Як потрапити з власним романом до ТОП-100 на Amazon та чому в Україні видавництва та книгарні не зацікавлені у прибутках: письменниця Alina Ross про авторів-самовидавців та книжковий бізнес без прикрас

Все почалось із палкого поста у Фейсбуку, який викликав шквал коментарів. У ньому українська романістка-самовидавець п’яти книжок Alina Ross розповіла про байдужість з боку оргкомітету «Книжкового Арсеналу» до авторів, які власним коштом фінансують та просувають свою творчість. Портал Womo.ua одразу почав спостерігати за розвитком подій, адже у часи війни не дати жінкам заробити у власній країні своєю ж працею є злочином! Авторки книжок не є винятком. Вони покладаються лише на самих себе, хоча також створюють ВВП країни, фінансують власним коштом друк та інші супутні галузі, залучені до створення книжок, сплачують податки та самі себе досить успішно просувають як в Україні, так і за кордоном – і при цьому не мають підтримки від держави та рейтингів, як і видавництва. Але коли після Франкфурта та Варшави наші автори-самовидавці не мають можливості на загальних умовах орендувати площу на «Книжковому Арсеналі», то це є свідченням не лише системного збою в українському експосегменті, а навіть втратою людяності у ставленні одне до одного. Тому Alina Ross була запрошена, аби розповісти на власному прикладі, який шлях долають авторки, що покладаються лише на власні сили.

Мій роман «Два Річарди» з’явився на Amazon і того ж місяця увійшов до ТОП-100 різдвяних романів

Коли та за яких обставин було прийняте рішення стати авторкою-самовидавцем та чому саме Alina Ross?

Я стала Alina Ross у 2020 році. Це був початок карантину, стало більше часу навіть на “подумати”. Оскільки на той момент я вже мала дві книги англійською на Amazon, вирішила зареєструвати псевдонім офіційно як торгову марку. Причина цього – аби у будь-якій країні моє ім’я легко можна було вимовити та запам’ятати. Так я стала Alina Ross. І, до речі, я не перекладаюсь, бо це торгова марка. Жартома кажу, що я, як McDonalds, – не перекладаюсь.

Авторкою-самвидав стала у 2018 році. Фактично вже пішов шостий рік від початку цього шляху. Про перший роман я мало говорю, бо вважаю його “пробою пера”, проте його можна знайти на Amazon англійською під назвою “Let me know if you still…”.  З першими двома романами я намагалась стукати у двері видавництв. Зокрема, з романом «Два Річарди»: надсилала електронні листи, як це заведено у міжнародній літературній діяльності разом з контактами, синопсисом та уривком тексту. Інколи я надсилала навіть повні тексти, якщо такими були вимоги видавництва. У відповідь – тиша. А мовчання є також формою відмови. Цікавий момент полягає у тому, що так само я вчиняла із західними видавцями. У мене були листи англійською та переклад уривків роману і з першою книгою, і з другою. Західні видавці завжди відповідають — навіть якщо відмовляють.

У нас ця практика, на жаль, не популярна, тому в Україні красномовною відповіддю є мовчання.

У 2019 році з виходом роману “Два Річарди” я вирішила, що й далі йтиму шляхом самвидав, а також замовила за власний кошт (тоді я працювала інтернет-маркетологом та мала змогу  виділити на переклад кошти) переклад англійською. Вже у грудні 2019 роман “The 2 Richards” з’явився на Amazon і того ж місяця увійшов до ТОП-100 різдвяних романів. На той час в Україні мало хто з широкого кола читачів та авторів знав про книжковий Amazon, і навіть зараз ситуація майже не змінилася. Звісно, я не була першовідкривачем, але точно була однією з перших авторок, яка самостійно вийшла з англомовними книгами в Україні на міжнародний Amazon.

В Україні інститут літературного агента у книжковому бізнесі не є розвинутим

Повернемось до комунікації з іноземними видавництвами: причини відмов у відповідях іноземних видавництв зазначались чи ні?

«Вибачте, але ми не можемо брати нових авторів, тому що в нас портфель чи пакет замовлень заповнений на цілий рік». «Ми не розглядаємо нових авторів найближчі три роки». В принципі, текст від різних видавців має певні нюанси, але кожен з них є відмовою у м’якій формі. Загалом за два роки я надіслала понад 300 листів.

Дехто з закордонних видань мені підказав надсилати свої романи західним літературним агентам, бо видавництва співпрацюють з ними, а не з авторами напряму. І мені треба собі знайти літературного агента, який би представляв мої інтереси.

В Україні зараз цей інститут у книжковому бізнесі зовсім не є розвинутим, і тому автори прагнуть контактувати з видавництвами напряму. Саме тому я хочу спробувати розвинути в нашій країні такий напрямок, як літературні агенції.

Зараз відомою та діючою літературною агенцією в Україні є «OVO». З нею як авторка я співпрацюю. Його власниця і двоє менеджерів дуже активні дівчата. Вони вже мають у своєму доробку успішні закордонні презентації та виставки. Проте, як то кажуть “мало рук”, тому хочу спробувати себе у ролі літературної агентки. Звісно, я маю ціль допомогти із просуванням на західний книжковий ринок своїм романам, але також хочу підтримати талановитих авторів-самовидавців, які знаходяться на початку свого шляху. Хоч з літагентом за кордоном, хоч без нього в Україні, головне питання — у ризиках при просуванні нового автора. А вони є вагомими як для наших, так і для закордонних видавництв. У нове ім’я треба вкластися грошима, його важко розкручувати у медіа. Якщо ми зараз глянемо на полиці будь-якої книгарні в Україні, 80% полиць заповнені закордонними перекладами (щоправда, десь я бачила цифру у 70%, але схиляюсь до того, що вона більша). Значно простіше викупити права на твори вже відомих авторів та продавати їх тут, ніж розкручувати українських авторів — навіть талановитих, але поки маловідомих. Після початку вторгнення, коли росіян прибрали з «портфелів» видавництв та полиць книгарень, їх місця посіли знову ж таки закордонні автори, хоча, треба надати належне тому, що кількість наших українських авторів теж поступово зростає. 

Я створила ком’юніті самовидавців у Телеграмі. Нас там зараз 190 авторів

Як війна вплинула на зацікавленість у авторах-самвидав представників українського книжкового експо?

Я почала цікавитись книжковими експо лише з 2023 року, коли створила ком’юніті самовидавців у Телеграмі. Нас там зараз 190 авторів, які мають можливість презентуватись, спілкуватися, ділитися інформацією одне з одним. І, коли я побачила, що нас багато, то вирішила очолити цей рух, щоб показати експосегменту, що ми існуємо, працюємо та теж хочемо бути повноцінними учасниками виставкового книжного життя. Але мене очікувала несподіванка.

Перший досвід зі мною трапився на «Книжковому Арсеналі 2023». Як відомо, цей захід є найбільшою книжковою виставкою в Україні. Минулого літа вони змінили формат, і він був експериментальним. Видавці не презентували книги. Цю функцію поклали на книгарні. Було обрано три книгарні, кожна з яких відповідає за свій сегмент: художня, нехудожня та дитяча література.

Коли я постукалась до книгарні, що спеціалізувалась на художній літературі, то написала електронного листа. Відповіді не отримала. Оформила заявку – і знову у відповідь тиша. Я повторно оформила ще одну заявку – і знову без відповіді. Я писала ще кілька разів та, чесно кажучи, вже майже зневірилась у цьому проєкті. Але вирішила цю історію дотиснути до кінця. За пару тижнів до заходу мені відповіли, щоб я надіслала свої романи до певного числа, бо є чіткий дедлайн. Я всі умови виконала. На третій день виставки з чотирьох я приїхала на «Книжковий Арсенал» і просто мовчки ходила та шукала свої книги серед художньої літератури, а їх немає. Я підходжу до менеджерів та питаю про книги, і мені на третій день із чотирьох відповідають, що не встигли викласти. Я була, звісно, обурена. Але мені спало на думку: «Якби я була автором великого видавництва, чи дозволили б собі менеджери сказати мені в обличчя, що не встигли викласти книжки на третій день виставки?» В той час поруч перебував головний представник книгарні, і ми домовились, що вони викладають мої дві позиції, а я поки зачекаю. Десь за дві години я повернулась, і дійсно вони виклали книги на гарні місця. Після закінчення виставки книгарня повернула залишки «Новою Поштою». Хоча, книги можна було залишити у себе для продажу.

Цієї зими я і ще дві авторки-самвидав брали участь у книжковій виставці на МВЦ. Від початку я бачила, що якісного піару немає, що комунікація покладена на менеджерів на аутсорсингу та на фрілансерів, які поєднують купу робіт. Яскравим свідченням чого стало листування о першій та о другій ночі. Я відчувала, що досвід може виявитись не зовсім приємним. Так і сталось, про що після виставки писали в тому числі інші автори та видавництва у соціальних мережах. Але тоді зрештою, було прийнято рішення брати участь у цій книжковій виставці. До мене долучились двоє дівчат-авторок, таким чином витрати ми розділили на трьох.  Аби відбити кошти, я мала продати 10 книжок за три дні виставки.  Зрештою я продала 11 примірників та хоча б не залишилась «у мінусі».  Ще одна дівчина-самвидав “відбила” також оренду стенду, а друга – ні.

Серед покупців були мої підписники з Інстаграм, яким я про цю виставку і повідомила на власних сторінках у соцмережах, та навіть мій викладач з Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, з Інституту філології. Я сама підійшла, побачивши його, і просто сказала, що навчалась на його кафедрі (“Літературна творчість”) та тепер є авторкою з декількома романами. Я йому хотіла подарувати книжку, а він виклав гроші та каже: «Дай на твій вибір найкращу, черкни авторський підпис», — та навіть решту не забрав. Звичайно, мені було приємно, бо, по-перше, він підтримав мене, а, по-друге, взагалі побачити викладача на книжковій виставці є надзвичайною подією.

Чи плануєте якісь активності в експозиційному сегменті у 2024 році, маючи такий негативний досвід?

Поки це питання на стадії вирішення. Маю надію, рішення буде на користь самвидаву, бо ми, автори-самвидав, відкриті до співпраці та партнерства. Про початок прийому заявок на цьогорічний «Книжковий Арсенал» я дізналась з допису координаторки фестивалю, пані Юлії, на Linkedin. Написала у коментарях до допису, що я є авторкою-самвидав та окрім мене є інші автори-самвидав, які бажають взяти участь у “Книжковому Арсеналі”. Серед заявок були лише пропозиції участі для книгарень та видавців. Виходить ми, самвидав, не те та не інше. Минуло два тижні. Я зайшла в цей допис та побачила там 3 чи 4 коментарі. І на усі є відповідь, а на мій – немає.

Тоді я написала допис на Фейсбуці про те, що самвидав автори мають бажання долучитись до книжкового фестивлаю. Звісно, на загальних умовах (як для видавців, до прикладу, бо як авторка я маю ФОП та сплачую податки точно так само, як і видавці). В дописі я відмітила координаторку фестивалю пані Юлію. Пані Юлія відписала у коментарях до допису, що, на жаль, “Книжковий Арсенал” має брак вільного місця, а також був не зовсім вдалий досвід представлення окремих авторів на цьому фестивалі. Щодо браку вільного місця маю великі сумніви. Хто хоча б раз відвідав “Книжковий Арсенал”, то знає, яка це величезна площа і що чимало місця відводиться для фотозон, промо-стендів та рекламних інтеграцій зі спонсорами та партнерами фестивалю. Самвидаву достатньо стенду 2х2 квадратних метри — і це не є великою площею. Щодо не зовсім вдалого досвіду в минулому: це не має стати причиною, аби не розглядати пропозиції авторів у майбутньому. Після активної дискусії у Фейсбуці мені було запропоновано подати заявку через форму для книгарень та викласти своє бачення участі авторів-самовидавців. Наразі питання на стадії обговорення, але в соціальних мережах я обов’язково поділюсь фінальним рішенням.

На мою думку: світ книжковому експо — ніби один великий човен, в якому має знайтись місце для кожного. Тим більше зараз, під час війни, важливо підтримувати одне одного та розвиток української книги зокрема.

На Франкфуртському та Варшавському книжкових ярмарках авторам-самвидавам з будь-якої країни на загальних умовах надають можливість встановити свій стенд

У багатьох творчих галузях війна посилила інтерес до України та українського. Так сталось з оперою, балетом, серіалами та кінострічками. На книжковому ринку є зацікавленість в українських авторах-самвидавах?

Два роки поспіль я відвідую найбільший у світі книжковий ярмарок у Франкфурті. Роблю це як самвидав. Звісно, власним коштом. У 2022 році я приїхала туди з метою особисто поспілкуватися з закордонними видавцями. Там давно працює власна система комунікації. Аби мати зустріч з видавцем або літературним агентом у Франкфурті, потрібно домовитись про цю зустріч за пів року до самого заходу. Тоді, восени 2022, я про це ще не знала.

З березня до жовтня (ярмарок проходить у жовтні) кожен собі вже має фактично сформований графік зустрічей. І навіть за таких умов мені пощастило поспілкуватися з видавцями. Формат був короткий: тримайте візитівку з електронною адресою та надішліть нам, будь ласка, на пошту листа та уривки роману. Я назбирала звісно чимало особистих контактів видавців та закордонних літературних агентів. І тоді моя історія ще завершилась тим, що я подарувала особисто свій роман «Любов народжується в мовчанні» Олені Зеленській. Але, як я отримала таку нагоду, є дуже показовою історією, бо вона про ставленням у нашому книжковому бізнесі до людей  та неодноразово перегукується з книжковими фестивалями в Україні.

Про приїзд Першої леді у Франкфурт я нічого не знала. У потрібний момент опинилась біля стенда одного з українських видавництв. Кураторка почала досить грубо вимагати всіх відійти, бо безпека передбачала можливість присутності лише для одного відвідувача стенду. Нас на стенді опинилось дві людини. З усіх боків вже оточила охорона, тому навіть фізично посунутись кудись не так просто. Зрештою, я таки не зрушила з місця і подарувала роман Першій Леді.

На другому ярмарку у Франкфурті у 2023 році сталась інша історія. Я вже співпрацювала з літературною агенцією «OVO», яка мала представлення на полицях нашого національного стенду. І там вже стояли три мої романи. Ще до цього на деякі мої романи звернули увагу представники Amazon, який займається розповсюдженням електронного контенту. Восени 23-го року вони розглядали два моїх романи, як потенційні до купівлі прав з подальшим промо та перекладом їх коштом. Адже, якщо казати про українську книгу і її видання англійською мовою чи будь-якої іншою, все впирається у фінансування.  До речі, тоді я також дізналась, що на такому великому заході як Франкфуртський книжковий ярмарок, авторам-самвидавам з будь-якої країни на загальних умовах надають можливість орендувати та встановити свій стенд. Так у жовтні 2023 я познайомилась з авторкою з Великої Британії. Її стенд складав 4 квадратних метри. Вона презентувала три свої книжки. Під час нашої розмови моя колега розповіла, що вже не вперше бере участь в книжкових експопроєктах.

Напередодні міжнародного книжкового ярмарку у Варшаві у 2023 році я постукалась до наших представників, які готували національний стенд. У мене вийшов третій роман, який був позитивно сприйнятий книжковими блогерами. Їх оцінка є теж дуже важливою, бо книжкові блогери не будуть рекомендувати своїм читачам нецікаві книжки, ризикуючи репутацією. Але у місці на національному книжковому стенді у Варшаві мені було відмовлено. Офіційна причина – подала запит з запізненням. Насправді, мене попросили надіслати роман для ознайомлення напередодні Великодня. Зараз у нас понеділок після свята офіційно є робочим днем, але багато хто надає неофіційно день на відпочинок, щоб люди встигли зустріти свято у колі родини та повернутись. І мені не надали чіткої інформації, чи буде вихідним понеділок у організаторів нашого стенду у Варшаві, та і взагалі – який саме дедлайн. Я надіслала запит на електронну пошту у вівторок, за що отримала майже догану у письмовій формі. Виходить, через це запізнення (нагадаю, що дедлайн я не мала), мені не вдалося отримати місце для однієї своєї книги на національному стенді у Варшаві. Щоправда, на самому ярмарку я була присутньою: аби поспілкуватися з видавцями та підтримати наших авторів, які презентували під час виставки свої книги.

Можу зазначити, що зараз поляки не надто зацікавлені у виданні та популяризації української книги. Вони зараз роблять ставку на просування на міжнародній арені власних авторів, тому на Варшавському ярмарку поляки представлені на 80% їх стендів. Але у Варшаві є і стенди авторів-самвидавів, які, звісно, на загальних умовах сплатили кошти за оренду. 

Через валютні гойдалки я космічними темпами вже наближуюсь до десяти тисяч доларів власних коштів, які вклала у видавництво своїх романів

Скільки власних коштів було вкладено вже у видання романів, та які джерела фінансування?

До початку літературної діяльності я кілька років працювала SMMницею та копірайтером, маючи паралельно п’ять проєктів. Я фінансувала перший та другий романи самостійно: що заробила в Інтернет-маркетингу, те йшло на видання книг.

Другий роман «Два Річарди» (бо перший — той, що “проба пера”, був лише в електронній версії) мав наклад 100 екземплярів. Друк у 2019 році коштував мені 10 тисяч гривень. Презентація книги в Києві — ще близько 7 тис. гривень. Тисячу доларів я сплатила за переклад роману англійською мовою. Тоді курс долара до гривні складав 1:20, тобто загалом перший роман мені коштував до двох тисяч доларів з перекладом. На тому етапі це була своєрідна літературна презентація для своїх. Я продавала цей наклад півтора року.

З фінансуванням наступного роману мені дуже пощастило. У 2021 році я готувала до друку роман «Любов народжується у мовчанні». Мені зателефонував знайомий та запропонував меценатську підтримку у виданні. Це був подарунок долі. Він на моїй Instagram-сторінці побачив, що я віддала вже свою цю книгу на редагування. Звісно, я поцікавилась: «чому?». Чому є бажання спонсорувати видання нової книги? Відповідь була: «Я читав попередню книгу «Два Річарди», і мені сподобалось». Наклад роману «Любов народжується у мовчанні» складав 500 примірників, і він розійшовся за п’ять місяців. Зараз триває підготовка вже до третього додруку, кожен з яких перевищив перший наклад.

Четвертий роман «Але ж ти любила» мав перший наклад у 700 примірників, які розійшлись за чотири місяці. Його також вже втретє треба знову додруковувати, бо на складі залишилось 40 примірників. Я вже додруковувала 500 екземплярів після першого накладу — і робила це за власний рахунок. Другий додрук обійшовся приблизно у дві тисячі доларів. Так само, приблизно, вийде й третій.

Витрати на мій новий роман «Переміщені», який читачі побачать у квітні поточного року, вже перевищили 5 300 доларів, тобто 210 тисяч гривень за курсом. У цю вартість увійшли: верстка, вартість 9 чорно-білих ілюстрацій, які вперше з’являться у моїх книжках, редагування, власне створення обкладинки, сам друк у твердій обкладинці накладу у тисячу примірників. Тверда обкладинка та якісний кремовий папір для зручності читання є моєю принциповою позицією. Окрім того, я хочу вперше використати фольгування – літери та малюнок мають бути трошки випуклими. І це теж додає до кошторису додатково 4 500 грн. При накладі у тисячу примірників – це додаткові 4,5 грн. до вартості кожного примірника. Сьогодні для повної сплати друку я потребую ще 65 тисяч гривень, які маю найближчим часом десь знайти. Вічні пошуки (ред.: сміється). Щоправда, я не соромлюсь просити допомоги у соцмережах, і мої читачі та підписники знають, що таке бути самвидавом та наскільки це важко. Тому навіть маю банку для донатів на друк книги. Зараз у цій банці збираю 65 000, яких наразі не вистачає на друк нової книги. За донат від 500 грн будь-яку з моїх книг відправляю читачу, лише треба написати адресу для відправки у соцмережах або на пошту [email protected]

Зараз у моєму доробку вже буде чотири друкованих романи. Частина книжок залишається на складах, а десь їх вже немає і потрібно робити додрук. У мене складається з кожним романом така ситуація, що частина грошей — в книгах, частина грошей — на руках. На друк треба зараз більше грошей, ніж маю на руках. І тоді я кредитуюсь у знайомих, які надають мені безвідсотковий кредит, який я повертаю за 2-3 місяці.  Зараз я теж маю повернути ще 9 тисяч гривень, які додавала для нещодавнього друку, а час вже робити новий.

Презентація в Києві – це моя забаганка. Це моє та читачів свято, яке я організовую для презентації кожної нової книги. Якщо говорити про витрати на презентацію цього року, то вони сягнуть двадцяти тисяч гривень (оренда та смаколики для гостей). Минулого року презентація роману збіглась з моїм днем народження. Так як це було подвійне свято, я вирішила збільшити витрати, додавши до стандартного набору тістечка та інші ласощі, накшталт міні-тортиків.

В інших містах України презентації теж були. Восени 2021 року я відвідала чотирнадцять міст України з книгою «Любов народжується в мовчанні». Витрати на паливо, ночівлі у готелі мені стали приблизно у тисячу доларів.

Якщо підсумовувати, валютні гойдалки призвели до того, що я космічними темпами вже наближуюсь до десяти тисяч доларів власних коштів, які вклала у видавництво своїх романів. Чесно кажучи, поки що про повернення цих інвестицій завдяки продажу навіть не йдеться, хоча я постійно додруковую романи і намагаюсь, аби вони завжди були в наявності у книгарнях.

Варто згадати, що я в першу чергу – авторка. Але поки виходить так, що маю бути ще й підприємицею, поєднуючи ці дві ролі.

Чи не боїшся ставити високу ціну на книги?

Питання високої ціни, звісно, можна трактувати по-різному: бо для когось книга вартістю у триста гривень буде дорогою, а для когось – книга за п’ятсот гривень абсолютно нормально та прийнятно. Я дуже переживала, коли мій роман «Але ж ти любила» продавали за чотиристи двадцять гривень (це вартість на моєму сайті, у книгарнях вартість може відрізнятись). Я хвилювалась, що читачі ще не готові до такої ціни, але ж вартість друку «летить» вгору. Зрештою, мої переживання були марними: ця ціна не вплинула негативно на продаж.

Зі мною сталась дуже цікава історія. Восени 2021 року мій знайомий автор з Норвегії запитав у мене, скільки я заробляю з одного проданого примірника. Я йому бовкнула три долари, але, коли почала рахувати, то зрозуміла, що після сплати всіх податків заробляю лише півтора долара. Якби він про такі заробітки дізнався, був би шокований. Він з такими сумарними накладами, як у мене, і три долари не вважав грошима. Ось так виглядає фінансова історія автора, коли ти є самовидавцем. Шлях самвидав в Україні важкий, проте він того вартий і я не жалкую, що обрала саме його.

Якщо у книгарнях авторів виставляють за алфавітом, то чому немає стікерів з літерами, щоб читачі мали шанс знайти бажану книгу

Наскільки доброзичливими є у ставленні до авторів-самовидавців книгарні?

На початку шляху було важко. З першою книгою до тебе ставляться з підозрою (і жарт, і ні). Бо є видавництво, яке має тридцять книг, до прикладу, а є я, яка маю одну. Проте, тоді назустріч першими пішла книгарня «Якабу». Десь через рік я також стала співпрацювати з книгарнею «Є». З останньою все було б чудово, але є нюанс: книги на полицях стоять за алфавітом. Як Ross я частенько стою на найнижчій полиці, куди ніколи не впаде око читача, на жаль.

Це могло б не бути проблемою, аби на полицях були  б стікери з літерами, як в бібліотеці, наприклад. Якщо читач шукає “Кобзар” Шевченка, то дивиться на полицю, яка простікерована літерою Ш. Це було б доречно. На жаль, поки цього немає. З хорошого: ми з Ремарком стоїмо поряд. На цьому хороше для мене, як авторки, яка хоче, аби читачі мали шанс побачити її книги на полицях, закінчується.

Наскільки якість друку та дизайн обкладинки є вагомими для книгарень?

У книгарні зростає інтерес, коли вони бачать естетично якісний продукт. Для обкладинки я знайшла ілюстраторку, яка вже до нашого знайомства створила кілька обкладинок для художньої літератури та відповідно має досвід у цій справі. Для мене важливо, аби обкладинку робив фахівець з досвідом саме у створення обкладинок для романів, у тому числі.

Чи є продані наклади для видавництв та книгарень показником комерційного потенціалу автора-самовидавця?

Я такої залежності не бачу, хоча отримання прибутку нібито ніхто не скасовував навіть у книжковому бізнесі. Я маю всі додруки більшими обсягами, ніж перший наклад. Але це результат моєї системної роботи. Я даю інтерв’ю, активно використовую соціальні мережі. Фоловери читають пости та купують одну книжку. Далі читач хоче почитати інші – і я опиняюсь у такій ситуації, що додрук треба робити вже для всіх романів на регулярній основі. І, як тільки додрукувала один роман, закінчився інший. Це коло.

Мій другий роман «Два Річарди» дебютував з накладом лише у 100 примірників, але я його вже тричі додруковувала ще по 500 книжок. Тобто сумарний наклад вже 1600 примірників. Третій роман «Любов народжується у мовчанні» мав перший наклад у 500 примірників, але вже треба готувати його третій додрук. І всі вони були більшими за перший наклад, бо у читачів зростає системний інтерес до моєї творчості. З четвертим романом «Але ж ти любила», який мав перший наклад у 700 примірників, я вже сплатила за додрук ще 500 книжок. Скоро буде третій додрук.

Мені здається, що, коли приймається рішення, співпрацювати чи ні з автором, до ознайомлення з анотацією книги справа не доходить

Автори-самовидавці працюють під час війни, сплачують податки, підтримують друк та супутні галузі власним коштом. Роман автора-самовидавця теж може мати успіх не менший, за роман автора видавництва?

Мені здається, що, коли приймається рішення, співпрацювати чи ні з автором, до ознайомлення з анотацією книги справа не доходить. Таке сприйняття продукції самовидавців і досі у багатьох, навіть впливових гравців книжкового бізнесу, є шаблонним: якась брошурка з поганою обкладинкою на 20 аркушиків, яка не варта уваги.

Тобто: я є авторкою, яка створює якісний продукт. Є книжкові фестивалі та книгарні, де читачі шукають якісну книгу. Але, на жаль, не усі фестивалі та книгарні готові співпрацювати із самвидавом на партнерських та взаємовигідних умовах.

В принципі, є ще моменти з фінансуванням книжкової галузі державними коштами. Все йде тільки для видавництва, тому ми навіть теоретично не можемо претендувати на якусь державну підтримку.

Який склад команди працює над новим романом «Переміщені»?

Напередодні нашого інтерв’ю я сіла за шосте коло вичитки свого п’ятого роману «Переміщені». При кожному колі знаходиться чи якась друкарська помилочка, чи ще щось. Після мене текст проганяє редактор, потім знову я. Нас працює лише двоє. У видавництві до підготовки залучений цілий штат працівників: редактор, літературний редактор, коректор, випусковий редактор. В мене такої розкоші немає. Я можу собі дозволити дуже фахового редактора, але не компанію працівників. Філологічна освіта мені допомагає частково виконувати функції коректора та трошки випускового редактора.

На презентації у Відні наші дівчата підходили та казали, що книжка має коштувати 20 євро, бо я повинна цінувати більше свою працю

Наскільки зацікавленою у підтримці сучасних авторів є українська діаспора?

Діаспора зацікавлена та охоче підтримує. Я почала працювати з нею системно тільки з 1 січня 2024 року. Наприклад, вже можна придбати мої романи на Ukranian Pages. Вони в мене замовили 15 книжок – по п’ять примірників кожного з трьох романів. І одразу їх придбали, а не взяли під реалізацію. Починаємо маленькими кроками, але маю надію на подальшу співпрацю.

Зараз я активно спілкуюсь з іншими діаспорами. Поки що ми на стадії перемовин. Я сподіваюсь на цю перспективу ще й тому, що кількість українок за кордоном у рази зараз збільшилась через війну. Я сама жила рік на дві країни – в Австрії та Україні. У нас відбувалось чимало заходів у форматі дівочих посиденьок у Відні, також там активно функціонують літературні клуби, тематичні сніданки у кав’ярнях, зустрічі з авторами, працює українська бібліотека — і там є попит на україномовні нові книжки. Саме тому у Відні запланована презентація мого п’ятого роману у квітні. До речі, одна з українських шкіл, з якими я вела перемовини щодо проведення презентації, відмовила. Причина: недотатньо відоме ім’я, про що було сказано завуальовано, але досить доступно для чіткого розуміння.

Минулого року я презентувала роман “Але ж ти любила” у Відні. Роман коштував 12 євро (враховуючи доставку з України). На презентації наші дівчата підходили та казали, що книжка має коштувати 20 євро, бо я повинна цінувати більше свою працю. Дякую, дівчата, я вас почула. Тим більше, що 20 євро для книги в Австрії не є великими грошима.

Легше побудувати своє ім’я за кордоном, і тільки потім тебе приймуть у рідній країні

Як бачиш розвиток творчості та просування книг найближчим часом?

Боляче усвідомлювати, але легше побудувати своє ім’я за кордоном, і тільки потім тебе приймуть у рідній країні. Це неправильно, але це так. І це не новинка. Так було і є в багатьох сферах, не лише у книжковій. Спочатку я думала, що таке відбувається тільки у фешн-індустрії, але на власному досвіді бачу, що у книжковому бізнесі аналогічна ситуація. І таку ж думку мені висловлюють люди, які є фахівцями з різних галузей. Зараз я зацікавлена у виході на закордонний ринок, бо стикнулась з тим, що наші фахівці мене часто не чують, не відкриті до партнерства та взаємовигідної співпраці. Але якщо далі ситуація не буде змінюватися, і мені вдасться вийти на закордонний ринок, то я піду з українського ринку повністю. Наразі я веду боротьбу з вітряками: за місце на полицях, за право мати спільний стенд для самвидаву (тобто для себе та інших авторів) на книжкових фестивалях. Боротьба, ще й всередині своєї країни та у книжковій галузі, це точно не те, на що я хочу витрачати енергію. Мені більше подобається витрачати енергію та час на творчість. Це має кращий результат. Один видавець мені якось сказав, що я не письменниця, а підприємиця, бо вибудовую системну роботу з просування себе на ринку. Я тоді йому відповіла, що залюбки позбулась б підприємницької складової, але я вимушена нею займатись, поки борюсь за місце під літературним сонцем.

Наразі я маю читачів в Україні, завдяки яким відбувається постійний додрук романів. Дякую вам за довіру та увагу до моєї творчості. Вважаю, що якщо є бодай один читач, який чекаю на твою нову книгу, варто продовжувати.

Наскільки організатори книжкових рейтингів цікавляться авторами-самовидавцями?

З того, що одразу спдає на думку: «Книжка року BBC». Самвидав для цієї премії не беруть до уваги, звісно. І так, ця премія впливає на продаж книжок: переможці стають більш відомі широкому колу читачів. Іншими рейтингами, преміями, конкурсами не цікавилась.

Продюсер «Богемної рапсодії», коли я йому сказала, що хочу «Оскар» за найкращий сценарій, сказав: «Аліно, «Оскар» — це політика!»

Чи надсилала ти синопсиси своїх романів на сценарні платформи?

У кіно я прагнула зайти з кількох дверей. Коли роман «Два Річарди» вже мав потребу у додруку, в мене виникла ідея-фікс: «Це буде екранізація українського роману в Голлівуді».

Роман «Два Річарди» трошки схожий на «Щоденник Бріджит Джонс»: моя головна героїня розривається між двома чоловіками з однаковим іменем Річард. Я вже написала сценарій англійською до цього роману. Було важко, бо це мій перший досвід. Для цього я знайшла в Інтернеті сценарії культових стрічок таких, як «Великий Гетсбі», «Паразити» та дослідила їх. Мій сценарій вичитував вже британський редактор, а тепер ще й американський працює. Тому я сміливо можу сказати, що маю повністю готовий сценарій, створений за золотим стандартом Голлівуду.

Так, я зверталась зі сценарієм до західних продакшенів. У травні 2022 року навіть поїхала на Каннський кінофестиваль шукати продюсера (що виглядає дивно, бо я там не мала жодних знайомств). Вже в останній день, коли в мене мав бути літак, я пішла зранку випити кави і почула на вулиці слово «Ukrainian». Я повернула голову і побачила натовп чоловіків біля столиків у ресторані. Зрозуміла, що вони знайомляться один з одним, проте довго не розбиралась, що відбувається і просто сіла за сусідній столик.

Замовила каву, почала озиратись, хто ж ці чоловіки. Серед компанії побачила українського продюсера, якому я надсилала дуже давно сценарій «Двох Ричардів» на електронну пошту. Він тоді перенаправив мене на менеджерку, яка сказала, що такої тематики сценарії їм не підходять наразі. Тоді у Каннах я підійшла до нього, і він приділив мені декілька хвилин, хоча вже запізнювався на презентацію фільму. Я запропонувала бігти разом та говорити – і поспілкуємось, і не запізнитесь.  Він попросив ще раз скинути сценарій та дав телефон. Ввечері, коли я вже була в аеропорту, він зателефонував та запросив мене на закриту вечірку продюсерів. Я розвертаюсь назад, а мою кімнату вже орендували. Власниця житла мені дозволила побути на дивані у гостьовій, дізнавшись про запрошення. Але жила я на тому дивані дві доби, бо наступний мій літак був лише за 48 годин. Коли я приїхала на цю вечірку продюсерів, то український продюсер працював за західним підходом. Він казав усім: «Аліна є дуже відомою письменницею в Україні, і ми з неї будемо співпрацювати». З багатьма продюсерами, з якими я там познайомилась впродовж того лише одного вечора, ми спілкуємось і досі. Продюсер «Богемної рапсодії», коли я йому сказала, що хочу «Оскар» за найкращий сценарій, сказав: «Аліно, «Оскар» — це політика! Забудь!». Отак він мене приземлив, хоча лише на деякий час. Я все одно хочу отримати «Оскар» за кращий сценарій до фільму, створений на основі мого роману!

У 2023 році я знову відвідала кінофестиваль у Каннах, але вже більш підготовленою. Я придбала собі там бейджик за 80 євро, аби отримати доступ на 3 дні до виставкових майданчиків. Щоправда, це виявилось програшною ідеєю, бо продюсерів на цих майданчиках немає. Є представники компаній. Була в Каннах тоді і одна неприємна історія. Я підійшла до чоловіків з Балкан. Це були продюсери. Мені досить грубо відповіли, і я відійшла в сторону. Сіла на стілець, дивилась на море і ледь не плакала (бо ж грубість – то неприємно). За кілька хвилин один з чоловіків до мене підійшов та перепросив за колег. Ми з ним розговорилися, і він мені сказав, що кінопродюсери з балканських країн мають власні актуальні історії і знімають стрічки про свої проблеми. Він порадив мені стукатись у двері тих кінокраїн, які фінансують глобальні за тематикою стрічки: до Америки, Німеччини, Франції зокрема.

Щодо Amazon: я маю відеокурс, де детально пояснюю, як працювати з платформою, та надаю дієві інструменти для просування книги

Наскільки потужною в Україні є спільнота авторів-самовидавців?

Не певна, що спільнота була. Принаймні мені на очі не траплялась. Восени 2023 року я створила спільному САМВИДАВ у Телеграм. Зараз нас 190 авторів. Якщо говорити про те, чи усі автори мають вже видані книги, то ні. Я робила у спільноті анонімне опитування і виявилось, що лише 12 з 190 мають вже видану книжку. У решти – твори існують в електронному вигляді.

Чи хочуть автори-самвидидав мати власні друковані книги? Звісно. Чи хочуть, аби вони продавались у книгарнях та були на книжкових фестивалях? Певна, що так. Але фінансування – важлива складова. Не всі мають можливість надрукувати навіть невеличкий тираж. У майбутньому я маю на меті допомагати з друком, в тому числі, й авторам, які потребують цієї допомоги.

Що найбільше цікавить авторів-самвидавів?

Як вийти з книгою на Amazon та як знайти видавця в Україні, за кордоном. Часто автори звертаються до мене за індивідуальної консультацією. Щодо Amazon: я маю відео-курс, де детально пояснюю, як працювати з платформою, та надаю дієві інструменти для просування книги. У 2021 році я також написала статтю про те, як вийти на Amazon з книгою. Ця стаття й досі у топі, тому щодня я отримую запити від авторів у приватні повідомлення різних соціальних мереж.

У квітні планую провести письменницький виїздний ретрит в Італії

Що ще несподіваного, крім нового роману, чекати у 2024 році від Alina Ross?

Мені запропонували написати казку для аудіопроєкту. Українські відомі актори озвучать її для малечі. Я спочатку відмовлялась, бо яка з мене казкарка? Але автор ідеї цього проєкту вмовив мене на казку на дві сторінки. І я його задум розумію: малеча повинна під час війни мати дитинство, яке сповнене нових чудових історій. Власне, хочу спробувати написати казку.

Також у квітні планую провести письменницький виїздний ретрит в Італії. Група невеличка, але ще два місця маємо, є змога долучитись (пишіть мені у соцмережах: шукайте Alina Ross).

Чому саме Італія?

Бо учасники будуть їхати як з України, так і з різних країн Європи. Умовно я обрала золоту середину, це окрім того, що дуже люблю Італію, особливо навесні. На ретриті будемо багато писати, буде індивідуальна робота під моїм наставництвом та тематичні лекції, спираючись на мій майже шестирічний досвід у самовидавництві та роботі з Amazon. Якщо ви хотіли написати книгу – час прийшов.

Яка тема є пануючою у новому романі «Переміщені»?

Мій новий роман «Переміщені» буде презентовано спершу у Києві у квітні, але вже відкрите попереднє замовлення. У романі історії про вимушену еміграцію жінок з різних країн, різного віку та професій. Головна героїня – українка, яка виїхала за кордон через повномасштабне вторгнення у 2022 році. Вона перебуває в оточенні різних жінок, які виїхали кожна з власних причин та у різний час. Так, сирійка Хава виїхала з батьківщини через війну, але шість років тому. Є ще одна українка, яка перебуває за кордоном з далекого та мирного 2006 року у пошуках кращого життя. Португалка також виїхала в надії на кращу долю та вже 20 років прагне її знайти. У всіх різні причини, але всі вони будують своє життя у новій країні, назву якої я свідомо не називаю. Звісно, в романі багато любові. Але і чимало зради та розчарувань.

У березні 2022 року більшість українців вірили у «два-три тижні» і чекали повернення додому. А переді мною сиділа сім’я з Сирії, яка покинула свою країну сім років тому і більше туди не повернулась

Чи є у цих героїнь прототипи?

Я хотіла показати проблему еміграції набагато глибше, ніж лише через війну в Україні. В березні 2022 я вивозила з України маму та молодшу сестру. З нами в машині ще була кішка. До речі, я вперше виїхала на велику дорогу за кермом і одразу на таку відстань, як Україна-Австрія. В Австрії, коли ми вже оселились в квартирі, першу ніч я не могла спати, бо дуже гучно тривало святкування зв стіною.  Я вирішила вранці познайомитись з сусідами і заодно обговорити цю безсонну ніч. Сусідами виявились сирійці, які святкували Рамадан разом зі своїми гостями. Мене пригостили смаколиками, і голова родини розповів, що вони вже живуть в Австрії сім років. Вони – біженці. Тоді я принишкла і не знала, що сказати та що й думати. У березні 2022 більшість українців вірили у «два-три тижні» і чекали повернення додому. А тут переді мною сиділа сім’я з Сирії, яка покинула свою країну сім років тому і більше туди не повернулась. Також я замислилась: а що я знаю про війну в цій країні? Щось в новинах повз вуха періодично лунало…  Але поки тебе це не торкається, тобі війна не болить. Голова родини працював капітаном дальнього плавання, він і багато разів був в Херсоні. Він згадував його, як чудове місто, бо порт був одним з постійних місць для вантажів. За ці роки життя у статусі біженців в них дитина вже народилась. Інші діти асимілювалися та адаптувалися до нової країни. Тоді стало страшно від думки, що можливо мені, й іншим українкам доведеться тут жити багато років.  Прийняти цей факт було важко. З того часу я почала думати про книгу, яка буде про еміграцію не лише в контексті війни в Україні. Для мене було важливим першою лінією провести кохання, його пошуки на чужині, тому в книзі багато побачень та романів, на які зважуються мої героїні в пошуках щастя.

Португалка теж має власний прототип. Це знайома моєї мами, з якою вони разом прибирали в кав’ярні. Ця жінка вже мешкає в Австрії 20 років.

Українка Маріанна, яка живе за кордоном багато років, — це узагальнений образ наших жінок-заробітчанок, які свого часу виїхали з країни у пошуках кращого життя. У кожної життя, звісно, склалося по-різному.

Біженка-українка Анна — головна героїня. В ній багато мене самої. Анна покинула рідне місто після 24 лютого 2022 року та в новій країні працює продавчинею морозива. Я теж попрацювала в Австрії продавчинею морозива, щоправда, … аж один день.

Я сама прийшла до них у березні 2022 року, коли я, моя мама та 13-річна сестра, тільки приїхали з України. Як тільки ми оселились в готелі на два тижні, я зрозуміла, що треба шукати таку роботу, яка не потребує знання німецької. Продаж морозива – одна з таких справ. Я прийшла до них у березні, мене попросили зачекати. І вийшла я на роботу 1 червня. Я мала працювати три рази на тиждень, але щось не склалось з невідомих мені причин, тому пропрацювала лише один день. Мені працедавець пообіцяв зателефонувати та повідомити про наступну зміну, але не зателефонував.  Хоча за той один робочий день мені сплатили. Для героїні я взяла цю професію, бо на собі відчула її важкість. Щипчики постійно потрібно мити, вижимати, а коли постійно черга – це важко. Ввечері я прийшла в квартиру, де ми жили тоді з українками, а в мене рука напухла та почервоніла настільки, що я не могла втримати ножа, аби порізати хліба собі. Просила дівчат, аби врізали мені хліб.

Як романістка, я не хотіла дуже заглиблюватись у тему війни, тому що морально не можу собі дозволи писати про те, на чому не знаюсь. Так, я давно вже повернулась в Україну та живу у Києві. Так, я ховаюсь від ракет в укритті та здригаюсь, чуючи ці вибухи, у мене є навіть приступи панічної атаки, але це не та війна, про яку я можу морально писати. Моя  історія про те, як війна (але не лише) стала рушійною силою будувати своє нове життя на новому місці для кількох жінок з різних культур.

Цікавий факт: назва роману прийшла до мене уві сні. З самого початку я думала, що назва буде запитальною. І тут мені вночі приходить слово «переміщені». Я прокинулась і сказала собі: «Добре, зрозуміла». Записала це слово у замітки і пішла спати далі.

Що ще містичного сталося під час роботи над цією книжкою?

Я вирішила, що на обкладинці мають бути метелики. Спочатку думала про один метелик. Але несподівано почала бачити метеликів всюди: на вітринах, на дверях, на сторінках меню ресторанів, на одязі людей… І я вирішила, що на обкладинці буде п’ять метеликів, які символізують кожну з героїнь.

Де можна придбати новий роман?

Замовляти книгу можна в мене на сайті. Зараз відкрито вже передзамовлення зі знижкою. Презентація відбудеться в Києві 6 квітня. Також презентації вже заплановані у Будапешті та Відні. Із задоволенням я проведу презентації в інших містах: в Україні та за кордоном. Тому, якщо ви хотіли б, аби презентація відбувалась би у вашому місті та готові допомогти з організацією (зокрема прийняти у своєму закладі, або маєте на думці гарні місця для презентації), напишіть мені в будь-якій із соцмереж на сторінку Alina Ross, або ж у Телеграм @alinarossauthor

Тетяна Марінова