Особистий досвід: Три розчарування психотерапії

Відсутність внутрішньої опори, страхи, комплекси і травми здатні перетворити звичайні повсякденні ситуації у жахіття та неспроможність діяти. Працювати з цими психологічними проблемами краще зі спеціалістом. Анастасія Бондаренко, Head of Content & Communications EdTech-стартапу Headway, не є експерткою в психології чи психотерапії, але вона розповіла про свій досвід роботи над ментальним здоров’ям. А також поділилась тим, які її очікування від психотерапії так і не стали реальністю

З темою ментального здоров’я я почала знайомитись після університету. Я не пішла шукати, що це, у Google, не пішла до психотерапевта, але потрапила у ситуацію, в якій гостро відчула потребу зануритись у цю тему. Це був вечір звичайного вівторка, і я відвідала лекцію. Лекторка попросила зробити одну з вправ на закріплення знань у групах. Так сталося, що в моїй групі мені не вдалося вставити жодного слова під час обговорення. Насправді звичайна робоча ситуація, яка не мала б вибивати з колії. Але я почувалась занадто вразливою, щоб поставитись до цього врівноважено, і в голові пролунало “мене не чують”. Я вийшла в коридор і заплакала.

Я комунікаційниця з експертизою в контенті. І це не тільки про мій фах, а й про те, як я взаємодію зі світом. Я роблю це через слово. Якщо звертатись до “5 мов любові” Гаррі Чепмана, то моя – однозначно слова підтримки. На тій лекції я переживала відсутність внутрішньої опори. Тоді я ще не знала, що слова підтримки можу дати собі і я сама. У цьому стривоженому стані, за порадою друга, я звернулась до психотерапевтки. З нею працюю уже 3 роки. До цього я вже мала досвід психотерапії – негативний. У підлітковому віці і не за власним вибором до кількох психотерапевтів я потрапила після розлучення батьків. Фахівців обирала мені моя мама, і на той момент я ще не відчувала потреби у тому, щоб попросити про таку психологічну допомогу. Зате тоді я зрозуміла напевно, що на роботу з психотерапевтом має з’явитися власний запит.

Також хотіла б окреслити, що психолог, психотерапевт і психіатр виконують різні задачі і мають різну професійну підготовку.

Психолог має вищу психологічну освіту. Надає послуги психологічного консультування, допомагає клієнту знайти рішення певних актуальних проблемних ситуацій. За тривалістю це одна чи декілька консультацій.

Психотерапевт має вищу медичну чи психологічну освіту. Завершив та пройшов акредитацію за певним напрямом психотерапії (позитивна психотерапія, КПТ, психоаналіз). Надає послуги психотерапії, допомагає клієнту розширювати усвідомленість, досягати цілісності та вирішувати інші поточні запити. За тривалістю — від 12 сесій (КПТ) до років терапії (психоаналіз).

Психіатр має вищу медичну освіту. Надає психіатричні послуги, призначає лікування. За тривалістю — від 1 зустрічі до більшої кількості, залежно від потреби моніторити стан та впливу фармакотерапії на пацієнта.

Зараз мова саме про психотерапію. Нижче ділюся тими трьома “розчаруваннями”, що пережила у цьому процесі. І хоча психотерапія це дуже індивідуальний, а тому суб’єктивний досвід – можливо, мої висновки відгукнуться і підтримають тих, хто уже працює з фахівцем. А для тих, хто ще не задумувався про це чи лише починає рухатись у цьому напрямку, допоможе зберегти час під час пошуків саме свого професіонала чи сформувати менше очікувань на кшталт “психотерапія – чарівна пігулка від всіх моїх проблем, що подіє миттєво”.

Розчарування 1. Психотерапія – не спрінт, а марафон

Так, мені б дуже хотілося сказати, що 2-3 консультації з психотерапевтом — і ви “на коні”. Але це не так. 2-3 зустрічі піде лише на те, щоб встановити контакт з фахівцем і зрозуміти, чи ви підходите одне одному. Сприймайте це як тривалу співбесіду, де психотерапевт обирає вас як клієнта, а ви – психотерапевта як професіонала. Дайте собі час. Важливо, щоб і ви, і ваш психотерапевт поставились до цього процесу обережно. Приділили час на формування довіри, що дасть можливість піти далі. Я продовжила працювати з четвертою фахівчинею. З трьома психотерапевтками до неї мені було некомфортно. Чому? У спілкуванні з ними я зустрілась з наступними стоп-факторами:

Стоп-фактори при виборі психотерапевта

  • Психотерапевт висловлює оціночні судження

“Оце ваша подруга неправильно зробила” або ж “Ну, ваш хлопець і поганець, але не хвилюйтесь, ви будете з ним не завжди”. Можливо, неправильно, можливо, поганець, можливо, не завжди. Але це мають бути перш за все ваші висновки. Задача фахівця допомогти вам відчути себе й самостійно сформувати, що ви справді думаєте з приводу того чи іншого питання, а не вкласти вам в голову готове судження.

  • Психотерапевт дає конкретні поради, що робити в тій чи іншій ситуації

Близьке до попереднього. Ваше життя й відповідальність за нього – ваші. Не варто очікувати від психотерапевта, що ви отримаєте від нього чи неї “добро” на розлучення, сварку, примирення, переїзд, зміну роботи і так далі. Якщо ви чуєте подібні рекомендації на консультації – біжіть. Бо це не про те, щоб допомогти вам самостійно і вільно рухатися життям, а про те, щоб узалежнити вас від самого процесу “терапії”.

  • Психотерапевт не може чітко окреслити свій досвід та кваліфікацію

Курси Х в школі У? Звучить ок, як для власного розуміння базових принципів психології на побутовому рівні. Але своє психічне здоров’я я готова довірити тільки фахівцю з фундаментальною психологічною освітою, багаторічною практикою і, звісно ж, систематичною супервізією (регулярне підвищення кваліфікації психолога/психотерапевта-консультанта).

Розчарування 2. Ментальні кризи все одно будуть

Оце те, що, напевно, мені визнавати хотілось найменше. Потрясіння та кризові ситуації в житті траплятимуться. Це, щонайменше, засмучує. Навіщо ж тоді інвестувати час, сили та гроші в психотерапію? Аби змінити ставлення до цих ситуацій. Вони більше не руйнують мене, а дають можливість навчитися і перетворити їх на досвід. Стати сильнішою, дослідити себе. 

Змінюватися, усвідомлювати та зростати все одно страшно. Бо зміни та ріст – це завжди про роботу з невідомими частинами світу та особистості. Невідоме лякає. Але попри цей страх прокидається невимовна цікавість до життя. Страшно? Факт. Цікаво? Дуже!

Розчарування 3. У психотерапії нема кінцевої точки

Психотерапія – це шлях, у якому є свої злети, падіння, привали і пробіжки. Буде не краще, а інакше. Не простіше, а зрозуміліше. Не легше, а усвідомленіше. Чи я повністю ок з тим, у якому стані я і моє ментальне здоров’я зараз? Ні. Мені ще дуже багато є над чим працювати. Але я знаю, де я можу взяти для цього ресурс, підтримку і які є інструменти, щоб крок за кроком вибудовувати нові моделі поведінки, реакції на події в моєму житті, сприйняття себе та інших. У цьому процесі я не сама і можу отримати фахову допомогу, аби рухатись до себе справжньої, вільної від власних забобонів, очікувань своїх та інших, стереотипів виховання. І що важливо – відчувати себе та смак цього життя.

Прагнучи до здорового тіла, ми починаємо краще харчуватися, додаємо фізичні навантаження. А що ми робимо для здоров’я своєї душі? Для когось цей процес починається з книги Віктора Франкла “Людина у пошуках справжнього сенсу”, для когось – з інста-фільтра #ClaimTheseWords зі словами підтримки з найкращих книг про ментальне здоров’я, комусь підійде розмова з другом, медитація чи молитва. У кожного справді дуже свій шлях до розуміння себе і внутрішньої свободи. Можливо, психотерапія зараз для вас не на часі. Можливо, вам потрібно щось геть інше. Та якби ви могли запам’ятати з цієї колонки щось одне. Нехай це буде “Подбайте про себе”. У будь-якій формі. Ви і ваше здоров’я справді варті уваги.