Коли сліз не вистачає: як знайти спосіб показати емоції

Сльози радості, сльози смутку, сльози розлуки та сльози полегшення — цей список можна було б продовжувати далі, згадуючи досвід, який має чи не кожна людина. Хтось плаче, переглядаючи сумне кіно, хтось, розчулившись, коли бачить щирі почуття закоханих чи як дитина обіймає цуценя, нікого не здивуєш сльозами від болю, як-от, наприклад, тоді, коли болить зуб, і вже немає ніяких сил. А буває таке, що від безсилля хочеться себе обійняти обома руками і плакати. Зрештою, можливість плакати — це можливість знаходити полегшення, давати собі розрядку тоді, коли почуття і переживання ніби виходять разом зі сльозами. Це свого роду підтримка самої/самого себе. Та що робити, коли сліз немає?

Звісно, кожен випадок особливий, і причини та рішення також можуть дуже відрізнятися, однак можна розглянути певні загальні ситуації, коли людина не може плакати.

Олеся Малецька, психологиня, консультантка гарячої лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців громадської організації “Громадський рух “Жіноча Сила України”

Чому людина не може плакати?
Насамперед важливо розділити два стани: я не можу плакати, тому що мені не можна, і я не плачу, тому що сліз, а інколи й бажання поплакати немає взагалі. Перший стан радше психологічний. Тобто його механізм працює таким чином, що випускати накопичені емоції разом зі сльозами людина не може або забороняє собі.
Часто це може відбуватись тоді, коли раніше, ймовірно у дитинстві, була сформована настанова, що плакати не можна, потрібно триматися. Можливо зараз ви пригадуєте слова “Чоловіки не плачуть”, “Ти ж дівчина (хлопець) — терпи!” і так далі. Буває таке, що людина намагається стримувати сльози, їй страшно, якщо сльози хтось побачить, і, якщо і вдається поплакати, то десь на самоті, так, щоб про це ніхто не дізнався.
Іншою причиною заборони самим собі плакати може бути актуальна зараз або у нещодавньому минулому стресова ситуація. І тоді людина ніби говорить сама собі, що треба триматись, плакати не час. Може статися таке, що потрібно бути відповідальним за інших, або ж поряд маленькі діти, і, щоб не засмучувати дітей, дорослий силиться триматись оптимістично.
Ще одна з причин, коли сліз наче немає або плакати ніби страшно, коли емоцій вже так багато, що здається, ніби вони затоплять все всередині і зовні. Зазвичай цей стан також пов’язаний з надмірним емоційним перевантаженням і стримуванням себе, тоді людина стає чимсь на кшталт пружини, яка втратила здатність стискатись і розтискатись, і закостеніла в одному і тому ж положенні.
Всі описані стани відбуваються тоді, коли нервова система функціонує ще нормально, а відчуття збережені, хоч і дещо заморожені. Ви відчуваєте, ніби грудка у горлі стоїть, сльози десь застрягли, може бути напруга у певній частині тіла, часто у плечах. Час від часу наче хочеться заплакати або навіть вдається це зробити, але полегшення не відбувається.

Що ж робити у таких випадках?

Тут варто звернути увагу на себе і свій загальний стан. Сльози — це лише один з маркерів ментального здоров’я. Поспостерігайте за собою, фіксуючи, які емоції ви відчуваєте протягом дня. Для цього найкраще знайти у мережі список емоцій і обирати щось звідти, виписуючи у зошит (бо часто ми звикаємо характеризувати свій стан як «нормальний», але ж нормою може стати на якихось етапах втома, смуток або виснаження, і ці характеристики не відповідають здоровому самопочуттю). Якщо протягом тижня ви побачите, що маєте різні емоції, як негативні, так і вдосталь позитивних, ви на вірному шляху. Пам’ятайте, сльози — це теж спосіб показати емоції, плакати — це нормально, і це можна, а іноді навіть потрібно час від часу робити усім людям. Вам теж можна плакати.

Важливим є ваше загальне самопочуття. Чи добре ви спите, чи маєте апетит, чи отримуєте задоволення від тих справ і дрібниць, які тішили вас раніше. Чи вдається фокусуватися на роботі та чи маєте ви приємне дозвілля поза роботою або хатніми справами. Якщо ви оцінюєте свій стан як позитивний, ви активні, працездатні і вас непокоїть лише те, що важко плакати — ваше рішення у пошуку шляхів виразити накопичені емоції прийнятним для вас способом. У пригоді стануть сентиментальні фільми або емоційні сюжети.

Можливо, вам бракує підтримки. Тоді варто попросити когось, кому ви довіряєте, про те, щоб ви говорили людині все, що накопичилось, а людина просто була поряд і не перебивала. Також, можна писати думки у щоденник або малювати спонтанні малюнки – для цього потрібно взяти аркуш паперу, засоби для малювання, і запитати себе, який колір і форма зараз відповідали б моєму стану? Або просто почати водити пензлем чи олівцем по паперу, прислухаючись до себе. Важливо зрозуміти, що малювати потрібно не за правилами, яким навчають в художній школі, і оцінювати малюнок ніхто не буде. Дозвольте собі пробувати, зробіть з процесу гру, не квапте себе і не вимагайте від себе нічого наперед. Навіть якщо нічого не вийде, ви спробуєте інший спосіб. Ви також завжди можете звернутись до психолога, і обговорити свій стан з фахівцем, та підібрати ті варіанти, які будуть прийнятні саме для вас.

Якщо ж ви просто самі собі не дозволяєте сльози, бо здається, що люди вас засудять, або ж ви тримаєтесь заради близьких чи дітей – подумайте, що б ви почували, якби ваша близька людина вчиняла так само, роблячи вигляд, що тримається, але насправді стримуючи свій біль і смуток в собі? Щодо дітей, то вони часто зчитують емоції як маленькі сканери, і вони можуть навіть не чути, що їм говорять дорослі, а от в якому дорослий стані перед ним – для них першочергова інформація. І в тих випадках, коли мама засмучена, але говорить, що все добре, дитина відчуває себе обманутою, а всередині неї закріплюється викривлений шаблон сприймання людської поведінки – все добре значить коли інший похмурий? Тут набагато краще говорити з дитиною, що дорослі можуть засмутитись, можуть плакати, коли їм дуже сумно. Але це пройде, і далі можна буде знов проводити час разом.

Коли ви відчуваєте, що плакати вже страшно, бо емоцій стільки, що вони наче зруйнують вас зсередини, дайте собі більше ресурсу і підтримки, адже щоб справитись з емоціями дійсно потрібні сили. Згадайте, коли ви востаннє робили собі вихідний лише для себе, турбувались про свої бажання або робили щось, що приносить задоволення саме вам. Може здаватись, що зараз не час для радощів і розваг, але нагадуйте собі, що зараз тим більше не час виснажувати себе, і саме тоді, коли ви будете здорові як фізично, так і психологічно – ви зможете бути корисними не тільки собі, а і оточуючим.

Зовсім інша ситуація, коли сліз немає взагалі. Всередині це може відчуватись як спустошення, так, наче емоцій немає майже ніяких – ні хороших, ні поганих. Тоді людина живе майже на автоматі, цей стан може супроводжуватись втратою сил. Може здаватись, що життя втратило свій смак, а похмурі думки час від часу ніби викидають у інший світ. Якщо ви впізнаєте в чомусь себе, і ці стани повторюються – тоді звернення до спеціаліста має бути обов’язковим, адже це може бути сигналом виснаження нервової системи, що, своєю чергою, відбивається вже на роботі всього організму. Людина у виснаженні потребує системного тривалого відновлення, яке передбачатиме відпочинок, повноцінний сон і харчування, помірні фізичні навантаження та психотерапевтичний супровід.

Наша країна зараз вже майже півтора року перебуває у стані повномасштабної війни. Війна торкнулась всіх, і зараз кожен має свій фронт, однак наш безпосередній захист – це військові, і, своєю чергою, їхня опора і підтримка – це їхні родини. Сім’ї військових мають стати тою опорою і мотивацією, що дозволятиме кожному, хто зараз воює за наш спокій, мати сенс, острівок спокою, і місце, куди повертатись. Самі ж дружини та близькі військових часто вже теж на межі виснаження, відчуваючи розгубленість та брак розуміння, як бути. Варто пам’ятати, що підтримка завжди є, потрібно лише за нею звернутись.

Для родин військових працює безплатна гаряча лінія 0 800 332 720 Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців щодня з 10:00 до 20:00 без вихідних. Тут кваліфіковані психологи-консультанти готові обговорити саме ваш стан, допомогти знайти рішення, або просто стати тією людиною, хто вислухає і зрозуміє. Крім психологічної підтримки, спеціалісти також надають консультації та супровід із соціальних питань. Спілкування на телефонній лінії — конфіденційне. Також консультацію та підтримку можна отримати в Telegram @pidtrymkainua.

Своє коло порозуміння дружити та матері військових можуть знайти і у групах підтримки, які у форматі онлайн безплатно проводить ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України” окремо для дружин та окремо для матерів. Зустрічі відбуваються у супроводі психологів. Тут жінки, які переживають схожі життєві виклики, можуть спілкуватися, дізнатися, як покращити свій емоційний стан, навчитися, як підтримувати себе і свого рідного військового, відчути взаємопідтримку, отримати нові знайомства, знайти”своїх”. Стати учасницею таких зустрічей можна, заповнивши анкету на сайті або зателефонувавши на лінію 0 800 332 720. Більше інформації про підтримку військових та їхніх рідних ви можете знайти на сайті Служби www.pidtrymka.in.ua.

Пам’ятайте, що шукати допомогу і рішення, звертатись до фахівців – це не прояв слабкості, а вияв сили і готовності іти далі, так само як і сльози – це ваша сила, іноді навіть суперсила у боротьбі зі стресом. Тож не лишайте себе своїх суперсил. І бережіть себе!