Червоні прапорці психотерапії: головні ознаки, що психолог порушує протокол

Психолог порушує протокол… Навіть звучить страшнувато. Але є в цьому і гарна новина — протокол діяльності психолога існує! І на нього можна спиратися, захищаючи себе і свої інтереси. Він називається Етичний кодекс психолога і прийнятий ще в далекому 1990 році на І установчому з’їзді психологів України в Києві. Мета його — забезпечити високопрофесійну, гуманну, високоморальну діяльність психологів України й тим самим захистити нас, українців, від можливої шкоди з боку нечесних діячів, що називають себе психологами. 

Які ж основні цінності й принципи в ньому описані і які порушувати справжні психологи права не мають?

Насправді основних принципів всього сім. Але це дуже потужна сімка.

1. Відповідальність
2. Компетентність
3. Захист інтересів клієнта
4. Конфіденційність
5. Етичні правила психологічних досліджень
6. Кваліфікована пропаганда психології
7. Професійна кооперація

Тобто будь-яке порушення одного з цих сімох цінностей психологічної діяльності вже є порушенням етики з боку психолога. І навіть не дуже важливо, свідоме це порушення чи ні. Бо якщо психолог порушує Етичний кодекс свідомо — він завдає шкоду підступно, якщо несвідомо — то шкодить, бо непрофесіонал. А шкода може бути дуже відчутною, навіть критичною для психологічного здоров’я людини.

Я перечитую основні цінності етичного кодексу і розумію, якщо прибрати слова типу «психологічні» — цей кодекс стосується будь-якої професійної гуманної діяльності. Ми всі це знаємо і цінуємо.

Тобто якщо вам здається, що психолог порушує протокол, то скоріш за все вам не здається.

Що ж означатиме, що я можу порушувати протокол етичної психотерапії? Ось, наприклад, я психолог. Я працюю з людьми, які звернулися до мене за професійною допомогою. Що я можу зробити всупереч Етичному кодексу в процесі нашої з клієнтом взаємодії?

Якщо я погано себе знаю, не розбираюся з власними психологічними складнощами, не маю досвіду власної терапії, не усвідомлюю особливості свого характеру, я рано чи пізно порушу першу цінність кодексу психологів — відповідальність. Бо я можу непомітно для себе перейти межу між корисним впливом і маніпулюванням.

Я маю постійно навчатися та отримувати супервізійну підтримку досвідчених колег, бо ризикую втратити компетентність, другу цінність психологів. І я ношусь як шалена бджілка між семінарами, лекціями та майстер-класами, завалюючи свій робочий стіл новими книжками та конспектами.

Я маю слідкувати, щоб наше спілкування з клієнтами було щирим, вільним, добровільним і з прозорими зрозумілими домовленостями, бо насправді про все можна і треба відкрито говорити. Немає заборонених питань до психолога. Чудово, якщо ми майже не перетинаємося в повсякденному житті, хоча запобігти відкритості приватного життя психолога чи клієнта неможливо в наш час соціальних медіа. Але все, що бентежить, можна відкрито обговорити.

Бо як інакше я зможу захистити інтереси клієнта, якщо я не буду знати, як насправді почуває себе людина поруч зі мною?

«Все, що звучить в терапії, залишається в терапії». Винятків бути не може — таємниці клієнта помирають з терапевтом. Конфіденційність — крестраж психотерапії.

Якщо я, не дай Боже, почну казати про психотерапію щось ганьбливе, зверхнє або принизливе — викликайте допомогу, бо мій акаунт зламали або це вже не я, а мене викрали інопланетяни. Кваліфікована популяризація психотерапії — святий обов’язок кожного справжнього психолога.

Якщо я до того ще почну знецінювати когось з колег, викличте ще й швидку, бо ситуація критична. Психолог психолога має клясти лише в кабінеті власного психотерапевта.

Тобто портрет ідеального психолога виглядає десь так — майже невловний, бо носиться між власним кабінетом та різними навчальними та супервізійними групами, щасливо закоханий в свою роботу, годний говорити про психологію цілодобово, бо нічого цікавішого в світі майже немає, погано пристосований до повсякденного життя, бо нема коли, філософськи терпляче відноситься до всього окрім приниження людської гідності та свободи.