Болюче місце: Дитячий садок у житті матерів та педагогів

Коли редакція опитувала жінок з інших країн у проекті WoMo Abroad про підтримку працюючих мам державою, про забезпечення гендерної рівності, багато хто одразу зауважував про доступність чи недоступність дитячих садків. Чому це так важливо? Пояснює директорка Центру соціальних досліджень Ніна Потарська. 

Найскладнішим питанням березня є прохання перерахувати права жінок, що найчастіше порушуються. Ніби існує якась градація жіночих страждань за частотою згадувань чи за силою болісних відчуттів. Порушення прав жінок – це невід’ємна частина патріархальних відносин влади між людьми, яка пронизує всю сутність нашого буття та вбудована у людські стосунки на всіх рівнях. Але це не привід закривати очі на ці нерівності або миритися із існуючим станом речей.

Дитячий садок як індикатор гендерної нерівності

Дитячі заклади є досить яскравим зразком соціальної організації, на прикладі якої можна проаналізувати різні рівні нерівностей та витоки дискримінації, що існує у житті жінки та має системний характер. Працівники дитячих закладів на 98% це жінки, що у порівнянні із 50% у Німеччині виглядає досить підозріло, — невже німецькі чоловіки більше люблять дітей? Звісно, питання не у любові, а у заробітній платні яку отримують вихователі. Зарплата вихователя у дитячому дошкільному закладі України найнижча у галузі освіти та не покриває вартості споживчого кошика.

Вихователь/-ка дошкільного закладу, якому або якій за результатами атестації присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст другої категорії», може розраховувати на зарплату у 4748 грн, не кажучи про молодих спеціалістів/-ок без достатнього стажу та категорії, у той час коли реальна вартість споживчого кошика близько 7000 грн.

Жінки вибирають менш оплачувану роботу через можливість поєднувати роботу із репродуктивною (доглядовою працею), через можливість брати оплачуваний лікарняний лист, інколи через можливість позачергово прилаштувати дитину у садок, оскільки керівництво дошкільних дитячих закладів відчувають постійну нестачу кадрів.

Багатошарова проблема

Інший шар нерівностей виникає підчас впровадження мір жорсткої економії та пов’язаних із ними реструктуризації та оптимізації дитячих навчальних закладів, коли через брак дітей у сільських районах садочки закривають, а вихователів скорочують. Але оскільки вихователі — це в нашій реальності переважно жінки, то такі державні політики мають негативний ефект на права жінок, на гідну працю та достатній рівень життя. Крім того, скорочення фінансування дитячих закладів призвели до скорочення тривалості робочого дня та кількості годувань дітей протягом дня, оскільки останнє годування найчастіше відбувається о 16.00 і після цього вихователі вже раді віддати дітей батькам, оскільки дуже незначна частина дитячих закладів працюють хоча б до 18.00, а переважно до 17.00, не кажучи вже про оптимальний час для того, аби працюючі повний робочий день батьки могли забрати вчасно дитину із садочка, оптимально до 19.00. Але дуже часто батьки працюють понаднормово, вахтовим методом та у нічну зміну. І навіть у Києві лише з десяток закладів із можливістю залишати дітей до пізнього вечора або цілодобово, хоча кількість батьків, що працюють за гнучким графіком, все більшає. У той же час за останні роки скоротили групи для дітей від одного року, посилаючись на великі черги та необхідність забезпечити місця у дошкільних закладах для дітей від трьох років, за вимогою законодавства.

Усі ці обставини суттєво впливають на можливості забезпечення гендерної рівності підчас працевлаштування жінок. Оскільки за статистикою дохід жінок нижчий на 30%, а суттєвої підтримки від держави для родини із дітьми немає, дуже часто родина вирішує пожертвувати найменшим доходом і відпустку по догляду оформлює жінка. Після тривалої трирічної відпустки жінці важко поновитися на ринку праці, а через робочий графік дитячих садків вона переходить на різноманітні атипові форми зайнятості із гнучким графіком, неповним робочим днем та найнижчою оплатою праці. 

Професія — не вирок

Наступний рівень – це сама підготовка працівниць дошкільних закладів. Оскільки наразі основною вимогою є намір працювати та відповідна педагогічна освіта, любов до дітей, знайомство із сучасними педагогічними підходами та інші професійні кваліфікації відходять на другий план. Як наслідок незадоволення батьків якістю освіти та ставленням до дітей. Крім того, саме у дитячому садочку, через недбале ставлення діти отримують свої перші психологічні травми та уявлення про соціум. Саме там дітям нав`язуються стереотипні враження про гендерні ролі, навчають, що блакитне це тільки для хлопчиків, а рожеве — для дівчат. Що хлопці мають бути розумними, а дівчата покірними, дбайливими та охайними. Таке виховання має суттєвий вплив на формування мотивацій та пріоритетів майбутньої жінки, її вибір професії та захоплень.

Ситуацію можливо радикально змінити на краще лише у кілька кроків:

• збільшити фінансування освіти та зарплатні працівникам/цям дошкільних навчальних закладів;
• переглянути графіки роботи дитячих садків, зробити їх більш гнучкими та відповідними до вимог ринку праці та потреб батьків;
• поновити групи для дітей до трьох років;
• збільшити соціальні виплати по догляду за дитиною та допомогу за втратою працездатності. Оскільки в наші дні непрацююча жінка, що виховує дитину, залежить від усіх членів родини, що її утримують, у раз проявів домашнього насильства в неї не лишається фінансових ресурсів для того, щоб залишити кривдника. Крім того, через низьку оплату праці вона може розраховувати лише на мінімальну пенсію, що колись знову залишить її за межею виживання.

— Читайте также: Затягнути паски: Жінки під тиском жорсткої економії