WoMo-портрет: Лілія Ребрик

Найголовніше, чого слід навчити дітей, — бути щасливими. Так вважає акторка, ведуча програми «Ранок з Україною» на каналі «Україна» Лілія Ребрик. В інтерв’ю WoMo Лілія розповіла про те, як поєднує роботу на телебаченні, в театрі та кіно із материнством, чому вважає за потрібне виховувати доньок самостійно та який приклад їм необхідно надавати.

Що мотивує вас у материнстві?

Все дуже легко: діти — це щастя, а щастя забагато не буває. Ми планували і дуже хотіли другу дитину, тому свідомо поставилися до цього питання. І як тільки нам здалося, що у мене з’явилася якась пауза в роботі, то ми над цим почали працювати, а тут раз – і пропозиція стати ведучою на телеканалі «Україна». Тільки-но я завагітніла – і мене запросили вести «Ранок з Україною». Отож плануй-не плануй, а діти з’являються тоді, коли вони вважають за потрібне.

Я переконана, що саме діти обирають для себе батьків. Ми завжди дякуємо і Поліні, і Діані за те що, вони обрали нас, що вони в нас такі чудові і прекрасні, для нас вони найкращі. І вони дійсно є для нас прекрасною мотивацією. Свого часу Діана була мотивацією відкрити танцювальну школу, тому що Андрій замислився, як віддати дитину у руки когось іншого, коли ти це вже добре вмієш робити сам.

Більше того, в нас був синдром гніздування і першого, і другого разу. Ми почали будувати дачу, про яку так мріяли, але нам чогось не вистачало… Напевно, не вистачало другої дитини, щоб це все зробити активніше, оперативніше, натхненніше. І цей Новий рік, як ми і планували, зустріли на нашій дачі, у такій «дикій» фортеці, куди ми приїжджаємо, релаксуємо і разів мабуть 100 за хвилину говоримо: «О Боже, як тут добре і натхненно, як тут вільно дихається». Тому я дякую нашим дітям, вони нас вчать багато чому, мотивують, надихають і організовують. Мені здається, що маючи двох дітей, я встигаю набагато більше, ніж коли їх взагалі не мала.

Як вдається поєднувати материнство, роботу ведучої та актриси?

Мені цікаво, чи встигну та чи зможу я взяти ту чи іншу планку? Я завжди сама себе беру «на слабо», бо дуже вимоглива і вибаглива до себе. В моїй професії це прекрасні якості, плюс я розумію, що найбільше щастя, – це коли ти повертаєшся додому і на тебе чекають, зустрічають твої найрідніші, найкоханіші люди, які тільки можуть бути в цьому житті. Більшого щастя, мабуть, важко уявити.

Я щасливо прокидаюся вранці, коли ще темно, о 4:07 ночі. Дякую нашому адміністратору Колі, який дзвонить і будить мене, перевіряє, чи я встала. Але одного разу він таки не подзвонив… То що ви думаєте? Я подзвонила: «Коля, давай, нема дурних, прокидайся. Ніхто не пропускатиме ефір!» А був один раз, коли він дзвонив, а я всі звуки повимикала. Так добре, що в нього був телефон мого чоловіка! Я забула ще телефон чоловіка вимкнути, щоб добряче виспатися замість ефіру (сміється). Це, звісно, жарти, але це все величезне щастя, коли ти так ставишся до роботи, коли ти йдеш туди із задоволенням, коли знаходиш безліч позитиву і радості в тому, що прокидаєшся так рано, коли ще всі сплять, коли місто спить. Ти їдеш на ефір і помічаєш речі, які дають привід посміхнутися навіть о-пів на п’яту ранку. Я зустрічаю тролейбус, який виїжджає з депо, подумки кажу «Привіт», всі вчасно доїдуть на роботу…

Мені здається, що я першою помічаю, коли зима настає, коли вона вже панує в повітрі. Першою помічу весну, коли все почне танути. Я налаштована по життю позитивно, така людина, мене так виховали батьки, і я їм за це вдячна. Не люблю жалітися, плакатися. Звичайно, були труднощі, які зробили мене мудрішою, глибшою, сильнішою… Ми всі стикаємося з ними, але окрім них є і багато прекрасного навколо.

Скільки часу вдається проводити з дітьми і чи маєте свої правила виховання?

Мені здається, що я зі своїми дітьми разом постійно. Навіть, коли дуже зайнята, часто беру з собою на роботу. Якщо є можливість залишити їх вдома з чоловіком, то вони прекрасно залишаються, і я спокійна. Якщо немає можливості, беру з собою. Коли вже крайній випадок, ми можемо домовитися з бабусею, мамою Андрія, якщо вона вільна і не працює в той день. Вона теж може нам допомогти. Але здебільшого ми намагаємося впоратися своїми силами, кайфуємо від того, отримуємо неабияку насолоду, бачимо всі успіхи, перші кроки, слова, звуки, сміх. Все це ми бачимо на власні очі і дуже тішимося тому.

Найголовніший мій принцип як мами – це не виховувати, а просто бути прикладом для своєї дитини. Я вірю в те, що якщо мама прибиратиме за собою, то і дитина буде. Якщо мама буде вставати і в неї буде звичка робити ті чи інші речі, то дитина повторюватиме. Якщо дитина буде бачити, що мама їсть не шоколад, а нарізану скибками моркву і яблука, то дитина так само буде просити не печиво і шоколадку, а фрукти і овочі. Тому я переконана, що матуся – це найкращий приклад для своїх дітей, особливо, мені здається, для дівчат, які хочуть бути схожими на мам. Тому мама завжди має бути доглянутою – і вдома, і на роботі, здоровою, в доброму гуморі (усміхається).

Хто допомагає з вихованням дітей? Чому не наймаєте няню?

У нас немає ніякої принципової позиції. Просто ми не знайшли людину – власне, і не шукали, не було такої мети. А зараз думаємо, що Полі вже 9 місяців, ще рік і далі без няні можна буде впоратися. Не знаю, як буде далі, але поки нам вдається справлятися. У нас із чоловіком плаваючі графіки, тому ми інколи можемо щось посунути чи підлаштувати, аби було зручно обом. Це такі кросворди, які ми складаємо і домовляємося, хто коли працює, хто не може перенести чи викреслити. Тому ми плануємо так, щоб коли я зайнята, Андрій звільняв свою роботу, якщо це можливо, і навпаки.
Інколи, як я вже сказала, батьки Андрія можуть посидіти. Це не так часто трапляється, але ми дякуємо і безмежно раді батькам, які інколи приходять нам на допомогу і дають можливість побути вдвох, чого ми зараз, до речі, вчимося. Я на Новий рік дала собі обіцянку, і Андрій пообіцяв, що ми будемо вчитися знаходити час для себе вдвох. Це те, чого ми ще не вміємо робити, бо ми скрізь з дітьми. Дорослі мають пам’ятати, що вони не тільки тато й мама, але й чоловік та дружина.

Діана вже знімається в кіно, чи думали вже про те, що донька піде вашим шляхом?

Скоро вийде серіал «Серце матері» на каналі «Україна», де Діана зіграла безпритульну дівчинку. Ми навіть здивувалися, що їй дісталась така роль… Але вона пройшла проби самостійно, за власним бажанням, бо дуже хотіла. Спитала мене: «Мама, а чому ти знімаєшся в кіно, а я ні?». Я уточнила в неї – «А ти хочеш? Це дуже складно. Це дійсно непроста робота, деколи тобі захочеться піти покататися на гойдалках, але треба йти на знімальний майданчик і вчити текст». Вона захотіла спробувати – і її затвердили на роль. Я була здивована, але побачивши в кадрі, коли її вдягнули, як безпритульну, в неї такі очі, такий погляд глибокий, що їй віриш. І вона настільки гарно працює в кадрі. Як актриса я дуже тішилася, бо знаю, як складно з дітьми зніматися.

Діана, мені здається, не робила ніяких складнощів на майданчику, її всі полюбили, і вона із задоволенням летіла на зйомки, тому ми всі в передчутті прем’єри. І вона чекає, що ми всі разом сядемо на дивані і будемо дивитися «Серце матері». Напевне, це буде перший серіал, який ми дивитимемось «від» і «до». А чи піде вона моїм шляхом – ні, вже каже, що не буде. Це не заради розваги, а заради цікавості, як вона сказала: «А буду я стоматологом або ветеринаром і житиму в Англії». Каже – «то не ви до мене, а я до вас буду приїжджати, бо ви вже будете старенькі» (сміється).

З чоловіком познайомились на танцювальному шоу, чи знаходите час зараз на танцювальну залу?

Наше життя з Андрієм дійсно важко уявити без танців, ми познайомилися завдяки танцям, постійно танцювали, говорили мовою тіла. Можливо, самі ще нічого не усвідомлювали, а тіло вже за нас все вирішило. Нам не потрібна танцювальна зала, щоб танцювати, хоча у нас є власна студія. Ми танцюємо постійно! Нам для цього навіть і музика не потрібна. Але якщо є можливість і музику включити, то повірте, в квартирі мало місця. А якщо ми на святах, не втрачаємо можливості станцювати разом, це те, що ми дійсно дуже любимо.

Як вважаєте, чого обов’язково слід навчити дітей?

Дітей слід навчити бути чесними, добрими, порядними і щирими. І найголовніша задача в цьому житті – своїми прикладом навчити дитину бути щасливою. Дитина має бачити батьків щасливими, і тоді вона розуміє, що це реально – а не просто книжка, міф чи кіно. Вона має бачити ці кадри в реальному житті. А порядність, доброта і щирість – це такі складові та інструменти на шляху до щасливого життя, що допомагають лишатися людиною і берегти себе. Це те, що я завжди кажу Діані і буду повторювати Полі, коли вона трішки підросте.

А чого діти навчили вас?

Дівчата навчили нас бути дітьми. Мені здається, що діти з’являються в нашому житті, коли дорослі стають надто дорослими і всезнаючими, коли перестають балуватися і дивуватися. З’являється дитина – і ти починаєш пізнавати світ разом з нею, от за це я дуже вдячна своїм дівчатам, вони вчать мене повертатися до дитинства, безтурботності, вчать сміятись просто так, робити якісь речі просто так, жити прямо сьогодні, цієї миті. Адже щастя – в моменті, і цих моментів дуже багато саме завдяки дітям.

Професія акторки та телеведучої овіяна романтизмом. Наскільки реальність розходиться з цими ідеалізованими уявленнями?

Насправді, якщо ти не стикаєшся з цією професією, то уявляєш що це завжди червоні доріжки, мейкап, зачіски, розкішні сукні. За тою картинкою, які глядачі мають можливість спостерігати в телевізорі, стоїть титанічний труд. Я вважаю, що акторська професія – одна з найскладніших, тому що вступаючи в театральний інститут, ти починаєш усвідомлювати, що неправильно говориш, дихаєш, ходиш, думаєш… Наскільки складно вміти думати в кадрі, а ти маєш цьому навчитися. Адже коли з’являється камера, людина автоматично починає тримати спину і усміхатися.

Здавалося, що вартує просто розслабитися і бути собою? А це якраз найскладніше. Бути собою, і щоб коли з’являлася камера – у твоїй поведінці нічого не мінялося, щоб в тебе був ясний розум. Але це не так просто зробити, адже камера все одно має якісь унікальні властивості. Тому наша професія лише здається овіяною романтизмом. Часом ти, якщо говорити про кіно, цілодобово знімаєшся, навіть у красивій сукні, але коли ти не спиш дві доби, граєш літо взимку і пара з роту йде, а ти маєш показувати, що тобі спекотно, ти щаслива і усміхнена життю, а насправді умови геть інакші… Повірте, тобі не до романтизму. Реальність розходиться з цими ідеалізованими уявленнями. Щоб працювати і бути в цій професії, її треба дуже, дуже любити. Тоді ти будеш витримувати усі складнощі.

Де вам більше подобається працювати – у театрі, на телебаченні, зніматися у кіно?

Мені подобається і театр, і кіно, і телебачення – це всі три складові моєї улюбленої професії, і я вдячна, що всі вони є у моєму житті. Скільки зможу поєднувати, стільки й буду. Звісно, в театрі не така специфіка роботи, як в кіно, я вже не кажу про телебачення. Це взагалі інше. І в мене був смішний випадок, коли в театр прийшли знімати телеверсію вистави. Поставили три камери, темний зал, і коли камера знімає – запалюється світло, вогник червоний. А я, як ведуча, коли бачу цю «пімпочку», починаю на неї дивитися. На телебаченні ми переключаємо свій погляд залежно від того, яка камера світиться, і ми розуміємо, яка камера нас знімає. А в театрі ти граєш виставу, де взагалі не маєш зважати на залу, завжди темно, ти граєш, щоб було відчуття, що є тільки ти, твій партнер і запропоновані обставини, в яких ти живеш на сцені. А тут з’явилися «інородні тіла» для театру, зі своїми червоними «пімпочками», і я почала думати, де я зараз. Я паралельно грала виставу і говорила собі: «Ліля, ти актриса зараз». Хоча й було таке, що мимоволі переводила погляд туди, де запалювалася лампочка.

Як відпочиваєте?

Завжди відпочивали всією сім’єю. Навіть коли Полі було лише два місяці, ми полетіли з нею в Болгарію, ось такі ми божевільні. Брали маму з татом для перестраховки, але це був прекрасний відпочинок. А зараз ми з Андрієм вчимося відпочивати вдвох. Точніше чоловік мене вчить, тому що знає, який я трудоголік (сміється).

Фото: PR-служба телеканалу «Україна»

— Читайте також: WoMo-портрет: Марина Авдеева