми хочемо, щоб у 2018-2019 році першокласники зайшли до нової української школи, ми мусимо перенавчити 22 тисячі вчителів початкової школи і три тисячі заступників директорів. І власне, у цьому новому проекті ми будемо розробляти курс, який пройде кожен з цих 25 тисяч учителів. Потім будемо рухатись для другого, третього класу і так далі. Це дуже складна робота — змінити спосіб мислення вчителів про навчальний процес. Для багатьох це стане викликом.

Так сталось в Україні, що суспільство випередило школу у своєму розвитку. Це дуже небезпечна тенденція, адже школа має бути в авангарді, ми ж маємо готувати дітей для їхньої професійної кар’єри, яка буде розвиватись через 20 років. Показова історія: нещодавно в мене була зустріч с депутатом Румунії, який очолює там українську громаду. Він приходе і каже: «Пані міністер, українці Румунії просять у вас допомоги. Держава Румунії дає гроші на підручники для національних меншин, але у Румунії підручники мають бути тільки елекронними. А електронний підручник — це не просто книжка у пдф-форматі, там ще купа мультимедійних форматів та додатків. Але ви знаєте, у нас немає українців, які би розробили такі підручник. Дайте ваші». Уявляєте мій стан, що я могла відповісти цьому румунському українцеві? Ось тому в нас дуже багато роботи.

Головне фото: Харківська ОДА

— Читайте також: Андреас Шляйхер: «Советская система экзаменов, как и система обучения в целом, была нацелена на сортировку людей»

Мы в Facebook