Я не можу плакати: чи можна самостійно допомогти собі та як це зробити, а якщо не можна, то чому варто поквапитись до фахівця?

Війна в Україні досі триває. Ми є свідками речей, які не мали б бачити і про які важко говорити. Будь-яка реакція на ненормальну ситуацію, з якою ми зіткнулися, зараз є нормальною. Хтось може плакати майже щодня. А хтось завмирає, емоційно ціпеніє, і, як наслідок, перестає проживати будь-які емоції.

Інколи відсутність емоцій і почуттів пояснюється дисоціацією. Це захисний механізм, який може використовувати психіка в травматичній події. Людині здається, що все це відбувається не з нею, при цьому наявний закляклий стан та відсутність будь-яких почуттів.

Щоб повернутись із дисоціації у реальність треба допомогти собі на рівні тіла, психіки, пошуку цінностей та сенсів.

• На рівні тіла стануть у нагоді дихальні та тілесні практики. Дихання 4 (вдих і рахуємо 1,2,3,4) на 7 (видих і рахуємо 1,2,3,4,5,6,7). Вправа «метелик». Поплескування себе по руках та ногам, сканування тіла, опора на підлогу.
• На рівні психіки. Перераховуємо 5 предметів одного кольору. Контролюємо те, що можемо контролювати.
• Цінності та сенси. Ми маємо шукати та спиратися на те, що вважаємо цінним та значущим. Те, чому ми готові присвятити своє життя. Для кожної людини, у кожній індивідуальній життєвій можна знайти засоби відродження та унікальний сенс.

Окрім типу нервової системи, притаманних захисних механізмів, пережитого досвіду, реакція людини на події, з якими ми стикаємось, залежить від актуального місця знаходження та рівня відчуття безпеки. Приміром, у зоні бойових дій існують свої правила. Одне з яких – ніяких емоцій або агресія. Тому що емоції заважають об’єктивно оцінювати обстановку, мобілізувати ресурси та спрямувати їх на боротьбу.

Для тих, хто знаходиться у відносній безпеці, проживання емоцій є вкрай важливим. Коли ми зупиняємо, придушуємо умовно негативні, складні емоції, не надаємо їм місця, ми перестаємо відчувати і позитивні емоції. Як наслідок, ми втрачаємо смак до життя та здатність до дії.

Плач знижує рівень стресу через викид гормонів, таких як окситоцин

А переповнення психічного контейнеру емоціями, які ми не простежили, не обробили, може призвести до складних емоційних станів та соматичних хвороб.

Важливо почати вдосконалювати свої навички розпізнавання емоцій та посилювати свою здатність їх відчувати. Почати треба з усвідомлення різноманітності емоцій, вміння називати та концептуалізувати їх. Для тих, кому важко розрізняти емоції, наводжу малюнок з підказкою:

Візьміть за практику протягом дня виділяти кілька хвилин і відповідати собі на питання «Що я зараз відчуваю?». Коли емоцію складно назвати, в пригоді стане малюнок з переліком.

Для вираження емоцій та почуттів треба знайти безпечне місце. Це може бути ведення щоденника, група людей, що переживають спільний досвід або кабінет психолога. Головне перемикатися. Десь мати місце і час для суму та оплакування, а десь — на будування планів, радість та життя.

Тімо Пурйо у книзі «Духовні можливості логотерапії Віктора Франкла» пише про небезпеку гіперрефлексії, під якою Франкл мав на увазі надмірне розмірковування над своїми психічними та фізичними симптомами. Елізабет Лукас (учениця Віктора Франкла) говорить про своїх пацієнтів, які сподіваються позбутися симптомів шляхом постійних роздумів, але насправді ефект виявляється протилежним, симптоми тільки наростають та посилюються. Тобто треба прагнути до самосвідомості, але такої, що не ризикує стати гіперрефлексією.

Звертатись до фахівця, людині, яка не може виражати емоції, не може плакати, варто у ситуації, коли це її непокоїть, коли вона має симптоми, що негативно впливають на якість життя. До спеціаліста з ментального здоров’я також потрібно звертатися людині, що постійно плаче, не може виконувати дії, що робила раніше, забуває про обов’язки, нехтує безпекою і не перемикається на фазу відновлення.

Будьте до себе уважними та добрими. Памятайте, що кожна ваша емоція є нормальною. Звертайтесь по допомогу, якщо це потрібно. Разом ми вистоїмо.