Солідарність у час війни: Як платформа водіїв стала спасінням для українців

Співзасновниця та Vice CEO Uklon, Вікторія Дубровська у ексклюзивному інтерв`ю для WoMo розповіла про те, як платформа водіїв проявила неймовірну емпатію та проактивність й стала каталізатором евакуації тисяч людей з небезпечних зон до безпечних регіонів, цінності компанії та власні лайфгаки незламності. Варто зазначити, що Uklon є ІТ-компанією, яка розробила однойменний застосунок. Цей сервіс є платформою, яка поєднує тих, кому треба їхати, і тих, хто може підвезти — райдерів і драйверів. 

Я до останнього не вірила в повномасштабну війну

Вже пройшло понад 500 днів, але з пам’яті ці спогади, мабуть, не зітруться ніколи. Я до останнього не вірила в повномасштабну війну. Я думала, що буде певне загострення на сході країни, — і на цьому все. Я чудово пам’ятаю, як мені зателефонувала близька людина і сказала: «Прокидайся! Почалося!». Він навіть не сказав, що саме почалося, бо про що йдеться вже було зрозуміло.

Я – мама, у мене двоє дітей, які в той час перебували зі мною вдома. Здавалось, начебто потрібно рятувати дітей, але в ту мить я турбувалась не тільки про них, а й про наших співробітників. Я розуміла, що не у всіх є можливість, в тому числі і фінансова подбати про себе. Саме тому моїм першим бізнес-рішенням  був дзвінок партнерам з пропозицією виплатити зарплатню за лютий, попри те, що місяць ще не закінчився.  І ми це зробили. Пізніше я читала пости наших співробітників, в яких вони писали, що отримані кошти дуже їм допомогли. Знаєте, люди часто живуть і все витрачають, нічого не відкладають на завтрашній день, а тут склалась така ситуація — і їм ті гроші дуже були доречні. Але зізнаюсь, мені було складно в ті дні розставляти пріоритети між особистим і бізнесом, тому що треба і себе з дітьми рятувати, але треба думати про бізнес, бо це ще одна дитина, про яку теж варто піклуватись.

За евакуацію водії не брали жодних коштів

В нас були офіси в Маріуполі, в Херсоні та інших прикордонних містах. І ми тоді просили співробітників переїхати у більш безпечні регіони — до Києва або на Західну Україну. Але вони у переважній більшості випадків не захотіли цього робити, бо ніхто не вірив в захоплення територій та окупацію. І коли вже війна почала входити з міста у місто, стало зрозуміло, що наші співробітники застрягали не лише на сході країни, але і в Ірпені, і в Бучі, і в інших містах. Оскільки в нас величезна база водіїв, які підключені до нашої платформи, то ми шукали тих, хто б допоміг виїхати конкретним людям. Здавалось, ми не зробили чогось видатного, а просто залишались емпатичними, проактивними та надавали взаємну допомогу...  Але далі ця ініціатива вже розповсюдилась на всіх, хто потребував допомоги. З цього і побачив світ клас«Евакуація» — наші водії вивозили людей з тих населених пунктів, які вже захоплювались окупантами, у безпечні регіони – з Харкова до Києва, Житомира, Львова, Ужгорода. І так тривало по всій Україні. Ця унікальна особливість наших людей згуртуватись та допомагати одне одному вражала найбільше у перші два тижні війни, бо за евакуацію водії не брали жодних коштів або лише на паливо.

Але війна набирала обертів, і зростала кількість охочих допомогти один одному. Ми у волонтерському русі беремо активну участь ще з 2014 року, тому почали думати, як ми можемо на своїй платформі з’єднати тих, хто може допомогти, з тими, хто потребує допомоги. Спочатку взагалі ніяких бізнес-процесів не було. Координація відбувалась на колінці, бо ми буквально вручну поєднували усіх один з одним, вручну приймали ці замовлення та шукали тих, хто може надати відповідну допомогу, залучивши операторів кол-центру. Але потім ми автоматизували та масштабували цей процес. Так ми сформували клас «Волонтер», який працював більше року.

Перший час ми вивчали питання отримання перепусток та намагалися допомогти нашим партнерам їх отримати, щоб вони могли пересуватись вночі і допомагати волонтерам. Пізніше процедура ускладнилась, але ми свій сервіс не відключали. Ті водії, в яких була перепустка, та які знали, що вони нічим не ризикують вночі, продовжували працювати. Проте основна маса замовлення вночі не приймалася, тому що не було кому їх вивозити.

Перші думки були, як вберегти бізнес та робочі місця

Про закриття ми не думали, але, оскільки на той момент працювали лише в Україні, то перші думки були, як вберегти бізнес та робочі місця.  Ми пройшли через певну кризу менеджменту, передивилися посади в компанії.  Але у нас були мінімальні звільнення, бо команда погодилася на урізання зарплатні, що дозволило зберегти якомога більшу кількість місць. Адже всі чудово розуміли, що дуже важко буде знайти роботу, якщо тебе зараз звільнять. До того нам, на жаль, довелося закрити офіси вже в окупованих містах — в Маріуполі, Херсоні. Але після деокупації ми відновили роботу у багатьох містах. До того ж ми відкрились у нових — в Кам’янець-Подільському, Чернівцях та Ужгороді, де раніше не були представлені.

Ми шукали нові рішення ще до війни та пропрацьовували проєкт з франшизою в інших країнах. Тоді спроба загальмувалась, але, коли почалася вже повномасштабна війна, то ми почали більш активно рухатися в цьому напрямку, щоб вийти в якісь інші країни.

Найбільше сервісом користуються у великих містах: Київ, Львів, Дніпро, Одеса, Харків. Але і в невеликих містах, до 500 000, Uklon займає передові позиції. 

Головний виклик для бізнесу та команди

Головний виклик — це зробити безпечною роботу своїх співробітників,  тому що для нас головне – люди. Не буде людей, не буде бізнесу. Я кажу  і про свою команду, і про наших клієнтів. Адже нашими клієнтами є і драйвери, і райдери, тобто водії та пасажири, які замовляють автівку. Зараз ми працюємо над напрямком Delivery — доставлення посилок, замовлень з Інтернет-крамниць, подарунків. Наприклад,  ви можете відправити мамі посилку з подарунком саме цією машиною.

Для нас важливий саме баланс — поєднання знань і персональних якостей. Якщо доведеться обирати, то, якщо у людини є знання, але немає Soft skills, які потрібні компанії, то ми цю людину не візьмемо. Наш співробітник повинен розділяти цінності нашої компанії. Бо при нестачі знань довчити людину можна, а Soft skills в людині виховати неможливо, бо вони вже сформовані. Ми не беремо токсичних людей та тих, хто не відповідає нашим цінностям.

Про цінності

Головна цінність — це люди, як єдине ціле, тобто команда. Друга — це інновації, тому що наша ІТ-компанія постійно генерує нові ідеї, тестує гіпотези та використовує останній стек технологій.  Амбітні виклики — це наша третя цінність. Протягом останніх декількох років ми планували здійснити експансію. Але то коронавірус, то повномасштабна війна ставали на заваді. такі масштабні амбіції та плани розвитку ніколи не покидали нас. І ми не зрадили собі та здійснили експансію вже під час повномасштабної війни. А зараз впевнено рухаємось до того, щоб закріпитися в цих країнах. Четверта цінність  — результат. Знаєте, може бути дуже багато чого зроблено заради якогось процесу, але для нас все-таки важливо мати досягнення та закінчувати розробку результатом. За нашим успіхом стоять гнучкість, якість та швидкість прийняття рішень.

Коли Uklon створювали, як ІТ-компанію, то айтішники, які у переважній більшості, інтроверти, не люблять ні з ким довго комунікувати телефоном зайвий раз. І саме тому виникла ідея створити застосунок для виклику таксі, щоб можна було замовити через мережу Internet, і нікуди не телефонувати.

Як ми генеруємо ідеї

Генерування нових ідей в нашій компанії є автоматизованим процесом. Є певний шаблон, в якому співробітники викладають свою ідею та пояснюють, чим вона поліпшить наш сервіс. Далі комітет розглядає ці ідеї та найкращі беремо до реалізації.

Нещодавно ми трошки змінили цей процес і запустили стартап-підхід у компанії. Якщо в когось виникла певна ідея, то її автор може одразу на пічдеку сформувати структуровану презентацію, викласти бізнес-модель та порахувати бюджет, прорахувати КРІ цієї новації. Далі призначається день, коли можна прийти та захистити свою ідею. Якщо вона сподобається та більшістю голосів буде схвалена, то виділяються кошти на реалізацію цього проєкту.  В нашій команді не варто боятися проявляти себе, як підприємця, бо для нас дуже важливо підтримувати цей підприємницький дух всередині компанії.

Якщо кейс виявився успішним, то автори досягають і певних матеріальних успіхів. Це дуже добре, бо вони мотивовані на подальшу генерацію ідей щодо перевезення.

Наприклад, була команда, яка запропонувала цікаву систему збільшення частки бізнес-поїздок за рахунок певних новацій. І нам ця пропозиція сподобалась, і зараз ця команда працює над бізнес-сегментом, як над самостійним проєктом.

До речі, ще одна ідея — інклюзивний каст. Ще до повномасштабної війни це була величезна проблема пересуватися містом для людей в кріслах колісних. А після — що вже й говорити. З’явилося ще більше травмованих людей, які втратили можливість вільно пересуватися і від цього страждала якість їхнього життя. Тож спільно з іншими бізнесами, які виступили в якості партнерів і допомогли закупити декілька спеціалізованих авто, ми запустили Uklon Інклюзивний — новий клас авто для пасажирів, які користуються кріслом колісним. Відтепер свобода, комфорт і безпека пересування – не привілей, а можливість, доступна усім райдерам, хто цього потребує. Ця послуга набуває популярності так швидко, що нам не вистачає цих автомобілів. Вони дорого коштують. Ми не можемо самостійно в них вкладатися. І зараз автори ідеї цього класу шукають зовнішнє фінансування від інших партнерів, аби поповнити автопарк та надалі масштабувати цей сегмент.

Також до війни у нас був кейс, коли ліцензовані таксі могли рухатися по смузі для громадського транспорту. Його теж запропонували наші співробітники. Коли почалася повномасштабна війна ми цей кейс звернули, але плануємо повернути. Я на минулому тижні була в Києві та побачила такі затори, як до війни.

Про горизонт планування 

Щороку у нас проходить стратегічна сесія, на якій топ-менеджмент погоджує вектор розвитку компанії та планує діяльність. На наступний рік ми ставимо перед собою певні показники, які хочемо досягти. Кожна функція розробляється крок за кроком. Спочатку в нас було у планах лідерство в Україні, наступним кроком — вихід на закордонні ринки. І ці цілі досягнуті — ми тримаємо лідерську позицію в Україні і вийшли на закордонні ринки. Наразі ми опановуємо дві країни. Йдеться про – Азербайджан та Узбекистан.

Водії дуже ображалися, що їх оцінити можуть, а вони оцінити пасажирів – ні. І це дуже справедливе зауваження.   Райдерів оцінюють водії після поїздки. Так само, як і райдери водіїв.

Про власний досвід користування сервісом

У Києві у 95 випадках зі 100 я користуюсь нашим сервісом. Але інколи викликаю автівки у конкурентів, щоб протестувати застосунки конкурентів. Одного разу замовляла автівку в Uklon і до мене приїздить водій, в якого рейтинг «5». І я думаю: «Боже, що ж там за людина за кермом?». І я одразу отримала відповідь на своє питання. По-перше, він телефонує і звертається на ім’я. Знаєте, це вже викликає прихильність. Коли я сіла  в машину, він мені запропонував води та цукерок. Далі спитав, чи не холодно мені та яку музику я хочу послухати. І я розумію, чому у цього водія такий високий рейтинг. Адже в нього просто шикарний сервіс, а сам водій — клієнтоорієнтований!

За кордоном також доводиться користуватися сервісом таксі, хоча в мене є машина. Чесно скажу, дуже тут не вистачає Uklon. Користуюся глобальними конкурентами Bolt, Uber та місцевими аналогами. Інколи навіть цікаво подивитися, як вони влаштовані, аби щось запозичити. Відразу кажу: вже, мабуть, складно знайти щось таке новеньке, чого немає у таких великих гравців, як Bolt та Uber. Але певні відмінності все ж таки є. Наприклад, тут взагалі відсутня функція виклику драйвера.  Якщо тут зустрітися з друзями та випити келих вина, то доведеться залишити машину на паркувальному майданчику і та додому діставатись на таксі. І вже наступного дня поїхати, аби забрати автівку.

Крім того, у глобальних гравців тут мало машин, тому що в Європі вони всі ліцензовані. Через це іноді навіть швидше викликати місцевих таксистів, які теж використовують застосунки.

Як утримувати Work-life balance та не вигорати?

Я працювала дуже багато. Мабуть, в 2021 році занадто багато. І робила це у збиток своїй родині, тому навіть собі загадала бажання у новорічну ніч 2022 року менше працювати. Але хто знав, що почнеться повномасштабна війна, і доведеться працювати ще більше. Але наразі ми сформували дуже класну управлінську команду, і ми з фаундерами впевнено рухаємось до того, щоб все ж таки дати собі перепочинок і можливість відновлюватися. А головне – мати змогу не занурюватися в операційні процеси, а мати більш такий гелікоптер View. Тому зараз я впевнено кажу, що працюю набагато менше, ніж працювала два попередні роки. Зараз мій робочий день триває 5 годин на день. Але бізнес, як твоя дитина, і весь час хочеться бути в курсі всіх справ.

З Work-life balance раніше у мене був тільки Work.  Але мені тоді допомагали якісь короткі поїздки на природу, хоча б на вікенд, аби просто перемкнути голову від думок, змінити свою діяльність та навіть просто нічого не робити пару днів. Мені дуже допомагало перебування на свіжому повітрі, бо я відчувала повний релакс. Зараз все-таки більше з’явилося Life-балансу в моєму житті.

Після прочитання книжки «Вибір» я зрозуміла, що життя у всіх одне, — і його треба прожити так, щоб десь в його кінці потім не було, про що жалкувати.  Я не буду приховувати, що перші місяці війни для мене були дуже складними, оскільки я була далеко від дому. Але потім я прочитала цю книжку, і після цього моє життя почало змінюватися. Я зрозуміла, що не повинна відкладати все на потім, тому що це «потім» просто може не настати. Усвідомлення цього стало  для мене сильною мотивацією. Щоразу, коли я втомлююся, коли у мене буває поганий настрій, я даю собі якийсь час похандрити та трошки, порефлексувати, іноді навіть і поплакати. Але все одно я пізніше збираюся думками, бо пам’ятаю про те, що життя – одне, і я сама за нього відповідальна. Саме тому треба будувати його так, як ти хочеш.

Останнім часом я занурилася у жіночі книжки.  Також мені цікава і бізнес-література,  бо історії про успіх дуже мотивують та надихають. Наприклад, історія Netflix або Nike.  Такі оповіді доводять, що не треба спинятися перед перешкодами. І все в цьому житті можливо. Якщо перші, другі, п’яті чи десяті двері не відкрилися, то обов’язково відкриються 11 або 12-ті. Я читаю книжки, пов’язані з психологією, як у випадку з Ларисою Ренар, бо у мене дуже складний період. Я живу зараз не в Україні. За кордоном мені довелося починати все буквально з нуля: треба зайнятися всіма документами, дітей влаштувати до шкіл до садочків, продумати, як цікаво їм забезпечити вільний час, як автівку на СТО завезти. На такі питання доводиться витрачати дуже багато часу, вони забирають купу енергії.  

Я почала читати і дивитися відео, як взагалі можна відновитись. Я заглибилася в медитації, почала більше досліджувати себе, бо все одно вигорання відбувається — якщо не професійне, то психологічне та фізичне. Раніше я не розуміла цих медитацій, а зараз вони дуже заспокоюють голову. І я іноді так розслаблююсь, що просто можу заснути. І це теж добре, тому що організм відпочиває та відключається голова.

Поєднання роботи та материнства  

Так, бо у Києві у мене була помічниця. У молодшої доньки була няня, яка мені допомагала з нею вдома. Тут в мене няні наразі немає, і  доводиться всі завдання розв’язувати самій. Діти вже звикли, що, коли я за кермом, і їх відводжу по різним школам, то в мене включений телефон, Zoom або відеоконференція з кимось. Вони знають, що в цей час треба сидіти тихенько, бо мама працює. Це така собі історія, але як є.

Діти мені дуже допомогли вибратися з депресивного стану після того, як почалася повномасштабна війна. Ну хочеш — не хочеш, але ти не можеш весь час сидіти в тих новинах. Молодша донька дуже тактильна, і вона любить обійматися, цілуватися. Кожній людині не вистачає цих обіймів та ніжності, особливо у часи скрути. І тому саме молодша донька мені дарувала таку позитивну енергію. Старша — трошки інша, вона вже підліткового віку і не дуже любить фізичні прояви любові.

За кордоном я собі взяла за правила намагатися не працювати на вихідних. Ми в ці дні завжди з дітьми їздимо околицями, аби просто хоча б вийти та погуляти. Зараз ми разом ходимо на теніс,  навіть молодша теж грає. Крім корту, ми з дітьми проводимо спільний час разом у поїздках, бо досить багато подорожуємо. Це не глобальні мандрівки, а за  20- 50 кілометрів від того місця, де ми живемо, щоб просто прогулятися.

Власний секрет незламності

Я прагну прожити своє життя найкраще.  І я розумію, що я одна за це відповідальна. Навіть коли руки опускаються, через деякий час потрібно вставати і робити те, що покращить моє життя. Адже я хочу жити так, як я хочу. І в цьому криється весь секрет.

Тетяна Марінова