Насильство над дітьми: Як говорити про це із дочками та синами

Поради дає психолог Катерина Габрієль

Останні новини кримінальної хроніки шокували всю країну: з вини дорослих загинула дитина. Й дізналися про це не лише дорослі, а й діти. І у них напевне виникло багато питань. Як говорити про подібні випадки? Як пояснити, що дорослі не завжди можуть захистити? Як розповісти про причини трагедій? Поради дає психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.

Реакція дорослого

«Я новини більше не дивитимусь!» — сказала я собі, переглядаючи останні добірки сюжетів вечірніх новин. Це складно, боляче та неможливо жорстоко. Втікти, сховатись, не бачити і не чути — це закономірна реакція психіки на травмуючі події. Сховати «бабайку» під ковдрою і сказати, що її нема — закономірна реакція. Але чи насправді «бабайка» зникне?.. Звичайно, ні.

Жахливі події, що відбувались із маленькими дітьми протягом останніх 3-4 тижнів, викликали емоційну та, в певній мірі, радикальну реакцію суспільства. Бо це діти. Бо автоматично з`являється бажання покарати винних у злочинах та захистити, вберегти власних дітей. Проглядаючи новини у соціальних мережах, я мимоволі стала свідком тої самої реакції оточення на травмуючі події, що були пов`язані із смертю малят. Люди відчували розпач, біль, страх та безсилля… Це досить важкі та деструктивні переживання, які можуть призвести до різних наслідків. Хтось закликає покарати винних, хтось абстрагується, а хтось застигає від страху із думкою, що з її/його дитиною може трапитись щось подібне… І тут немає «правильної» чи «неправильної» реакції, тому що будь-яка реакція на аномальні події є нормальною.

Реакція дитини

Вся сіль в тому, що ми, дорослі, поступово впораємось зі своїми переживаннями, бо, власне, на це нам вистачає досвіду та ресурсів. Але діти, які стають свідками жахливих подій, що трапляються з їх однолітками, не мають ані ресурсів, ані досвіду, аби впоратися із власними емоціями. Адже, як і дорослі, діти можуть сильно реагувати на психотравмуючі ситуації. Ситуація, де страждають інші діти є травмуючою та загрозливою, тому що дитина ідентифікує себе із постраждалим/-ою та «приміряти» досвід постраждалого/-ої на себе. Тому нам важливо вміти обговорювати ті складні ситуації, за якими спостерігають діти, і давати відповіді на їх непрості запитання.

Як говорити з дітьми про ситуації, де постраждали інші діти?

Відповідаючи на це запитання, я опишу, на мою думку, найважливіші нюанси та правила, які необхідно враховувати під час розмови.

1. Відповідайте лише тоді, коли дитина запитає першою. Психіка дітей влаштована таким чином, що реакція може прийти не одразу, а із затримкою. Будьте готовими відповісти на запитання і говорити небагато: одне запитання — одна відповідь. Дитина може бути не готовою до ваших особистих роздумів. Якщо ж бачите зацікавленість дитини в питанні, або темі, то підтримайте її та поговоріть з нею до того моменту, коли вже буде досить.

2. Зберігайте спокій. Часто дорослі не говорять з дітьми про складні речі, тому що самі бояться цих речей. Буває так, що дорослі проектують власну слабкість та тривогу на дітей. Але говорити потрібно. Простими словами про складні речі. Мовою дитини.

3. Залишайтесь уважними до почуттів та емоційного стану дитини. Якщо ви помічаєте зміни в поведінці дитини, якщо ви бачите, що новина про загибель іншої дитини дуже засмутила та занепокоїла малюка, — зверніться до спеціаліста, який зможе дізнатись більше про стан дитини та всі страхи та тривоги, які пов`язують його страхи та подію, яка трапилась.

4. Не приховуйте правду. Можливо, коли ви обговорюватимете із дитиною причини загибелі іншого малюка, дитина вперше зіштовхнеться із темою смерті когось молодого. Тут слід пам`ятати, що діти сприймають смерть зовсім по іншому, не так як дорослі. Тому приховувати правду не варто, так само як і не варто уникати відповідей на запитання про смерть. Адже, якщо ми щось намагаємось «заховати», то у дитини з`являється можливість дофантазувати, додумати. І такі фантазії, зазвичай, дуже шкодять дитині.

5. Подивіться з дитиною мультфільми або почитайте книги на складні теми, припустимо, на тему смерті. Тоді у малюка не залишиться невирішених питань. Гадаю, що мультфільм «Коко» стане чудовим прикладом, бо він показує, що трапляється після життя.

Кожна дитина — індивідуальна. Кожна історія -унікальна. Ми не можемо знати, як відреагує малюк на ту чи іншу складну ситуацію. Але ми можемо бути готовими до складних запитань. І в цьому процесі важливі наші особисті відповіді самому собі на ці запитання.

— Читайте також: Парентифікація: Коли в родині дитина грає роль дорослого

Мы в Facebook