Анастасія Ніколаєнко
Я вважаю себе типовою середньостатистичною дамою в стресі. Причини стресу теж цілком типові для жінок моєї країни:
- Війна (я живу в Одесі), яка забезпечує цілий спектр багів: постійний страх, періодичну зневіру, панічні атаки, бажання бігти світ за очі.
- Двоє дітей на дистанційному навчанні, а я в них — тьютор.
- Щоденна, нескінченна рутина (прибирання, прання, прасування, готування).
- Туманні фінансові перспективи.
- Дві енергійні собаки й гіперенергійний кіт.
- Постійна нестача часу.
Упевнена, кожній з вас є чим доповнити цей, скажімо прямо, невеселий список. Результат стресу — відчуття, що ти — раб лампи, зниження самооцінки, погіршення зовнішнього вигляду, проблеми з фізичним і психічним здоров’ям та інші шкідливі спецефекти. Учора, блискавично заковтуючи бутерброд, я вирішила не відставати від моди. Відкрила чат GPT і в лоб запитала: як позбутися стресу і підвищити самооцінку?
Річ у тому, що інших я вже запитувала: чоловіка, подруг, дітей, собак і кота. Усі вони нічого виразного не відповіли. Деякі сумно зітхнули, деякі — заіржали, а деякі зажадали корм. Проте нейромережа прихильно зглянулася на мої труднощі й видала мені рецепт із 4-х цілком притомних пунктів. І ось тут сумно заіржала я. Зараз поясню чому.
Пункт номер один свідчив: “Поставте свої потреби на перше місце!” Як? З копита вскач! Мені пропонують вчинити так: замість підірватися за будильником о 7-й ранку і мчати готувати сніданок сім’ї, я можу вимкнути будильник, замкнути двері, проспати до 10-ї, а потім неквапливо кинути в сумочку ключі від машини та звалити снідати в ресторанчик біля моря. Чому ні? У мене такі потреби. Тепер уявімо, що саме так я і зроблю.
Що станеться з іншими членами моєї сім’ї? А ось що: вони теж спатимуть. Припускаю, що не менше, ніж до полудня. Хоча, ні. Близько 10 ранку їх почне будити голодний кіт. Коли він голодний, він галасливий і злий. Як носоріг. Дистанційне навчання точно накриється мідним тазом. Напевно, і люди, і звірі зможуть самі поснідати. Шоколадом і газованою водою. І хай би так, але ж мені все одно доведеться повернутися до них. Застелити незастелені ліжка. Прибрати немитий посуд, протерти вимазаний шоколадом стіл. І далі за списком. Ну і допомогти з уроками. Хто, як не я? І я запитую себе, чи воно того варте?
Другим пунктом у порадах чату GPT значилася самотурбота. Мені пропонувалося хоча б 30 хвилин на день приділити тому, що приносить мені задоволення. І тут я розгубилася. Тому що найбільше задоволення на даному етапі життя мені приносить сон. Примітивно, погоджуся. Але страшенно актуально. І ось ці зайві 30 хвилин додаткового сну — жорстока насмішка, на мій погляд. Ні собі, ні людям. Мені для щастя треба додаткових години три, враховуючи щонічні повітряні тривоги. А вам?
Гаразд, пропустимо, подумала я і перейшла до третього пункту. Там значилося: “Практикуйте позитивне мислення!”. І ось тут я зраділа. Тому що я невиправний оптиміст! Я весь час шукаю хороше в поганому! Ось днями, наприклад, мені потрібно було пояснити 14-річному підлітку, якого цікавить скейтбординг і серіал Breaking Bad, властивості амфотерних оксидів (про них я сама прочитала 5 хвилин тому). Інша мати подумала б про мотузку з милом, а я вирішила: “оце так вдача!”. Я ж зараз уб’ю трьох зайців. По-перше, самонавчуся. По-друге, допоможу дитині. По-третє, втечу від Альцгеймера.
Або ось, кіт роздер на шматки картонну коробку і кімната має не дуже гарний вигляд. Чудово, думаю я, зараз я замість йоги нахилюся за кожним шматочком картону і це буде тренування. Абсолютно безоплатно! А ще й відпочину після амфотерних оксидів, адже зміна діяльності — це найкращий відпочинок! Ось як я вмію!
У пункті 4-му нейромережа запропонувала мені поспілкуватися з людьми, які мене підтримують. Я тут же подумала, що точно підтримати мене зможе тільки професійний психолог за чималі гроші. Це — дірка в сімейному бюджеті, а отже — додатковий стрес. Домашні мої, як я вже писала, або сумують, або сміються, або вимагають їжі. Подруги — такі ж як я. Ми, звісно, підтримуємо одна одну, у процесі часто беруть участь коньяк і тістечка, але чи варто просити підтримки в тих, хто сам має такі ж проблеми?
І тоді я пішла до дзеркала. Теж із коньяком пішла. І, знаєте, там, у задзеркаллі я побачила цілком собі милу жінку, у якої є чудова сім’я, що її любить, мінізоопарк, що вимагає уваги й турботи, море в пішому доступі, і головне — великий запас оптимізму і невеликий — тістечок, здоровий цинізм, неабияке почуття гумору і штучний інтелект, завжди готовий допомогти! На цьому острівці в морі стресу я твердо стою на ногах, а ви — приєднуйтесь!