Шлях митця: Книга, яка нагадає вам хто ви є

Експеримент у "прямому ефірі"

Ніби все добре, але щось підказує вам, що життя не вдалося? Ваш діагноз — творчий застій. Від будь-якої хвороби, в тому числі творчої, повинна бути дієва книжка. Я свято вірю у книжки, які можуть допомогти у будь-якій ситуації і з`являються у нас в руках саме тоді, коли ми їх найбільше потребуємо. «Шлях митця» — магічний посібник з розблокування творчої енергії.

Коли тебе накрило

Кілька років тому я опинилась у абсолютно сюрреалістичній життєвій ситуації, в яку ніколи не думала потрапляти. В таких ситуаціях гнітить не стільки абсурд паралельної реальності, в яку тебе викинуло, скільки відсутність перспективи, яка давала б тобі бажання ініціювати якісні зміни в собі. Іншими словами: коли ти на дні, тобі треба від чогось відштовхнутись, щоб дістатися поверхні. Мені пощастило «відштовхнутись» від книги Елізабет Гілберт «Їсти, молитися, кохати» — це не надто оригінально з мого боку, цією книгою, як рятувальним жилетом, скористалися, здається, мільйони людей по всьому світу. Але з іншого боку, це означає, що книжка справді діє. Проте зараз, у новій кризі, цікавим, суцільно магічним фактом для мене стало ще дещо: Елізабет Гілберт ніколи не написала б «Їсти, молитися, кохати», якби свого часу не прочитала книжку-тренінг Джулії Кемерон «Шлях митця». І я подумала: «Це знак!» І вирішила скористатися методом, після якого моя особиста гуру знала, чого хоче: «помандрувати в Італію і вивчити італійську; побувати в одному з ашрамів Індії; повернутися в Індонезію, щоб повчитися у літнього цілителя, з яким я колись там познайомилася».

Як почати працювати за програмою

Джулія Кемерон — не тільки успішна журналістка, що працювала у  The New York Times та Rolling Stone, не тільки успішна сценаристка та колишня дружина і партнерка по роботі Мартіна Скорсезе, а й автор приблизно 30 книг про творчість та творчих людей. Першою з книг став міжнародний бестселлер «Шлях митця», що з`явився на світ у 1992 році.

Одна з найголовніших порад людям, що прагнуть змінити своє життя і вийти з творчої кризи, знаходиться на останніх сторінках книги. Я до цієї поради не дослухалась, тому що мені кортить розповісти про власний експеримент, а порада така: якщо ви вирішили працювати у напрямку змін у своєму житті, нікому нічого не розповідайте. Інакше вам одразу прилетить «перевірка» у вигляді тих обставин, які вас змусять від цієї ідеї відмовитися! Отже, читайте книгу і ні пари з вуст!

Програма «Шлях митця» розрахована на 12 тижнів. Книга є насправді книгою-тренінгом, тому беріть в руки олівець, запасайтесь папером, і кількома гарними блокнотами (у негарних блокнотах ви нічого путнього ніколи не напишете!). Попри початковий скептицизм: «Так-так, ще одна книжка про те, як вивільнити свій творчий потенціал», метод Кемерон є захопливим і справді діє. Від роздратованого заціпеніння після перших розділів про те, що кожен з нас є митцем, що митець творить не сам, а силою, даною Верховним Митцем і бла-бла-бла (погоджуюсь абсолютно, але чомусь ця довга прелюдія мене дратує), я перейшла до гарячкового занотовування на полях. «Зателефонувати до турагенції, спитати про поїздку до Кам’янця-Подільського», «Скільки коштує гіпсокартонна стіна для моєї прохідної кімнати?», «Зробити у Facebook окрему сторінку з моїми старими текстами/фото». Спочатку я просто читала, не виконувала вправ, але з середини книги повернулась до початку і стала виконувати завдання.

Ранкові сторінки

У Джулії Кемерон всього два прийоми для щоденної допомоги власному внутрішньому митцю: ранкові сторінки та творчі побачення. Вона просить нас подумати про радіо: воно надсилає сигнали й приймає їх. Так от, ранкові сторінки потрібні для того, щоб надіслати до Верховного Митця, до Джерела Творчості, сигнали про те, що ми є й очікуємо на ідеї та натхнення. Ранкові сторінки — це три сторінки звичайного письма, але тільки потоку свідомості. Цю вправу потрібно виконувати щоранку всі 12 тижнів програми.

  • Прокинутись на півгодини раніше
  • Відкрити гарний, спеціально для цього придбаний, блокнот
  • Писати що завгодно, не намагатись «загортати» художній текст
  • Нікому ніколи не давати читати цей блокнот.

Дійсно, спочатку може вийти щось таке: «Яка дурня, краще б було спати ще. Краще б було не сидіти в телефоні до ночі. Спати. Яка сіра днина. Знову осінь. А вона ж в цьому році ось тільки закінчилася» і т.п. Але дурний зміст ранкових сторінок не повинен нас турбувати. Це лише засіб зв’язку з Митцем. Ви писатимете таке «у повітря», а потім побачите, що до вас почнуть струмом долинати нові ідеї: просто повірте і пишіть ранкові сторінки: «Ранкові сторіки таки допомагають нам потрапити по той бік страху, власного негативу чи поганого настрою. А найголовніше — вони допомагають нам дістатися туди, де на нас уже не може мати вплив внутрішній Цензор».

Творчі побачення

Хтось би волів краще піти на просте нормальне людське побачення. Але теж не йде. Бо звичайному людському побаченню заважають ті самі причини, що й творчому. Наші відмовки: немає часу, багато роботи, я потрібна родині, такі чергові штампи в дусі «яжемать». А насправді ми боїмося вступити у контакт з кращою частиною себе, з творчою дитиною, яка радіє і творить тільки тоді, коли їй приділяють увагу. Творче побачення — це щотижневий автономний, абсолютно наодинці, вихід «у люди». Туди, де вам цікаво, де вам приємно, де ви наберетеся нових вражень, зовсім необовязково «інтелектуальних»: до книгарні, до лісу, до ковзанки, до кавярні, до музею, до магазина тканин і т.д. Це час, який ви присвятите тільки собі, наповненню своєї «творчої криниці». Творчі побачення — це коли ви, як те саме радіо, приймаєте сигнал від Джерела Творчості.

Для мене творчі побачення — постійна боротьба з установкою «яжемать», проте, якщо вимкнути кнопку «я всім все винна» хоча б для того, щоб побачити, чи дійсно відбудеться при цьому Апокаліпсис, можна спробувати. І знаєте що? Ніхто не помер. І мало хто помітив мою двогодинну відсутність у родинного вогнища. Вони всі були зайняті прасуванням, писанням відповідей на форумах про Другу світову війну, грою у Майнкрафт.

Вправи

Для вправ треба купити ще один класний блокнотик, не той, що для ранкових сторінок, але так само «таємний» для всіх цікавих. Для вправ не потрібно багато часу, їх буває 3-6 на тиждень, тому час знайти можна, тим більше, що всі вони — для нас і про нас. Вправи у книзі Кемерон — це ті самі тести, які ми любили у підлітковому віці: вони дають нам змогу віднайти нас справжніх, показують нам, що зробило нам боляче, що нас зцілює, що ми любимо робити, що ми хотіли б робити і, головне: що ми можемо зробити зараз, через тиждень, через рік, щоб почуватися щасливими, щоб створити щось особливе. Приклади вправ:

Мандрівка у часі

Перерахуйте трьох старих ворогів вашої самодостатності. Будь ласка, намагайтеся описувати їх якомога детальніше. Монстри, які засіли у вашій памяті, це і є ті цеглини, з яких збудовані ваші негативні переконання. (так, противнюча Анна-Рита з п`ятого класу теж додається до списку, і ті огидні слова, які вона вам говорила, також). Необхідно розпізнати травми, завдані вашій творчості, і оплакати їх. Інакше вони перетворяться на рубці, які не даватимуть вашій творчості розвиватися.

Перерахуйте двадцять ваших улюблених занять

Коли востаннє ви дозволяли собі робити щось з переліченого? Напишіть дату біля кожного заняття. Не дивуйтеся, якщо виявиться, що востаннє ви займались улюбленою справою багато років тому. Тепер усе зміниться. Цей список — чудове джерело ідей для творчих побачень.

Десять маленьких змін

Перерахуйте десять речей, які ви хотіли б змінити у своєму житті — від найважливіших до найбільш дріб`язкових чи навпаки (наприклад, поїхати в Китай, перефарбувати кухню, нарешті розпрощатися з Еліс — для чого мені така стервозна подруга?).

Швидко перелічіть п`ять ваших улюблених фільмів

Чи вони мають щось спільне? Я, до речі, не збираюсь соромитись свого «швидкого» списку улюблених фільмів. Якби я добре подумала, то згадала б Бергмана, або хоча б Бертолуччі. Але ні: «Pretty Woman», «Dirty Dancing», «Eat Pray Love», «Police Academy» (так, той кошмар у п’яти частинах), «Men In Black». Що у них спільного? В усіх є персонажі, на які я хотіла б бути схожою. Сержант Калахен, наприклад.

Інсайти

Недарма у цієї книжки є підзаголовок: «Духовна дорога до примноження творчості», адже олівець все підкреслює і підкреслює на кожній сторінці вислови, які ніби вмикають лампочки у темряві отруєного буденністю мозку.

1. Творчі люди обожнюють творчих людей. Митці-тіні горнуться до свого істинного племені, проте все ніяк не можуть заявити про своє, отримане від народження, право бути там. Дуже часто саме завдяки сміливості, а не таланту, одна людина стає митцем, а інша лише митцем-тінню.

2. Цілком природно, що найотруйніші друзі для нашого відновлення — ті люди, які все ще перебувають у глухому куті власної творчості. Ми знайшли з нього вихід, а вони ні, це їх і лякає.

3. Творчі люди, щоб уникати власної творчості, вдаються до дивних вчинків, зокрема — починають товаришувати з шаленцями. (…) Ви теж зустрічали таких: харизматичні, але некеровані, завжди мають повно проблем і мало ідей, як їх вирішити. Шаленці — це ті люди, які можуть заволодіти всім вашим життям.

4. Щоб вижити, потрібно завжди бути при здоровому глузді, а щоб залишатись при здоровому глузді, потрібно бути до всього уважним. (…) Насправді якість життя завжди пропорційна здатності радіти. А здатність радіти — це дар звертати увагу на все довкола.

5. Митець повинен мати вільний час, час бити байдики. Щоб захистити наше право на такий час, потрібні сміливість, переконливість, завзятість. (…) Для багатьох творчих людей переконаність у тому, що вони повинні бути доброчесними і повинні зважати на те, що станеться з їхніми друзями, рідними, партнером, якщо вони наважаться творити, стає вагомим виправданням власної бездіяльності.

6. Перфекціонізм не має нічого спільного з прагенням зробити все як слід чи з виправленням своєї роботи, чи із стандартами, яких ми намагаємося дотируватися. Перфекціонізм — це відмова у дозволі собі рухатися вперед.

Що відбувається зі мною підчас виконання програми «Шлях митця»? Ні, я не написала роману і не з`їздила до Китаю, проте я отримую набагато більше радості від життя. Думаю, що цим магічний ефект книги не обмежиться. Але хіба це мало — радіти життю?

— Читайте также: Велика магія: Ще більше натхнення від Елізабет Гілберт

Мы в Facebook