Життя у якому ми опинились: Що відбувається з економікою та як поводитись роботодавцям

Маріанна Коніна, Chief Engagement Officer компанії TECHIIA

«Ви маєте шанс побудувати нову країну», таке українці, які тимчасово покинули країну, зараз чують від іноземців. Але іноземці живуть розміреним життям, співчувають і починають випереджати нас у професійному розвитку. Їхня ефективність не знизилася через війну. Нас же бойові дії повернуть еволюційно мінімум на 20 років назад. Як доказ — 39% українців вже втратили роботу від початку війни, а у тих, хто втримався, могла зменшитися зарплатня від 25% до 50%.

Маріанна Коніна, Chief Engagement Officer компанії TECHIIA розмірковує над тим, які кроки має зробити держава, бізнес та українці, щоб локомотив нашої економіки не зійшов з рейок. 

 

Кроки з боку держави

Курс валют

Від початку війни український експорт знизився на понад 50%. Причин для зниження багато: блокування роботи морських шляхів, ризики перевезення товару залізницею, фізичне знищення підприємств.

З іншого боку, є ІТ-сектор, який за перші п’ять місяців 2022 року забезпечив валютні надходження до української економіки у розмірі $3,2 млрд. За три весняні місяці обсяг експорту послуг збільшився на 6% відносно показників минулого року. Креативні індустрії, зокрема ІТ, не потребують рейок чи водних шляхів. Натомість вони потребують людиноцентричної політики Нацбанку щодо курсу долара. 

Фіксований курс не тільки відбирає гроші на рівному місці у рядового працівника галузі — він відбирає гроші у держави. Адже зазначені вище $3,2 млрд варто розраховувати за курсом 29,24 грн за долар ці гроші були зароблені до зміни фіксованого курсу на 36,57 грн/дол. Скільки мільйонів гривень недоотримала економіка, кожен порахує сам. 

Такий стан речей дуже контрастує з політикою країн, зацікавлених у залученні готових спеціалістів. Знижені податки для айтішників, допомога при релокації, «підйомні». Додайте сюди відсутність сирен та опору на дотримання закону. 

Читайте також: «Все не те»: про що забувають українки, жаліючись на поганий сервіс у Європі

Податкове резидентство

Людина, яка проживає поза межами своєї країни, стає податковим резидентом країни перебування на 184-й день. Закон набуває чинності незалежно від того, де були зароблені гроші. 

У середині липня польський мінфін дозволив українцям, які утримують себе самостійно, продовжувати сплачувати податки в Україні. Такий крок дуже важливий, адже відновлення держави потребує коштів ми не можемо тільки сподіватися на міжнародні кредити. 

Український уряд працює над вирішенням цього питання — щоб до наших громадян, переміщених внаслідок вторгнення рф, не застосовували правила податкового резидентства 180 днів. Країни, що прийняли українців, не втратять від цього. Звісно, збільшення кількості населення неодмінно веде до додаткового навантаження на інфраструктуру. Водночас економічна вигода від перебування наших переселенців у європейських містах переважає внутрішні витрати на допомогу біженцям. 

До прикладу, польські ритейлери вже заробили на українцях $138 млн. Лише у квітні роздрібна торгівля в країні виросла на майже 20% порівняно з аналогічним місяцем минулого року.

На World Economic Forum прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецкий сказав, що його країна не втрачає гроші через приймання біженців із України. Бо якщо ретельно порахувати, то вийде навпаки. Українці витрачають гроші та платять податки (непрямі, насамперед) в таких кількостях, що справедливим буде сказати вони працюють на Польщу. 

Це дуже доречне зауваження. Було би чесно, якби українці мали змогу платити прямі податки своїй країні з будь-якої іншої, бо в чужих ми і так залишаємо багато ресурсів. 

Свобода пересування

Складаючи власну думку про це питання, я досліджувала кілька аспектів. З одного боку, стаття 13 Загальної декларації прав людини підтверджує право пересуватися й обирати місце проживання в межах держави так само, як і право покинути будь-яку країну, включно зі своєю. Стаття 13 Конституції України гарантує свободу пересування, в тому числі право вільно залишати територію України та повертатися.

З іншого боку, стаття 64 Конституції України дозволяє встановлювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку цих обмежень. Закон України про правовий режим воєнного стану передбачає ряд заходів, які влада може вживати для захисту незалежності та територіальної цілісності. Зокрема, у пункті 6 статті 8 читаємо про встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, обмеження свободи пересування.

Залишимо за рамками дискусію чи заборона покидати країну є законною час покаже. Але є в цьому питанні ще й економічний аспект. І я не про експериментальний проєкт Міністерства економіки та Міністерства цифрової трансформації “єВідрядження”, який виглядає як пропозиція платного виїзду.

На сайті Вишгородської РДА читаємо: «…з початку [2021] року малий та середній бізнес забезпечив місцеву казну сумою 1,6 млрд грн єдиного податку…». Схожа історія у департамента фінансів Одеської міської ради — на 125% більше за показник 2020 року. Головне управління ДПС у Чернігівській області звітувало за 2020 рік про надходження в розмірі понад 6 млрд грн від малого та середнього бізнесу — попри карантинні обмеження цей показник був вищим на півмільярда, ніж у 2019.

Щоб заробляти, малий і середній підприємець має пересуватися, в тому числі — за межами країни. На жаль, спілкування електронною поштою та відеозв’язком геть не такі ефективні, як особиста комунікація з партнерами, можливість перевірити якість замовленого й відвантаженого товару чи персонально переконати замовника в тому, що контракт буде виконаний належним чином. 

Особисті зустрічі з наявними та новими клієнтами життєва необхідність для  будь-якої індустрії, але для ІТ особливо. Технологічна індустрія потребує нових замовників із-за кордону та можливості стабільно працювати, потрібно їздити на виставки і конференції, продавати послуги. 75% усіх зайнятих в індустрії чоловіки, а заборона виїзду стосувалась донедавна саме їх. Тобто заборона на виїзд, бодай тимчасовий, стримує зростання сфери, надходження експортної виручки. Як наслідок — і відновлення економіки України. 

Кроки з боку роботодавців

Від знайомих і колег із рекрутингу чую безліч історій про безпрецедентне скорочення зарплатні навіть тими компаніями, які нічого не втратили. У моменті таке рішення може дати вигоди, але як щодо довготривалої перспективи?

Скільки потрібно часу, щоб нова людина, яку взяли на вдвічі чи навіть тричі меншу зарплату, влилася в роботу, розібралася з проектами, документами та сформувала уявлення, хто з колег за що відповідає? Як такий спеціаліст буде жити, якщо грошей вистачає на посередні продукти та оплату комунальних? 

Звісно, він піде, щойно інший роботодавець запропонує кращі умови. І все знову починати пошуки. А це час, коли не робиться робота, та гроші, які треба заплатити рекрутеру. Це відставання компанії від тих, хто порядно ставиться до своїх співробітників. 

Я точно знаю, що більшість ІТ-компаній не стали менше заробляти. Вони отримують розрахунок у доларах, а платять зарплати у гривнях. Але навіть деякі з них спокусилися перспективою зекономити, коли ми всі маємо підтримувати один одного, а не залишати людей сам-на-сам зі складною ситуацією.

Руйнуючи ринок праці, руйнуємо країну. Добрі спеціалісти, з якими вчинили несправедливо, поїдуть назавжди. Вони розвиватимуть економіку іншої країни. А вільних принципів роботодавці звинувачуватимуть їх у нелояльності до компанії та батьківщини. 

Кроки з боку кожного з нас

На жаль, рядовий українець не може вплинути ні на курс долара, ні на моральні засади бізнесменів з ментальністю 90-х років. Зате нам під силу обирати, куди направляти енергію. Я говорю про нескінченний хейт серед українців. Виїхав погано, лишився погано. Волонтериш — неефективно, відпочиваєш ганьба. Інколи я думаю, як така кількість енергії була би корисна при розбиранні завалів у кожному понівеченому місті. 

Чудово розумію, психотравми наздоженуть багатьох із нас. Навіть тих, хто далеко від вибухів та сирен. Вже бачу, як люди діють емоційно й не усвідомлюють зміни стану здоров’я. На рівні держави я ще не помітила програм психологічної реабілітації для мирного населення. Заспокоєння з боку окремих публічних осіб не вихід. Війну виграє той, хто має холодну голову і гаряче серце. Не навпаки. 

Мені близька позиція любові до своїх та ставлення до росіян, як до хворих. Бо ж хіба може здорова людина радіти смертям? Це ворог, він просто так не піде з нашої землі. Часто сама ловлю себе на ненависті, яка зароджується та зростає. Але зупиняю себе. Бо кількість зусиль, які потрібні організму, щоб пережити ненависть, така само, як і для того, щоб створити щось продуктивне.

Нам усім варто навчитися обирати, куди витрачати енергію на деструктив чи на створення. Особливо, якщо йдеться про негатив у бік своїх же. 

Я би дуже хотіла, щоб кожен, хто читає ці рядки, записався на профілактичну консультацію до психолога. Зараз багато безкоштовних пропозицій для українців. Бо здорова й адекватна людина може прийняти рішення з огляду на інтереси себе та родини. Вона зможе знайти нову чи додаткову роботу, розумно розподілити навантаження, домовитися про щось. Якщо ж ментальне здоров’я постраждало, гаряча голова наробить біди собі та іншим.  І це навіть важливіше за курс долара та притомність роботодавців.

У дискусії щодо встановлення нових правил гри є ще багато дрібних нюансів, які можуть полегшити життя або ускладнити. Нова Україна для мене починається там, де кожен із нас вирішує підтримувати іншого, зробити більше для спрощення процедур, для покращення якості послуг. Вирішує створювати, а не руйнувати.