На «матусю» надійся, а сам бережися: Як сприймається німецький карантин в Берліні

Все, що ви хотіли б знати про розумний німецький план подолання кризи

Свежее:
Античная Турция: маршрут по стране, которую вы думали, что знали

Нам усім цікаво, як найпотужніша економіка Європи впорається з корона-кризою. Який у них план? Що ми можемо взяти з досвіду німців для себе? Про карантин у столиці Німеччини розповідає Олександра Койдель, яка живе в Берліні з 2017 року та пише дисертацію із політології в аспірантурі Вільного Університету Берліну.

 

З чого почали німці

Поки я пишу ці рядки, дівчинка років п’яти голосно співає на весь двір японську пісеньку; сусід навпроти в синіх «трєніках» вже котрий день сидить майже в одній і тій самій позі біля свого комп’ютера, а чоловік пенсійного віку («група ризику») двома поверхами вище нагладжує сорочку. Таку картинку (лише змінюються діти і кольори їхніх комбінезонів у дворі) я спостерігаю зі свого карантинного вікна вже четвертий тиждень. Розмови про карантин розпочалися в Німеччині, зокрема в Берліні, приблизно з початку березня. Десь із 16 березня ті, хто міг, почали працювати з дому – тим більше, тоді ще діти ходили в школу. Першим «дзвіночком» серйозності ситуації стало, мабуть, проведення футбольних ігор без глядачів. Хоча фанати таке рішення сприймали боляче, вони загалом поставилися до нього із розумінням.

Тим не менш, до останнього тижня березня кількість хворих суттєво зростала, і федеральному урядові та землям прийшлося піти на жорсткіші заходи. Цікаво, що протягом двох-трьох перших тижнів березня активно обговорювалася можливість повної заборони на вихід з дому за прикладом Китаю. Чи-то народ зрозумів нарешті серйозність ситуації і почав поводитися обачно, чи-то уряд зрозумів, що немає спроможності впроваджувати такий захід – але на сьогодні ця опція навіть не розглядається.

Міський парк у п’ятницю ввечері, 10 квітня 2020 року

Обмежуючі заходи в Берліні

Обмеження в Берліні продумано з тим, щоб запобігти скупченню людей, але не перешкоджати свободі пересування у разі потреби і можливості громадянам дихати повітрям, а малим підприємствам хоч трохи заробляти.

Так, кафе і ресторани закриті, але багато з них готують на винос або продають лише напої.

Магазини їжі та санітарних засобів відкрито, але вони самі регулюють кількість людей, що можуть одночасно перебувати в магазині. Біля кас кожні 1,5 метра є наліпки, які вказують,де потрібно стояти. В магазині можна бути лише з візочком, деякі магазини їх потім дезінфікують після кожного клієнта. Громадяни спокійно стоять в черзі на вулиці в очікуванні можливості зайти – тим більше, погода гарна, дозволяє.

Громадський транспорт працює, але користуються ним значно менше. В парках, біля озер та в ліс ходити не забороняється, проте дозволено перебувати разом лише сім’ям або людям, які разом живуть (наприклад, студенти, які разом знімають квартиру – Wohngemeinschaft). Спортивні і дитячі майданчики закрито. Також, якщо живеш сам, то можна знайти собі такого самого одинокого карантинного друга – і гуляти разом.

В перший тиждень цих заходів, здавалося, що ніхто нічого не зрозумів: народ грав у футбол та змагався на спортмайданчиках, молодь (яка вже не ходила в школи та університети) тусила групками і з пивом в парках тощо. Попри те, що за це були штрафи, не чула, щоб до когось їх застосували. Натомість була інформаційна кампанія та досить вдало пропрацювала поліція (вони заходили до кафешок чи підходили до груп, інформували про обмеження; наскільки мені відомо, штрафи не накладали). І от, на наступні вихідні ситуація виправилася. Зараз всі біль-менш виконують правила і переважна більшість (90% опитаних в репрезентативному опитуванні станом на 6-8 квітня) вважає прийняті заходи розумними та відповідними. В парках все ще багато людей, але, якщо пригледітися, вони дійсно виконують вимоги щодо дистанції. Маски носити ніхто не вимагає, але й купити їх особливо ніде. Люди зберігають дистанцію іноді смішно відстрибуючи від людей в останній момент. Трафіку, в тім, на вулицях не поменшало – хіба в центральних частинах, де офіси та туристичні об’єкти.

Об`ява про заборону користуватися дитячою площадкою

Система охорони здоров’я

Хоча Німеччина виявилася найбільш забезпеченою ліжками для інтенсивної терапії серед країн Європейського Союзу, наратив про необхідність карантину для зменшення навантаження на лікарні, був в комунікації експертів та урядовців із початку березня. Всі, хто має симптоми, можуть теоретично зробити тест безкоштовно, тому що він покривається страховими компаніями. Незважаючи на це, проблемою на початку була нестача масок, рукавичок, халатів та відсутність захисного устаткування у приватних практиках домашніх лікарів, де пацієнтам мали би робити тести. Лікарі жалілися, було багато інформації в ЗМІ. Не дуже хворі люди відміняли заплановані візити, щоб розвантажити лікарів. Так само відмінялися в деяких лікарнях планові операції. Частково проблема забезпечення вирішена та ще вирішується: наразі маски закуплено в Китаї та стимулюється власне виробництво. Відносно «хороші» показники летальності в Німеччині часто пояснюються саме поширеністю тестування та відносною готовністю лікарень.

Цікаво, що німецька система охорони здоров’я часто критикується як неефективна з ринкової точки зору. Зокрема, критикується наявність занадто дорогого устаткування (такого, як ліжка інтенсивної терапії) там, де воно наче непотрібно чи немає пацієнтів. Актуальна ситуація ж показала, що саме соціально орієнтована, а не суто ринкова, система забезпечення громадського здоров’я рятує життя в кризовій ситуації. Я дуже надіюся, що цей приклад виведе дискусії щодо проблематичності неоліберальних реформ в охороні здоров’я (та і в цілому) із наукової площини у громадську.

Виклики для суспільства

Найбільшим викликом карантину для німецького суспільства є сам карантин. Справа в тому, що тут найбільшим страхом після Другої Світової війни є занадто велике посилення уряду, зокрема, канцлера, і обмеження урядом громадянських свобод. Через це тут ніколи навіть не обговорювалося введення надзвичайного стану, а заходи із обмеження пересування приймалися лише після публічних консультацій із землями та/або точково на рівні муніципалітетів. Мабуть, також через це, багато таких обмежувальних рекомендацій комунікуються спершу експертами Інституту Роберта Коха та інших дослідницьких центрів і лише потім дискутуються політиками. В публічних промовах Ангела Меркель також не втомлюється підкреслювати визначну роль експертів в таких рішеннях. Сам карантин створює цілком очікувані виклики на декількох рівнях.

Соціальний рівень

По-перше, це соціальний рівень: випадки домашнього насильства дійсно зростають. Для протидії йому використовуються ті самі засоби, що і зазвичай, але комунікацію у цій темі підсилили. Через загрозу розповсюдження вірусу, безхатченки зараз не можуть прийняти душ чи відпочити в притулках, а благодійні організації роздають лише холодну їжу. Оскільки закрито школи, діти із неблагополучних сімей можуть не отримувати свій єдиний теплий обід за день. Також, через те, що на перший план вийшла боротьба із коронавірусом, розмови про покращення ситуації із біженцями, які застрягли в переповнених таборах Греції, розтанули в повітрі. І це тоді, коли Німеччина майже погодилась забрати хворих дітей-сиріт із тих таборів.

З іншого боку, виклики для вищих навчальних закладів було прийнято порівняно успішно: університети, з якими я маю афіліацію, використали канікули для переорієнтації навчання в онлайн-формат і вже 20 квітня (звичайний старт семестру) почнуть навчання. Зі школами складніше, бо цифрові компетенції дуже різняться як в самих вчителів, так і на рівні забезпечення шкіл. Тому в одній і тій же землі, дистанційне навчання в одній школі зводиться до того, що учні виконують вправи на роздруківках, а батьки їх перевіряють; в іншій – учні «відвідують» повноцінні онлайн-уроки із учителем. Якогось централізованого рішення, наскільки мені відомо, немає.

Мій чоловік чекає своєї черги зайти в пекарню. На дошці за ним написано, що можна максимум двом людям зайти

Економічний рівень

По-друге, економічний рівень. Звичайно, всі ці обмеження вдаряють по економічному благополуччю і зайнятості. Наприклад, авіакомпанія Lufthansa вчора підрахувала, що через простій літаків втрачає мільйон євро щоденно. Дуже страждають незалежні друковані видання, особливо місцеві, більшість доходів яких – від реклами місцевих бізнесів. Компанії різних розмірів вирішують свої виклики відповідно. Наприклад, великі компанії розподіляють співробітників за функціями в команди таким чином, щоб у разі хвороби хоч однієї людини з однієї команди, її функції могла виконувати інша. Такі команди повністю відокремлені – включно із окремим приміщенням для їжі та туалетом. Малі компанії шукають креативних шляхів організації роботи: наприклад, магазин іграшок в моєму районі демонструє покупцям товар через прозорі двері, а гроші та товар передаються через кошик на вулиці. Самозайнятим людям, мабуть, найважче. Наприклад, музикантам та художникам-фрілансерам – в них пропали майже всі джерела доходу.

Індивідуальний рівень

І, по-третє, виклики на індивідуальному рівні. Німці дуже соціальні, вони люблять відвідувати вечірки або й просто зустрічатися в барах. Зараз, коли це недоступно, більшість просто перенесла ці речі онлайн. Професори в моєму університеті навіть вечеряють разом і обговорюють виклики онлайн викладання. Коло друзів мого чоловіка має щотижневі zoom-зустрічі, а наступного тижня ми беремо участь в сюрприз-вечірці із нагоди дня народження друга – також онлайн. Найбільше ж від ізоляції страждають жителі будинків для літніх людей, які подекуди повністю заборонили відвідини через ризик зараження.

Що робить уряд

В цій ситуації, з одного боку, всі сподіваються на федеральний уряд та свою землю. З іншого, уряд зайняв активну позицію і дійсно виходить із конкретними цільовими програмами допомоги і майже щоденною комунікацією в стилі: «Не бійтеся, грошей вистачить всім, бо ми в попередні роки дуже розумно розпоряджалися фінансами». Зокрема, компанії можуть досить легко отримати гроші для виплати компенсацій співробітникам, які змушені піти у відпустку, компанії також можуть отримати пільговий кредит від держави за посередництвом свого банку, а самозайняті і малі підприємства (до 10 співробітників) можуть отримати просто грошову допомогу на оплату аренди чи лізингових зобов’язань (в Берліні – до 15 тисяч євро). Заявка робиться на цю допомогу дуже просто через спеціальний, дуже простий сайт.

Також уряд стимулює виробництво масок, халатів, вентиляторів і іншого медичного устаткування в Німеччині через фінансові стимули для компаній, що ще цього року переорієнтують виробництво.

Разом з тим, саме суспільство теж мобілізувалося: до прикладу, створено сервіс Quarantänehelden для надання волонтерської допомоги людям, що опинилися в ізоляції (купити продуктів, вигуляти собаку). Співробітники Берлінської філармонії та інших оркестрів збирають кошти на підтримку їхніх колег, музикантів-фрілансерів. Німці також, здається, опікуються виживанням незалежної преси – підписка на онлайн ресурси класичної преси (Spiegel, Die Zeit, наприклад) значно зросла. Так само, народ намагається підтримувати місцеві пекарні, м’ясні магазинчики чи локальні кафешки, купуючи саме в них. І дуже важливою темою в останній тиждень було питання – хто буде збирати урожаї спаржі (звучить смішно, але цей сезонний продукт дуже популярний в Німеччині і складає велике джерело прибутку для місцевих фермерів). Збирачами спаржі є, в основному, люди із Чехії та Польщі, а кордони закриті. І тут уряд допоміг: було організовано спеціальні рейси Eurowings для сезонних робітників із дотриманням карантинних заходів (маски, збереження дистанції між людьми тощо).

Мій особистий карантин

Моє власне життя змінилося досить незвичним чином. Оскільки я і до цього працювала із дому, то я досить мало раніше спілкувалася із колегами з аспірантури. Тепер в нас щотижневі обіди в додатку hangouts та щоденні двогодинні сесії із концентрованого написання дисертації в Microsoft Teams. Вранці в мене онлайн-фізкультура, а ввечері іноді йога. До того ж, суспільно-політичні та культурні заходи тепер теж онлайн – і я кожного тижня «відвідую» принаймні один, що мені не завжди вдавалося раніше. Я економлю купу часу на те, щоб кудись дістатися та працюю із найкомфортнішого місця для роботи – з дому. Я особисто не відчуваю великих обмежень чи складнощів карантину, хоча сумно, що відмінено декілька конференцій. Сумно, що я поки не можу відвідати свою сім’ю в Україні та в іншій землі Німеччині. Втім, я бачу по своєму чоловікові, що не всім так комфортно. Він по 4-6 годин на телефоні вирішує питання, які раніше міг вирішити в коридорі офісу чи за обідом.

А що далі?

Офіційно карантин в Німеччині триває до 19 квітня 2020 року, але більшість громадян вважає, що знімати обмеження потрібно пізніше, ніж із 20 квітня (55% опитаних в репрезентативному опитуванні станом на 6-8 квітня). Загальне відчуття, що обмеження будуть потихеньку зніматися із кінця квітня-початку травня. Зараз дискутується, наприклад, чи спочатку молодші школярі мають піти в школу, щоб звільнити батьків, чи старші школярі, яким потрібно готуватися до випускних екзаменів. Обговорюють, чи відкривати та у якому режимі кафе та ресторани. Всі розуміють, що футбольні ігри та інші великі заходи будуть останніми в списку зняття обмежень.

Проблема в тому, що ми не знаємо, скільки людей вже перехворіли – і тому важко оцінити, скільки ще потрібно продовжувати карантин. Тому зараз проводяться два наукових проекти для того, щоб оцінити «темну цифру» — кількість людей, які перехворіли на Covid-19 без симптомів. Перший, в муніципалітеті Heinsberg, вже оприлюднив попередні результати, а другий – в Баварії, все ще в процесі. І хоча є критика стосовно методології першого дослідження, його автори обережно зазначають, що в цьому муніципалітеті перехворіло вже біля 15% населення (а позитивно протестованих значно менше). Чи можливо перенести ці дані на всю Німеччину — велике питання. Але це дає надію, що колективного імунітету (60% тих, що перехворіли) можна досягти порівняно швидко і безболісно – питання лише, як вберегти вразливі групи, при цьому не порушуючи їхні громадянські права та людську гідність і не вбити економіку. Саме такі міркування лежатимуть в основі урядових рішень щодо виходу із карантину, як вчора заявила пані Меркель. І, як справжня Mutti (матуся), попросила поводитися чемно на пасхальні свята, щоб не прийшлося продовжувати карантин.

 

Фото з особистого архіву Олександри Койдель.

 

Матеріал підготувала Тетяна Гордієнко.

Серия репортажей от первого лица «Мир на карантине» регулярно выходит на WoMo.ua с целью познакомить наших читателей с личным измерением эпидемии коронавируса, с реальным положением вещей в отдельно взятых странах и городах через свидетельства непосредственных участников событий и с историями всех тех, кто делит с нами глобальный опыт нелегкого испытания.

Мы в Facebook