Смерть дитини: як спілкуватися з батьками та чим можна допомогти

Для більшості жінок дитина не перестає бути нею у будь-якому віці. А пережити її — найгірша подія у житті батьків, бо вони прощаються зі своїм майбутнім. На жаль, ховати дітей українці стали значно частіше. До передбачуваної смерті, причиною якої є невиліковні хвороби, додалися і непередбачувані — через війну.  Діти гинуть від авіаударів, від отриманих травм, від відсутності ліків на окупованих територіях, не говорячи про ДТП.

Кандидат психологічних наук Віра Романова відповідала на запитання, які багато хто звик тримати в собі, у першій серії українськомовного подкасту «Незручно» — «Як пережити смерть дитини». Публікуємо уривок. 

В Україні за втрату дитини батькам соромно

Віра Романова, кандидат психологічних наук, авторка подкасту «Незручно»

В Україні батьки, в яких померла чи загинула дитина, переживають не лише втрату, але й почуття сорому — за те, що не вберегли. Це стосується і загиблого військовослужбовця, який вже сам є батьком, і смерті малечі чи завмирання плода на пізньому терміні вагітності. Через це набуває актуальності питання, хто та як повідомлятиме батькам про втрату їхньої дитини.

І коли психологи говорять про відповідну сервісну службу, яка б спеціалізувалася на повідомленні смерті дітей, то отримують відповідь у владних кабінетах — не на часі. Зрозуміло, що це є маніпуляцією, бо війною прикриваються. Автоматично постає питання: а коли буде на часі, як не під час війни? Адже крім дітей із важкими захворюваннями гинуть цілком здорові — у власних оселях від авіаударів.

В Україні алгоритм підтримки батьків є складовою лише програми дитячої паліативної допомоги. Команди фахівців завжди залишаються поряд після того, як маленький пацієнт вже пішов із життя. Просто у них тепер нова мета: дати батькам сили жити далі, особливо коли у них є ще одна дитина, яка потребує щасливої родини.

А хто дасть сили батькам, які свою дитину відкопували у зруйнованій багатоповерхівці? Лише родина та близьке оточення, які не є у переважної більшості фахівцями.

У нас не заведено просити про допомогу. І складається патова ситуація: батьки, втративши дитину, про допомогу не просять в оточення, а оточення не знає, чи варто торкатися цієї теми під час розмов. Але кращої терапії, ніж говорити, згадуючи про хороші події, пов’язані з дитиною, поки що немає. Просто згадуйте про першу усмішку, перший крок, перше слово, дитячі свята… Телефонуйте! Навіть якщо не знаєте, що сказати, так і скажіть: «Привіт, я не можу уявити, я не можу відчути глибину твого болю, який ти відчуваєш, у мене немає слів. Але я поряд. Ти поговори зі мною». І так можна починати хоч цілий рік, даючи вбитим горем батькам поле для теми розмови.

Самим батькам рекомендую допомагати самим собі. Всім стає легше, коли тато та мати продовжують робити те, що приносило дитині щастя, тож варто знайти в собі сили та хоча б протягом року відвідати ті місця, де родина проводила час разом: піти до кінотеатру, до зоопарку, до крамниці аби купити іграшку чи гаджет, про який малеча мріяла. Психологи зазначають, що проблема «застрягання» стоїть досить гостро. Наприклад, втративши дитину від онкології, людина продовжує ходити до лікувального закладу чи хоспісу допомагати іншим дітям, які там лікуються. Але насправді вона не сприймає реальність, говорячи при цьому, що «я йду до сина (доньки)». Тож якщо ви спостерігаєте схожу ситуацію у знайомих, вмовляйте людину не випробовувати власну психіку на міцність, а полегшити переживання втрати разом із психологом.

Психологів Міноборони не залучає

На жаль, наші ЗСУ також ще на стадії навчання у цьому питанні. Наявні процедури, по суті, радянські — військкомат повідомить… Психологів Міноборони не залучає. Хоча у багатьох арміях світу (Ізраїлю, країн НАТО), якщо солдат гине, є спеціальна програма і розроблений алгоритм, як повідомити про це рідним. І зустрічаються з батьками спеціально навчені психологи. Це справжня операція — тактовна, людяна, а не формальна. На оповіщення йдуть втрьох, адже завдання дуже емоційне, іноді лідеру групи потрібна  допомога колег. Крім того, армія виділяє офіцера, який допомагає отримати передбачені законом пільги, зокрема з освітою для дітей. Таким чином, родина загиблого опиняється під опікою держави та багатьох фахівців, які спостерігають за станом батьків протягом тривалого часу.

Полегшити сприймати смерть допоможуть ІТ-розробки

Нині впевненості у завтрашньому дні немає, емоції зашкалюють, а пояснити все, що відбувається навколо, досить складно. Тож дедалі частіше лунає тема пошуку методів полегшення сприйняття смерті. І йдеться не про фармакологічні препарати, а стартапи. Перший крок Україна вже пройшла завдяки популярності тамагочі та комп’ютерним іграм. Наступний — за стартапами зі штучним інтелектом. Йдеться про розробки навіть голограм, в яких закладуть голос, зовнішність, думки чи жарти. Вже сьогодні варто накопичувати відео, фото, листи, які у майбутньому полегшать страждання завдяки сучасним технологіям. Адже Україна вже давно є визнаним у світі лідером ІТ-індустрії. Можливо, і в цій ніші наші фахівці започаткують тренди, допомагаючи суспільству вберегти психічне здоров’я.