Ростислав Семків: «Чоловікам фемінізм потрібен, щоб вижити»

За версією американського словника Merriam-Webster, термін «фемінізм» визнаний словом 2017 року. За останній рік саме явище, яке це слово визначає, стало вкрай важливим для суспільства, політикуму та медіа. Але й досі фемінізм зустрічає супротив з боку системи патріархату — нерозуміння, несприйняття, сарказм. Натомість фемінізм може бути дуже корисним для всіх груп, і з чоловіками включно. То ж як почати говорити про нього із тими, хто навіть і чути не хоче слова на букву «Ф»? Відповідь дає Ростислав Семків, директор видавництва «Смолоскип», викладач Києво-Могилянської академії.

Почніть із слів на букву «С»

Дуже багато міфів та упереджень існує, то ж якщо ми починаємо говорити про фемінізм із тими, хто недостатньо проінформований, то краще починати не з цього страшного слова на букву «Ф», тому що воно дійсно багато кого лякає. Я пропоную розширити та уточнити слово на букву «Ф» двома словами на букву «С» — самодостатність та самостійність. І з цього власне починати переконувати. Розмова має йти, перш за все, про збільшення самодостатності та самостійності.

Для мене ці поняття різні. Самодостатність – це коли людині (тут не йде мова конкретно про жінок, а й про чоловіків, про всіх) самій себе достатньо. Це не шлях до егоїзму, а до емоційної рівноваги. Це є вихід поза межі емоційної залежності, наприклад, від партнера.

Самостійність для мене це поняття того, коли людина може стояти сама, їй непотрібна підпора, вона не буде падати, вона не залежить від когось, вона може сама приймати рішення. Це більш прагматичне поняття, що стосується й фінансового стану, але й інтелектуального стану також.

З цього можна починати переконувати і говорити про те, що для всіх людей буде краще, якщо вони самі, та всі, хто їх оточує, будуть самостійними та самодостатніми. І вочевидь це найбільш важлива стратегія для всіх, хто словом на букву «Ф» переймається і хоче сприяти тому, щоб якомога більше людей довкола ставали самодостатніми і самостійними, щоб досягти більшого балансу та гармонії. І тому важливо, що відбуваються такі заходи, як SHE Congress, де називаються успішні приклади, і на цих прикладах варто концентруватись.

Чому для мене важливо про це говорити

Я викладаю на філологічному факультеті, і групи там виглядають приблизно так: 18 дівчат і 5 чоловіків. Я кажу зараз не в сенсі, що нам потрібна якась рівність у кількості. А в тому сенсі, що на всіх гуманітарних факультетах є багато жінок, які вміють добре писати, цікаво мислять, можуть стати гарними науковцями, які дуже тонко розуміють літературу та мистецтво. І вони мають великі можливості. Але з часом більша частина цих здібностей зникає чи притуплюється, тому що немає механізмів, які б давали можливість жінкам розвивати ці здібності. Тут діють більш ширші механізми – патріархальні. Отже на жінок тисне родина, оточення: «Коли там заміж? Коли там діти?» Є якась робота, яка притуплює здатність до реалізації та самовдосконалення і в жінок, і в чоловіків. Але сукупно більший тиск припадає на жінок, і відповідно менша вірогідність того, що бодай половина людей, які випускаються з вишів, зможуть реалізувати те, що вони найкраще вміють робити.

Мені шкода, що така концентрація людей, які могли б бути добрими романістками, науковцями, критиками, мають дуже малі перспективи. Особисто мені це здається більш ніж достатньою підставою, щоб постійно повертатися до феміністичного дискурсу в університеті та поза ним.

Чому фемінізм важливий для всіх чоловіків

Справа в тому, що однією з причин нашої недосконалості, яка зумовлює усі ці дисбаланси, є патріархальна система із своїм розподілом ролей та зобов’язань. Вона тяжіє над нами і впливає на нас більше, ніж ми можемо зізнатися. Її прихильниками, звичайно, є не лише чоловіки, а й жінки.

У художника Рафаеля є картина, що зображає біблійний сюжет: Яків робить вибір між двома сестрами – Рахіллю та Лією. Але насправді жодного вибору Яків не має, тому що далі за сюжетом він житиме так, як запланували його родичі. Нам, чоловікам, здається, що ми робимо вибір. Натомість у патріархальній системі чоловікам так само нав’язують певну програму дій, як і жінкам. Це програма однозначної відсутності вибору, зобов’язання бути борцем, переможцем, успішним. Цього чекають від чоловіків, так само, як і від жінок чекають, наприклад, материнства. Отже патріархат веде жінку на кухню, а чоловіка він веде до інфаркту. Він чоловіка штовхає в боротьбу, до якої чоловік зобов’язаний пристати. Тому, якщо говорити із чоловіками про те, нащо їм фемінізм, то відповідь проста: щоб вижити. Бо чоловіки живуть значно менше, адже їх зобов’язують бігти значно швидше, брати на себе всю відповідальність, але не підказують, що і можливостями, і зобов’язаннями можна ділитися. І якщо жінок виховують таким чином, що привчають до пасивності, то чоловіків виховують так, що йому все життя доведеться нести на собі партнера. Це вочевидь згубна тенденція. І якщо для жінок цей дисбаланс є очевидним, то чоловіки намагаються тішитися отією широтою можливостей та панування, і продовжують надриватися та думати, що у такий спосіб вони реалізуються. Хоча насправді варто таку ситуацію змінювати. І чоловікам варто виходити поза межі цього конкурентного світу, до якого їх привчили.

Ті чоловіки, яких часто у вихідні дні можна побачити на дитячих майданчиках з колясками, іноді похмурі, бо їх примусили гуляти із дітьми. Бо в патріархальній системі уявлень це не чоловіча робота. Але вони не розуміють, що у такий спосіб вони рятуються, виходячи в інші межі емоційних відчуттів, які їм дозволяють побудувати якусь іншу стратегію присутності.

Якщо підсумувати, то шлях до збалансованості має бути таким: більше адреналіну жінкам і більше ендорфінів чоловікам. Перерозподіливши якісь обов’язки, спектр ролей і переживань, ми зможемо врешті змінити загальний баланс і гармонізувати стосунки між статями, гендерними установками.

Записала Іра Керст. Фото: Олена Владико

— Читайте також: Итальянский ответ Tesla: Ливия Чеволини и ее электробайки