Зґвалтування у шлюбі: Чому ви не винні секс чоловікові

Історії потерпілих та поради експерток для тих, хто пережив сексуальне насильство з боку партнерів

Чи може бути зґвалтування у шлюбі? Багато хто вважає, що ні, мовляв, жінка просто не може не хотіти сексу із законним чоловіком, бо це ж її подружній обов`язок. Але виявляється, сексуальне насильство у шлюбі — річ настільки поширена, що ми навіть не сприймаємо його як злочин. Але наше несприйняття не означає, що це так і є насправді.

На жаль, сексуальне насильство — не тільки напад незнайомця на у темному закутку. Сексуального насильства зазнають жінки і від найближчих чоловіків, від тих, з якими разом живуть у шлюбі, з якими мають дітей. Наскільки масштабним є це явище, адже його практично не обговорюють у нашому суспільстві? У сусідній Польщі, наприклад, за даними офіційної статистики, що наводять журналісти ресурсу Newsmavens, у 90% випадків зґвалтувань жертва не звертається до поліції, але у 60% випадках, про які жінки повідомляють правоохоронцям, саме законний чоловік є злочинцем. Чому так? Адже вступ у шлюбні відносини не відміняє законів та відповідальності за їх порушення.

Чотири історії

Своїми історіями із WoMo поділилися клієнтки ГО «Центр «Жіночі перспективи».

Ірина, 47 років: «За всі роки я вже пристосувалася до «цього». Мені легше не опиратися, бо я розумію, що після того буде гірше… Він або силою примусить мене відразу, або всю ніч будитиме, розповідатиме мені про те, яка я погана, а зранку почнеться бурчання або крики, або говоріння дітям, що їхня мама – погана і так далі».

Любов, 32 роки: «У нього патологічна ревність, і кожна моя відмова від сексу розуміється ним як моя можлива зрада. Він не припускає, що я можу не хотіти з ним сексу сьогодні, просто не хотіти, бо я змучена, бо хочу спати. Він мене деякий час підозрював у мастурбації: «Ти або мастурбуєш, і тому мене не хочеш, або когось маєш». Одного разу йому вночі щось здалося і він запхав мені свого вказівного пальця у піхву, щоб перевірити чи я збуджена, але ж я спала. Коли я виходжу на балкон покурити, чи довго не виходжу з ванни чи туалету, – він приходить і питає, що я роблю і чому так довго. Це тотальний контроль над моїм тілом. А якось він слідкував за мною – я виявила це випадково, коли на вулиці зустрілася з подругою, зупинилася порозмовляти і вона його побачила, а він мені перед тим по телефону сказав, що поїхав у село мамі допомагати».

Олена, 38 років: «Він часто мене ґвалтує, дуже жорстоко б’є, каже, що так він мене карає за те, що я зіпсувала йому життя. Одного разу підняв двох наших синів з ліжка і примусив їх дивитися, що треба буде їм робити зі своїми дружинами, коли вони будуть виходити з-під контролю: поставив мене зовсім голу на рис на коліна і ґвалтував при дітях».

Вікторія, 68 років: «Він вже старий, але каже: «Я хочу бути мужиком, і ти, мусиш мені дати!» Колись зв’язав мене, сам вже не зміг, взяв з кухні баночку з приправами і ґвалтував мене нею. Я кричала сильно. Донька з другого поверху спустилася спитала що робиться через двері, а він сказав – то мама впала, а я їй коліно мажу… і донька пішла».

Ми попросили двох експерток — Марту Чумало та Галину Федькович, — прокоментувати подібні ситуації та порадити жінкам, що саме слід робити, якщо вони стикнулися із сексуальним насильством збоку власних чоловіків.

Марта Чумало, психолог ГО «Центр «Жіночі перспективи»:

З досвіду роботи у Центрі маю сказати, що зі скаргами на сексуальне насильство у інтимних стосунках (в тому числі у шлюбних) до нас звертаються вкрай рідко. Вже працюючи над проблемою фізичного насильства з юристкою чи зі мною, жінка наважується говорити про те, що в сексуальне насильство теж має місце у її партнерстві.

Системи підтримки

Звичайно, для того, щоб зупинити насильство, ми застосовуємо різні системи підтримки постраждалої. Це психологічний, психотерапевтичний, юридичний супровід, групи взаємопідтримки, допомога у пошуку безпечного місця за потреби. Дуже часто жінки говорять про сексуальне насильство, як про щось невідворотне, те, чого важко уникнути, або як можливість зменшення ще жорстокішого фізичного насильства. Часом я зустрічаю щире здивування, коли жінка починає розуміти, що чоловік не має права мати доступ до її тіла у будь-який момент часу, коли забажає. Часто жінки кажуть про те, що вперше чоловік зґвалтував її під час вагітності.

Відповідальність суспільства

Я можу багато розповідати про те, що відбувається, коли жінка отримує психотерапевтичну допомогу, але я хочу звернути увагу на інший аспект. Тут, на мою думку, важливо розуміти, що кожний випадок сексуального насильства не відбувається у вакуумі! Навіть, якщо постраждала особа ізольована, це відбувається у певному соціо-культурному контексті, де є сім’я, друзі, соціальні контакти. І ми маємо очікувати, що соціальні кола, в яких перебуває жінка, у певний спосіб візьмуть на себе частину відповідальності за сексуальне насильство, що відбувається і почнуть адекватно реагувати. Розробляючи соціальні інтервенції для припинення сексуального насильства необхідно враховувати і підключати «підтримуючі» складові цієї мережі, а не лише зосереджуватися на тому, щоб «підсилювати» жінку. Також ми маємо робити все, щоб сексуальне насильство взагалі не відбувалося!

Ми маємо почати говорити, що у тому, що зґвалтування у інтимних стосунках відбувається, винен не лише кривдник, який ґвалтує, а винен парламент, котрий не ратифікував Стамбульську конвенцію, уряд, котрий не забезпечує якісних послуг (в тому числі, наприклад, медичних та соціальних для постраждалих від зґвалтувань), силові структури (поліція і прокуратура), котрі належним чином не фіксують і не розслідують ці злочини, судді, котрі схильні вірити ґвалтівнику, і не вірити постраждалій, в результаті чого кривдники не несуть адекватних покарань і отримують «карт-бланш» на наступні злочини. Винна система освіти, яка, йдучи на поводу у право-радикальних та церковних активістів, опирається введенню в шкільну програму обов’язкового сексуального виховання, яке б в адекватний спосіб виховувало у дітей розуміння неприпустимості насильницької поведінки (особливо в інтимних стосунках), розуміння «концепції згоди на секс» та повагу до прав людини та прав жінок, необхідність просування ідей ґендерної рівності та токсичність ґендерних стереотипів та ґендерних ролей, які насаджуються патріархальними традиціями. Винні ЗМІ, які у своїх публікаціях зосереджуються на тому, що зробила чи не зробила жінка, коли кривдник її ґвалтував, замість того, щоб зосередитися на діях кривдника і відсутності наслідків для нього. Винні близькі й далекі люди, які стикаються з наслідками (родичі, сусіди, зубні лікарі, гінекологи, терапевти, вчителі, співробітники, просто перехожі), але відвертаються, підозрюючи про насильство…

Звичайно, винні чоловіки, котрі ґвалтують жінок і дітей! Але винна також система, яка на це не реагує. Саме соціальна реакція на насильство є, як на мене, основним фактором продовження чи зупинення насильства.

Галина Федькович, адвокатка ГО «Центр «Жіночі перспективи» 

Сексуальне насильство у шлюбі, та зґвалтування, зокрема, є досить розповсюдженим в Україні, як і у всьому світі. Однак, з огляду на 20-річний досвід громадської організації Центр «Жіночі перспективи» у наданні юридичної допомоги жінкам, які потерпають від домашнього насильства, бачимо, що жінки дуже рідко ідентифікують примушування до сексу чоловіком, як протиправні дії.

Суспільні стереотипи

Так, за результатами дослідження організації у 2012 році тільки 3% жінок, які зверталися за юридичною допомогою повідомляли про випадки сексуального насильства з боку чоловіка, та жодна з них не хотіла повідомляти про це правоохоронні органи. Можемо припускати, що це викликано широко розповсюдженими у суспільстві стереотипами щодо «сімейних обов’язків» жінки у шлюбі, які зазвичай включають згоду на секс з чоловіком за будь-яких обставин, не зважаючи на бажання жінки. Натомість на психологічних консультаціях значна частина жінок повідомляла про сексуальне насильство чоловіка, яке іноді тривало багато років.

Наприклад, до психолога організації зверталася жінка 40 років (вчителька у школі), котра перебувала у такому психо-емоційному стані, що вже не могла нормально працювати. Виявилось, що чоловік протягом багатьох років примушував її до сексу у неприйнятних для неї формах, пояснюючи тим, що вона його дружина і це її обов’язок. Сексуальне та психологічне насильство чоловіка призвело до порушень психологічного та фізичного здоров’я. Не зважаючи на це, вона відмовилась обговорювати питання сексуального насильства з юристкою, але погодилась звертатися до поліції із заявами виключно стосовно психологічного насильства. Тільки на останньому з багатьох судових засідань по справі про виселення чоловіка вона змогла озвучити проблему та сказала про сексуальне насильство, від якого потерпала багато років.

Однак, навіть у випадках коли жінка ідентифікує зґвалтування чоловіком та повідомляє про це правоохоронні органи, це не гарантує їй захист та притягнення ґвалтівника до відповідальності відповідно до закону. Наприклад, коли слідчий, який прибув з оперативною бригадою на виклик 102 про зґвалтування дізнався, що зґвалтування вчинене чоловіком, шлюб з яким ще не розірвано, він почав переконувати потерпілу у безперспективності справи та неможливості її доведення до суду, оскільки ґвалтівник — законний чоловік. У подальшому, при проведенні досудового розслідування справи, яка була порушена по факту нанесення тілесних ушкоджень, а не зґвалтування, і слідчий, і прокурор доводили неможливість притягнення чоловіка до відповідальності за зґвалтування дружини. При цьому, за відсутності будь-яких правових перешкод, оскільки закон не містить жодних обмежень щодо притягнення до кримінальної відповідальності за зґвалтування вчинене у шлюбі, єдиними аргументами були «це неможливо», «у нас такого ще ніколи не було», «ви ж розумієте – вона його дружина».

Зважаючи на таке ставлення правоохоронних органів та суду, а також часто відсутність підтримки та розуміння з боку близьких осіб, потерпілі в переважній більшості випадків не звертаються до поліції, чи відмовляються від обвинувачення після подання заяви.

Нове у законодавстві

У січні 2018 року набули чинності зміни, внесені до ст.67 Кримінального кодексу України у зв’язку із прийняттям Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються також вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Таким чином, вчинення зґвалтування чи іншого сексуального насильства щодо дружини, не тільки має бути караним відповідно до закону, але й відповідальність за такий злочин має бути вища.

У січні 2019 року набудуть чинності зміни до Кримінального кодексу України, відповідно до яких зґвалтування та сексуальне насильство визначаються як вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування) та вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство).
Кваліфікація сексуального насильства через відсутність згоди потерпілої особи відповідає позиції та вимогам Європейського Суду з прав людини викладеним, зокрема у рішенні по справі «M.C. проти Болгарії» (№ 39272/98) від 04.12.2003 яка стосувалась відмови поліції розслідувати справу по зґвалтування. Суд встановив порушення ст.3 та ст.8 Європейської Конвенції, відзначивши загальну тенденцію, відповідно до якої найважливішим елементом при встановленні факту зґвалтування чи сексуального насильства визнається відсутність згоди потерпілої особи. Суд підкреслив, що держава зобов’язана розслідувати кожен статевий акт вчинений без згоди потерпілої особи, навіть якщо потерпіла особа не чинила фізичного опору.

Однак, без зміни стереотипів щодо толерування домашнього насильства, сексуального зокрема, та «сімейних обов’язків» жінки, які передбачають безумовну згоду на секс за бажанням чоловіка, які широко розповсюджені у нашому суспільстві, в тому числі серед правоохоронних органів та суду, важко сподіватися на ефективне застосування нових норм закону та захист прав жінок, які потерпають від сексуального насильства в сім’ї.

— Читайте також: Потерпіла: Поради психолога жертвам домашнього насильства

Мы в Facebook