Ратифікація Стамбульської конвенції: що зміниться для України

20 червня український парламент підтримав ратифікацію Стамбульської конвенції — «за» проголосували 259 голосів. 

Стамбульська конвенція — міжнародний договір, присвячений боротьбі проти насильства щодо жінок. Цей документ спрямований на запобігання насильницьких дій, захист і підтримку жертв, а також на залучення винних до відповідальності. Конвенція встановлює кримінальну відповідальність за всі форми насильства (психологічне, фізичне, сексуальне та економічне). Мета документу – зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок. Конвенція пропагує та захищає право людей на вільне від насилля життя та забороняє всі види дискримінації жінок.

На сьогодні конвенцію підписали 45 країн і Європейський Союз. Проте протягом 11 років в Україні не приймали цей договір, попри постійні заклики правозахисників та активістів, й безліч петицій. Лише під час війни парламент врешті підтримав ратифікацію конвенції. Що цей документ значить для України, чому він важливий, що він змінить, а головне — коли чекати цих змін?

Головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська пояснює: Стамбульська конвенція передбачає механізми захисту від усіх форм насильства щодо жінок та домашнього насильства. Документ також спрямований на захист дітей.

Конвенція захищає від насильства усіх — незалежно від гендеру та статі, попри коментарі, що вона нібито націлена лише на захист жінок.

Багато користувачів у соцмережах почали оборюватися, що ратифікація конвенції під час війни не на часі, проте це не так.

«Конвенція  стосується злочинів у мирний час, але є момент — тепер усі люди, які потерпіли від насильства усіх його форм, включно зі згвалтуванням увоєнний час, не повинні боятися того, що їм не повірять. Тепер їм не доводеться збирати свідків та докази того, що не вони винні, а той хто вчинив злочин. Конвенція чітко каже: винен той, хто вчиняє злочин», — пояснює редакторка.

За її словами, вже зафіксовані факти, що російські окупанти чинять злочини насильства не вибірково. Є випадки насильства та гвалтувань щодо чоловіків, щодо літніх чоловіків та жінок — усіх тих, кого стереотипно, ті люди, які дуже переймаються Стамбульською конвенцією, ніколи не могли б уявити потерпілими від насильства. Після ратификації Стамбульської конвенції — на державному рівні — насильство визнано злочином. Правозахисники кажуть, що наразі в Україні діє низка статей кримінального кодексу, проте вони не настільки широко та детально розписані, як у Стамбульській конвенції.

«Кожен, хто ставить під сумнів ратифікацию конвенції, допомагає культурі насильства, яку сюди тягнуть окупанти. Конвенція дасть розуміння і більше гарантій, ніж досі, того, що ні вам, ні вашим дітям, не загрожує або будуть покарані з більшою ймовірністю ті, хто можуть вчинити до них психологічне насильство, сталкерінгу, фізичного насильства. Наприклад, примус до шлюбу, аборту тощо. Більше того, якщо кривдник втік за кордон, то тепер конвенція дозволяє його легше знайти та покарати», — каже Трощинська.

Крім того, зобов’язання ратифікувати конвенцію було записане в низці планів, які є в України, в тому числі пов’язані з асоціацією з Європейським Союзом. Той це важливий крок до того, аби Україна відповідала тим стандартам, які є в демократичних країнах і відповідно захищати тих, хто постраждав від насильства.

Лише у 2020 році в Україні зафіксували 211 362 звернення щодо насильства в сім’ї за даними Національної соціальної сервісної служби України. За словами урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, протягом 2021 року вони спостерігали зростання кількості кримінальних проваджень та звернень до поліції щодо домашнього насильства. Так, у 2020 році за 10 місяців було 158 тисяч таких повідомлень, а за аналогічний період 2021 року їх стало на 80 тисяч більше — понад 80% з них надходили від жінок. При цьому Левченко вважає, що це свідчить про те, що люди почали краще ідентифікувати цей вид злочинів, орієнтуватися у тому, що насильницькі дії є порушенням прав, а не ознаками любові.

Що має змінитися після ратифікації Стамбульської конвенції?

  • удосконалено законодавство, включно із вимогою розслідувати домашнє насильство виключно як кримінальний злочин та введенням відповідальності за переслідування (сталкінг);
  • покращено роботу поліції і судових органів;
  • запроваджено єдиний державний облік випадків гендерно обумовленого насильства;
  • розбудовано мережу притулків;
  • запроваджено й імплементовано освітні програми для державних інституцій, відповідальних за напрямок.

Оксана Покальчук/Amnesty International в Україні

«Це доленосне рішення було прийнято у найбільш складні для України часи й на тлі повідомлень та звинувачень російських військових у сексуальному насильстві щодо жінок, дітей та чоловіків в Україні. І тому нині, під час війни це рішення є критично важливим і своєчасним, ніж будь-коли», — вважає директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук.

Конвенція не збільшує кількість постраждалих, а робить видимою статистику насильства. Адже, за словами координаторки з гендерних питань кампанії проти сексизму і дискримінації в політиці й видання «Повага» Анастасії Багаліки, домашнє насильство досі лишається справою, яка відбувається за зачиненими дверима.

При цьому від домашнього насильства також страждають і люди з інвалідністю. За даними Amnesty International в Україні, понад мільйон дівчат і жінок з інвалідністю, і це за неофіційними даними, досі лишаються невидимими для держави. Офіційної статистики про кількість жінок з інвалідністю в Україні немає. Тим більше немає інформації про те, скільки жінок з інвалідністю постраждали від насильства вдома та в закритих інституціях.

Чому так довго ратифікували?

Попри те, що ратифікація Стамбульської конвенції важлива у демократичному суспільстві та Україна підписала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульську конвенцію) ще у 2011 роцу, владі знадобилося 11 років, аби ухвалити рішення. Перший провал стався у 2016 році, коли Верховна Рада України не проголосувала за документ, аргументуючи наявністю термінів «ґендер», «сексуальна орієнтація» та «ґендерна ідентичність».Тож вирішили спочатку підготувати застереження до конвенції, що відповідали б «моральним цінностям українців», а вже потім ратифікувати її.

Проте навіть під час вчорашнього голосування знайшлися ті, хто голосували проти — це 8 нардепів:

  • Святослав Юраш (Слуга народу);
  • Ігор Гузь (група За майбутнє);
  • Ярослав Рущишин та Андрій Шараськін (Голос);
  • Андрій Аксьонов, Вікторія Гриб, Вадим Новинський та Дмитро Шпенов (позафракційні).

Серед тих, хто утримався: Максим Бужанський та майже вся фракція «Батьківщини», включно з Юлією Тимошенко, Віктором Балогою та Антоном Яценко.

Народний депутат від «Опозиційного блоку» Дмитро Шпенов появнив своє «проти» тим, що вважає ратифікацію конвенції — вимогою для української євроінтеграції та він не хоче, аби «на його досвіді виховували його дітей, зокрема і дітей його виборців над родовою ознакою.

«Не хлопчик та дівчинка, а воно», — сказав нардеп у коментарі Суспільному.

Приблизно так само своє «проти пояснили і ще два депутати. Депутат від цієї ж фракції Антон Яценко заявив, що звернення Ради церков на всіх депутатів — не підтримувати конвенцію і нібито вона пропагує «нездорові відносини», а її ратифікація «заподіє шкоду і моралі, духу, скажімо так, нашої нації».

«Слуга народу» Святослав Юраш сказав, що документ нібито нічого не діє, а просто існує «як побажання затягнути суспільство в цілий спектр норм і дій, з якими суспільство не погоджується».

«І треба розуміти, що є причини, чому ця конвенція контроверсійна. Тут треба розуміти, що за прекрасною назвою ховаються зовсім інші речі, які, звичайно, що намагатимуться затягнути цілу низку гравців, яких на це орієнтували всі ці роки, але в них не вийде через всі ті інструменти, які є і в мене, і в інших чиновників та депутатів, які мають якусь повагу до церков. І не торгують своїми цінностями», — зазначив він.

Пояснює він свій вибір також тим, що конвенцію не ратифікували в деяких країнах Європи — від Британії на заході, до Литви на сході, від Болгарії на півдні, до Латвії на півночі. Але не треба забувати, що Юраш відомий як прихильник «вічних цінностей», був одним з ініціаторів створення у 2020 році консервативного депутатського об’єднання «Цінності. Гідність. Сім’я».

Тож не дивно, що навіть у суспільства досі виникають сумніви щодо необхідності конвенції.

Це, зокрема, тому, що російська пропаганда та антигендерні рухи ширили фейки, нібито ратификація документу навпаки збільшує насилля, розвиває сексуальні збочення та нівелює традиційні сімейні цінності.

Іноді такі фейки ширили навіть під соусом релігії. Зокрема, у російському релігійному дискурсі був поширений фейк, що ніби конвенція «нормалізаціє педофілію та інцест», проте у тексті документу немає нічого, що може наштовхнути на подібні висновки. А у  2020 році Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій переконувала, що народ України в більшості не підтримує ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок. Вони, скоріше за все, спирались на петицію 2019 року «щодо захисту християнських цінностей – основи стабільності, розвитку і процвітання України», яка набрала необхідні 25 000 голосів.

Загалом же причина категоричного ставлення до Стамбульської конвенції – «нав’язування документом гендерної ідеології, що не стосується захисту від домашнього насильства». За словами Ради церков, це шкодить моральним засадам і сімейним цінностям українського суспільства.

Але найпошириніший фейк, який і досі намагаються просунути ультраправі рухи, це те, що Стамбульська конвенція нібито дискримінує чоловіків, але в тексті визначення насильства є гендерно нейтральним. Виток цієї маніпуляції у тому, що переважна більшість людей, які заявляють про домашнє насильство — жінки. Також був досить поширений наратив про те, що нібито Стамбульську конвенцію нав’язує Захід, але треба згадати, що Україна — один з авторів цього документу.

Коли конвенція почне діяти на практиці в Україні?

На жаль, правозахисники закликають передчасно не радіти, бо процес імплементації  досить довгий, який розтягнеться на роки, хоч Україна і почала імплементувати положення конвенції ще наприкінці 2017 року, коли ухвалили Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Однак досі не криміналізовані такі види насильства, наприклад, як сталкерінг (переслідування) та сексуальне домагання. До того ж досі постраждалим від насильства не надавалася допомога через спеціалізовані служби — здебільшого цим займалися громадські, правозахисні організації та волонтери.

У країнах, де вже ратифікована конвенція, існують так звані «Rape crisis center», де постраждалим від насильства надають соціальну й медичну допомогу, а також є прямий контакт із правоохоронними органами.

«Тобто особі допомагають відновитися, підготуватися до заяви про злочин і співпраці з правоохоронними органами», – пояснює юристка Громадської правозахисної організації «Ла страда» Юлія Аносова.

Також в Україні поки проблема зі скоординованою політикою влади щодо протидії насильству. За словами юристки, через децентралізацію багато рішень і функцій переклали з центральної на місцеву владу. У результаті протидія насильству на цих рівнях недостатньо скоординована. Тож, виконуючи положення конвенції, українська влада має забезпечити координацію політики на вищому рівні.

Попри ці моменти, ратифікація конвенції в будь-якому випадку він наближатиме Україну до нормального стандарту надання жінкам допомоги, в разі якщо вони стали жертвами насильства чи якщо щодо них здійснюється дискримінація. Так, генсек Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич наголошує, що ратифікація Україною Стамбульської конвенції — це величезний крок для захисту жінок і дівчат, особливо під час війни, коли жінки та дівчата ще вразливіші.

Матеріал підготувала Ярослава Жуковська